Українська література - шкільні твори - 2026

Поетичний опис літньої природи в уривку з казки М. Коцюбинського «Хо (Ранок у лісі)»

Всі публікації щодо:
Коцюбинський Михайло

Варіант 1

Хочеться відзначити, що пробудження природи влітку автор зміг передати надзвичайно життєво, реалістично, із певним опоетизуванням явищ природи. Опис починається із картини лісу, який ще дрімає у передранішній тиші. Не чутно жодного руху. Дерева стоять непорушно, вранішня роса застигла натраві, мов дорогоцінне каміння. Де-не-де можна почути непевний голос якогось птаха.

Читаючи про цей дрімотний стан природи, я ніби чую цю передранішню тишу, таку непевну, яка ось-ось розіб’ється невпинною хвилею звуків. Першим починає реагувати небо. Воно міниться різними барвами, то стаючи блідим, то спалахуючи рожевим сяйвом. Читаючи про це, я увесь час знаходжуся у напрузі. Я чекаю, що ось зараз щось повинно трапитися. І справді, ліс нарешті прокидається, наповнюючись звуками. Багатоголосно шепочуть збуджені листочки, оповідаючи свої сни, у траві вже метушиться комашня, з усіх боків лунають дзвінкі голоси різноманітних птахів, які зустрічають ранок. Я ніби чую це ранкове свято лісової музики, бачу, як усе довкола міниться, оживає.

З гущини на галявину виходить королева лісу — велична сарна. Вона теж слухає звуки природи.

І нарешті на обрії з’являється ясне, золоте сонячне проміння. Воно поринає в усі куточки лісу, ніби простягає до нього руки; засипає ліс своїм дорогоцінним сяйвом, топить його у собі. Із приходом сонця приходить і довгоочікуваний ранок.

Варіант 2

Що може бути прекраснішим за ліс раннім літнім ранком. Саме про це розповідає нам Михайло Коцюбинський в уривку з казки «Хо».

Ліс постає перед нами сонний і наче змертвілий. Не ворушаться віти, лише поблискують у сутінках краплинки роси. Передвісником ранку виступає небо: «…воно то зблідне, наче від жаху, то спалахне сяйвом, немов одрадощів». На дотики його блідого сяйва озиваються «збуджені листочки», а потім вже й комашня. Плином лине у вишину радісне щебетання птахів!

Зачаровані лісовим концертом тварини уважно прислухаються, поринають «у море лісових звуків».

Аж ось як кульмінація з’являється на обрії сонце, освітлює ранковий ліс, засипає самоцвітами дерева та галявини.

Читаєш ці рядки і здається, що насправді потрапив у казку, що всі персонажі — то живі істоти: «зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої», «ясне проміння, мов руки, простяглось до лісу, обняло його». Можна подумати, що ще трошки — і зрозумієш мову зачарованої природи. Адже людина — часточка природи, і вона повинна берегти її.