Українська література - шкільні твори - 2026

Роль описів зимової природи у змалюванні образу Василька (за оповіданням М. Коцюбинського «Ялинка»)

Всі публікації щодо:
Коцюбинський Михайло

Варіант 1

Важливу роль в оповіданні відіграють описи зимової природи. Вони посилюють ті відчуття тривоги, неспокою, які з’являються у читача в той момент, коли Василько збирається їхати до міста. Погода погіршується, коли хлопець опиняється на дорозі, яка веде до чорного лісу. Вітер дужчає, насуваються білі снігові хмари, які вкривають небо, ховаючи за собою сонце. Коли Василько в’їжджає у ліс, розігрується справжня завірюха. Холодний вітер із силою січе в обличчя хлопця і навіть зриває з його голови шапку. Валить сніг, так що Василькові коні ледве переступають з ноги на ногу, потопаючи у снігу. Здорові кострубаті дуби грізно стоять, мов страховища, звідусюди простягаючи до нього великі чорні гілки, наче мерці у білих покривалах. Але найстрашнішою хвилиною для Василька була та, коли він почув, як виють вовки, та побачив палаючі у темряві вовчі очі.

Отже, Михайло Коцюбинський зміг дуже влучно змалювати пейзажі зимової природи, які вражають майстерністю їх опису і викликають певні почуттяу читача.

Варіант 2

Василько з оповідання М. Коцюбинського «Ялинка» мій найулюбленіший герой. За проханням батька він береться доставити ялинку до панського двору. Коли хлопчик вирушає в дорогу, час наближається до вечора, до того ж розпочинається хуртовина.

Всі головні події відбуваються в лісі, тому я вважаю, що велику роль у змалюванні образу Василька відіграють описи зимової природи. Вони допомагають краще зрозуміти душевний стан хлопчика, що потрапив у біду.

Поряд із «здоровими кострубатими дубами» маленький герой постає уразливим та беззахисним. Здається, що весь світ ополчився проти нього: «Мокрий сніг бив у лице Василькові, заліплював очі, залазив за комір», «…гіллячка зачепила шапку та збила її в сніг». Хлопчик розуміє, що заблукав, і прикладає всі зусилля, щоб знайти дорогу додому. Але чим темніше стає в лісі, тим менше залишається в нього надії вибратися звідси. Василькові холодно та страшно, перед його внутрішнім зором постають зловісні картини, чому сприяє видовище нічної хащі: «…здорові дуби стояли в лісі, мов страховища, і звідусюди простягали до нього цупкі чорні гілки. Василькові здалося, що то мерці, закутані білим покривалом, простягають до нього свої руки».

Автор майстерно підкреслює трагічність моменту, коли за хлопчиком погналися вовки: «А хуртовина вила, крутила снігом та замітала сліди». Здається, що природа вступила в зговір з хижаками і навмисне знищує сліди.

Але мужність, рішучість і цілеспрямованість Василька допомогли йому дістатися живим до дядькової хати. І, наче вісник щасливого кінця, «вранці виплило ясне сонечко».