Українська література - шкільні твори - 2026

Якби я опинилася на місці Катерини (за поемою «Катерина» Т. Г. Шевченка)

Варіант 1

Тарас Григорович Шевченко… «Поет для епохи» як назвала його Ліна Костенко. І з цим не можна не погодитися. Адже твори Кобзаря і сьогодні живуть, вони залишаються актуальними та піднімають питання, які хвилюють нас і зараз. У своїй творчості Шевченко часто змальовує тяжке життя українського народу. Адже він сам бачив та пережив багато того, про що розповідає, тому і твори його такі близькі і зрозумілі кожному.

Поема «Катерина» належить до перших творів Кобзаря. Це твір про нещасне кохання, про жорстоку долю. Чисте щире кохання зустрічається досить рідко. На мою думку, найчастіше справжнє кохання приходить лише раз у житті. Якщо воно взаємне, то приносить добро і робить людей щасливими. Саме такі пари живуть разом усе життя і не уявляють себе окремо один від одного. У наш час багато хто скаже, що так буває лише у казках та любовних романах. Але я вважаю, що доки сам не кохав, не можна і судити про це почуття.

Катерина, головна героїня твору Т. Г. Шевченка, покохала щиро та по-справжньому, але це почуття не було взаємним. Тяжка доля спіткала дівчину: вона завагітніла, а коханого вже як і не було. На руках у дівчини залишилось байстря. Місця у рідному селі для неї не знайшлося. Чесно кажучи, якщо б я була на місці Катерини, то навіть не знаю, що б і робила, адже ми живемо у різні часи. У сучасному суспільстві давно перестали осуджувати матерів-одиначок — всі розуміють, що ситуації бувають різні, а в житті сталося так, як і мало статися. Можливо, це байдужість, тобто нікому просто немає діла до чужих проблем. Але так, як це вирішували у часи Катерини, на мою думку, також не можна чинити. Вигнати з рідного села дівчину з немовлям на руках, знаючи, що їм нікуди подітися, тобто обрікаючи на смерть — це, я вважаю, справжній злочин. І цей злочин залишиться на совісті кожного, хто хоч трохи був причетний до цього. Залишиться він на совісті і батьків Катерини, які все ж таки мали захистити свою доньку від сільської громади. Я думаю, що мої батьки не дали б вчинити зі мною такого, навіть якщо б я і опинилася на місці Катерини.

У наш час багато жінок виховують дітей без чоловіків. І я вважаю, що якщо вони спроможні надати дитині все необхідне та виховати її гідною людиною, то це справжні матері та жінки. Сьогодні, на жаль, сильною статтю скоріше можна назвати жінок, ніж чоловіків. Адже саме на жіночі плечі лягають турботи про будинок, дітей, чоловіка. Саме жінка часто є годувальницею родини у прямому сенсі цього слова. То чому ж погано, коли вона виховує дитину одна?!

Варіант 2

Катерина… В уяві відразу виникає сумний образ дівчини з одноіменної поеми Т. Г. Шевченка. У латаному одязі, з малим сином на руках, на плечах торба з небагатими пожитками… Та хіба ж захистить її це все від жорстокості життя? Звичайно, ні. Тому й закінчується поема трагічно.

Звісно, я розумію Катерину. Вона була просто молодою довірливою дівчиною. І у наш час існує кохання та бувають і зради. Але на її місці я б не вчинила так, як вона. Якби я все таки народила позашлюбну дитину, я б захистила її від смерті, не покинула б напризволяще. Якби мені довелося піти з рідної домівки, то я б зробила все, щоб влаштувати долю моєї дитини. Ростила б і виховувала її, тому що дитя не має страждати від того, що в нього немає батька, і від того, що його мати народила дитину поза шлюбом. А ще я б ніколи не стала шукати її батька — раз уже він покинув, то, знайшовши його, нічого змінити не вдасться.

Та все ж таки, найголовніше, що Катерина неправильно зробила, це те, що вона покинула свого сина. Покинула просто на засніженому шляху… Хіба ж так може вчинити мати?! Вона мала вибір. Могла б, врешті-решт, підкинути його самотнім багатим людям, як це зробила Ганна з поеми «Наймичка». Могла б десь в іншому селі чи місті знайти якусь роботу та житло, щоб прогодувати себе та сина…

А взагалі, я вважаю, що якщо б я опинилася на місці Катерини, то мої батьки не вигнали б мене з дому. Звичайно, народна мораль… Але ж Катерина — єдина дитина у батька й матері! Врешті-решт, вони могли записати її сина на себе, щоб припинити розмови та відновити справедливість, щоб не постраждала мораль. І взагалі, якщо вже говорити про мораль — хіба ж це можна назвати моральним, коли молоду дівчину виганяють з рідного дому з немовлям на руках? Виганяють на вірну погибель, знаючи, що у неї немає шансів на щасливе майбутнє, на майбутнє взагалі?! Хіба не можна було пожаліти дівчину? Адже вона і так була покарана — зрада коханого, позашлюбна дитина, осуд батьків… Невже цього мало?!

Мені здається, що в образі Катерини Т. Г. Шевченко показує досить слабку дівчину. Слабку морально. Вона не мала сил протистояти ні громаді, ні власним почуттям, і саме тому з самого початку вибрала такий сумний шлях. Якби я опинилася на місці Катерини, я, перш за все, спочатку б вийшла заміж, а потім би народжувала дитину, знаючи про сувору народну мораль того часу.

А взагалі, і сьогодні багато таких, як Катерина — дівчат, що народжують дітей поза шлюбом. І я б не сказала, що цим дітям зараз живеться гірше, ніж тим, у кого двоє батьків. Змінилися часи, змінився суспільний устрій, змінилася народна мораль… Мабуть, це не так уже й погано!