Українська література - шкільні твори - 2023

Немає виправдання матері, яка покинула свою дитину (за поемою Т. Г. Шевченка «Катерина»)

Для кожної дитини головне в житті — це материнська любов та турбота. Зв’язок між матір’ю та дитиною встановлюється ще до її народження і триває все життя. Саме ненька розуміє, що потрібно її маляті, яке ще навіть не вміє розмовляти. Мама нам допомагає, дає поради, завжди підтримує. Та, на жаль, деяким дітям не пощастило в житті — вони позбавлені материнського піклування та, головне, любові. Таким дітям дуже складно, адже у них немає найважливішої у житті людини — мами!

Багато творів літератури присвячено красі материнської любові, її силі. Але у нашому житті бувають випадки, коли матері кидають дітей напризволяще. Такі вчинки не гідні справжньої жінки-матері. Про це також йдеться у багатьох літературних творах. З давніх-давен мами-зозулі осуджувалися суспільством, але нікому не було діла до причини їхніх вчинків — адже просто так покинути дитину, на щастя, нормальна жінка не здатна. Саме про причини таких ситуацій і писали деякі українські письменники. Наприклад, Т. Шевченко у своїх поемах часто звертався до теми материнства. І зовсім не завжди змальовує він щасливі родини: матерів та дітей. Шевченко звертається до проблеми жінок-покриток і тих дітей, що були народжені поза шлюбом. Сьогодні такі ситуації нікого не дивують. Але за тих часів, які змальовує поет, народити дитину незаміжній дівчині було порушенням усіх морально-етичних норм суспільства. Таких жінок з ганьбою виганяли з села разом з їхніми дітьми. Завадити цьому не могли навіть батьки…

Мене вразила поема Т. Г. Шевченка «Катерина». Молода дівчина народила позашлюбну дитину, стала покриткою, її вигнали з села. Та, на мою думку, найжахливіше у всьому цьому те, що вона кинула свого сина напризволяще. Кинула на зимовому шляху, не потурбувавшись про його майбутнє. Мені здається, що мати так вчинити не могла. Хай і була вона у розпачі — коханий навіть не звернув на не уваги, прогнав, не зупинився… Та все ж таки, я думаю, дитина для матері має бути завжди на першому місці. Тож немає виправдання матері, яка покинула дитину.

І зовсім інша справа — Ганна з поеми Т. Г. Шевченка «Наймичка». Ця жінка пожертвувала власним щастям заради благополуччя сина. Вона назавжди лишилася з ним, ладна у будь-який момент прийти на допомогу та підтримати.

Тож Ганна, опинившись у ситуації, подібній Катерининій, знайшла вихід. Вона не змогла покинути свою дитину, навпаки, залишилася біля неї наймичкою, аби тільки мати змогу бачити та підтримувати свого сина. Катерина, на мою думку, виявилася занадто слабка та егоїстична, вона так і не стала справжньою матір’ю власній дитині.

Життя без матері дуже складне. Це розуміє поет, і у своїх творах він засуджує жінок, які покинули своїх дітей. І я теж вважаю, що матері, яка покинула дитину, немає виправдання.