Українська література - шкільні твори - 2023

Біблійна тематика у творчості Т. Г. Шевченка

Сьогодні в Україні поступово відроджується віра у Бога. Будуються нові церкви, відроджуються звичаї хрестити дітей та вінчатися у церкві… І це дуже добре, адже наш народ завжди вірив у Бога, у його всемогутність. Як приклад — творчість відомого поета Т. Г. Шевченка, який вважається істинно українським поетом.

Тарас Григорович не залишає Бога, про що б він не розповідав. Найголовніше, вважає він, мати Бога у душі. Адже без нього забракне сил боротись, творити та навіть жити. Мабуть, вустами Т. Г. Шевченка говорить Іван Гус, герой твору «Єретик», звертаючись до Бога:

Боже! Боже!

Великая сило!

Вірить поет у те, що Бог заступиться за бідних людей і покарає злих та жорстоких, що запанує в Україні мир та справедливість. Часто у своїх поезіях Кобзар просить у Всевишнього допомоги:

Боже милий,

Зжалься, Боже милий.

Ці рядки Шевченко написав у засланні, вболіваючи душею за рідну Україну і прагнучи повернутися на Батьківщину.

На любов та пошану народу до Бога він відповідає тим же. Бог піклується про людей, наче про своїх власних дітей. Саме про це говориться у поезії «Пророк»:

Неначе праведних дітей,

Господь, любя отих людей,

Послав на землю їм пророка.

Та був такий період творчості Т. Г. Шевченка, коли він дещо зневірився у Божій силі і допомозі. Згадаймо «Заповіт», у якому є такі рядки «а до того я не знаю Бога». Поет говорить про те, що доки український народ не розірве кайданів неволі, він не визнає Божої сили; душа його доти не потрапить до раю, до Бога, доки народ не стане вільним. Розуміння цих рядків часто перекручували: коли вірш друкували на Галичині, їх просто замінили на «А до цього — Я вже знаю Бога»; у радянські ж часи взагалі цими рядками доводили, що Шевченко не був віруючою людиною. Хоча ні перше, ні друге не являється істиною. Шевченко вірить у Бога, але йому дуже боляче через те, що покріпачений український народ стоїть на колінах, і в його визволенні навіть Господь безсилий.

Тож можна сказати, що все те, що зв’язане з духовністю та моральністю людини, завжди займало одне з провідних місць у творчості Т. Г. Шевченка. Не втратив поет віри у Бога протягом усього життя, усієї літературної творчості. І герої його творів так само щиро і беззаперечно вірили у Божу силу і допомогу.

Творчість Т. Г. Шевченка, побудована на неосяжній любові до Бога, на вірі у його допомогу і підтримку, є національним здобутком не просто української літератури, але й нашої духовності.