Українська література - шкільні твори - 2024

Зображення трагічної долі жінки-матері в поемі Тараса Шевченка «Наймичка»

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї матері святої.

Т. Шевченко

Будь-якій людині без матері, без її чутливого серця і любові, без найдорожчої у світі жінки, яка розуміє усі турботи і болі своєї дитини, доводиться дуже важко у житті. З творів великого сина українського народу Т. Шевченка образ матері постає як образ доброї, щедрої на ласку і любов людини. Втративши свою матір у дев’ятирічному віці, поет усе своє життя тужив за людиною, яка була йому найдорожчою у світі. Тому і говорить він про матір найчастіше з пошаною і обожнюванням:

«Слово мамо.

Великеє, найкращеє слово!»

Серед багатьох моральних законів існує один найвеличніший у своїй благородності закон. Це закон самопожертви. Кожному з нас у своєму житті доводиться більшою чи меншою мірою чимось жертвувати заради інших. Але найвища самопожертва завжди була у материнстві. Адже мати дарує своїй дитині не тільки безмежну любов і свій час, вона віддає їй кожну краплю сердечної теплоти, себе всю, все своє життя.

Жертовність безталанних українських матерів великий Кобзар підносив до рівня найцінніших надбань нашого народу. Наприклад, про головну героїню поеми «Наймичка» поет розповідає з великим співчуттям. Ганна вчинила гріх, зневажила споконвічні цінності і народну мораль — відцуралася від своєї рідної дитини. Але вона не втратила до кінця своєї гідності і все життя спокутувала свою провину, все життя вимолювала прощення у Бога і власного сина. Вона палко просила:

«Не лай мене; молитимусь,

Із самого неба,

Долю виплачу сльозами

І пошлю до тебе».

Ганна весь вік «каралася в чужій хаті» і ніколи ніхто не бачив, як вона «щовечір, небога, свою долю проклинає, тяжко-важко плаче». Материнська любов пробудила в ній дивовижну силу. Ця сила допомогла Ганні перенести багато горя. Усе життя вона прожила наймичкою в родині, яка стала для її сина рідною, вона все життя любила його мовчки і до останньої хвилини розплачувалася за помилку молодості, навіть помирала вона в чужій хаті.

У стражданнях, які довелося знести матері-наймичці, яка пішла на все заради того, щоб бути поряд зі своїм сином і оберігати його від нещасть, Т. Шевченко розкрив глибину душі головної героїні поеми, святість материнства і велику силу материнської любові.

Склалося так, що у більшості творів великого Кобзаря доля жінки нещаслива, а то й трагічна. Але при цьому поет звичайну жінку завжди ставить вище від усього і всіх. Т. Шевченко підносить образ матері до рівня найцінніших святинь, схиляється перед її терпінням і вічними муками.