Українська література - шкільні твори - 2026

Фантастичне і реальне у баладі Т. Шевченка «Причинна»

Варіант 1

Балада як жанр розвинулася з усної народної творчості, пройшла довгий шлях розвитку, змінюючи свою форму і зміст. Баладу «Причинна» Тарас Шевченко написав 1837 року, тобто тоді, коли поет був ще кріпаком. Вона багато в чому продовжує традиції української та літератур інших народів: початкова картина буремної ночі, загадкові події, різкі контрасти, смерть героя. Сюжет твору Шевченко цілком узяв із народних пісень, які він міг чути у дитинстві на Україні чи прочитати у збірках. Дівчина-сирота, в якої «ні батька, ні неньки; одна, як та пташка в далекім краю», щиро покохала юнака. Але він повинен поїхати в далеку дорогу: «Обіщався вернутися, та, мабуть, і згинув». Дівчина не може забути коханого, і, щоб трохи зарадити її горю, ворожка дала зілля, яке перетворило дівчину на мару, що напівсонна блукає в гаю, де її залоскотали русалки. Коханий, який приїхав на ранок, гине від горя. Громадою поховали хлопця і дівчину.

Посадили над козаком,

Явір та ялину,

А в головах у дівчини

Червону калину.

У цьому творі Шевченко майстерно переплітає фантастичне з реальними картинами. Найперше це картини природи. Дніпро «реве та стогне», вітер «завиває», сичі «перекликаються», ясен «раз у раз скрипить». Звуки, що стосуються розбурханої природи, викликають почуття тривоги. Дія відбувається у безлюдній місцевості в пору, коли «треті півні не співали, ніхто ніде не гомонів». Після романтичного зачину розгортається напружений, драматичний сюжет. У лиху буремну ніч над Дніпром щось біле блукає. То бідна дівчина-сирота, яку торік покинув коханий. На білому світі вона одна «як та пташка». Шевченко називає дівчину «молоденка», «чорнобрива», «дівчинонька».

Поет підносить почуття кохання своєї героїні, яка від щирого серця полюбила «козацькії очі», вірно чекає козака, бажає полинути за синє море і знайти там милого. Шевченко не вказує на обставини, які розлучили закоханих. Відомо тільки, що це були чужі люди, які потім і поховали молодих. У ліричних відступах Шевченко висловлює щире співчуття героїні:

Така її доля… О Боже мій милий! За що ж ти караєш її, молоду? За те, що так щиро вона полюбила Козацькії очі? Прости сироту! Про вірність і любов козака Шевченко говорить стримано, але ми відчуваємо, що письменник любить і цього героя:

Утомився вороненький, Іде, спотикнеться, — Коло серця козацького Як гадина в’ється.

Передчувало серце козака недобре, — і не помилилося: зустріла його кохана на півдорозі до села, але була вже мертвою.

Шевченко ні в чому не відходить від вимог до жанру: в драматично напруженому сюжеті має бути елемент фантастики. У баладі «Причинна» фантастика тісно пов’язана з народними віруваннями. Відомо багато народних пісень про русалок. Пісня, яку співає мати-русалка, безперечно, фольклорного походження:

Ух! Ух!

Солом’яний дух, дух! Мене мати породила, Нехрещену положила.

Єдиний фантастичний епізод у творі — це поява русалок, які місячної ночі вийшли з річкй, щоб погрітися у світлі нічного світила, потанцювати і поспівати пісень. Відомі народні перекази про русалок, дівчат, які потопилися і Бог не прийняв їхні душі до себе. Ці фантастичні істоти, натрапивши на самотню людину, можуть залоскотати її до смерті. Так сталося і з героїнею балади «Причинна». Але перш ніж сказати про те, що русалки залоскотали дівчину, поет передає її тяжкий душевний стан: «…Стала… в серце коле!» Балада «Причинна» багато в чому повторює досвід О. Пушкіна, В. Жуковського, А. Міцкевича, Л. Боровиковського, А. Метлинського. Але Шевченко пішов далі своїх попередників. Він не акцентує увагу на фантастичному, а показує страждання простих людей.

Варіант 2

Поема «Причинна» — перший великий твір, написаний найталановитішим і найвідомішим українським поетом Т. Шевченком. Ця балада написана у романтичному дусі, що виразилося у незвичайності подій і обставин, у яких ці дії відбувалися.

У баладі Т. Шевченко розповідає про те, як вітряної темної ночі на берег річки виходять «нехристі», які з задоволенням гріються під променями Місяця, танцюють, жартують. Ця оповідь нагадує народні повір’я, за якими незаконно народжені нехрещені немовлята, яких у ті часи матері, щоб уникнути сорому, дуже часто топили у річках, перетворювалися на русалок. Для звичайних людей вони були небезпечними, бо для того, щоб помститися, вони могли до смерті залоскотати випадкового перехожого. Через це селяни не підходили до річки вночі.

Звичайно ж, опис гулянь русалок та їхні образи є фантастичними, але виписаними з великим знанням. Це не дивно, адже Т. Шевченко народився і виріс у селі, тому він добре знав українські легенди, які і використав для свого твору, для того, щоб створити яскраві, фантастичні картини і незвичайні ситуації.

Однією з глухих ночей понад Дніпром блукала дівчина. Поїхавши на війну, її покинув козак. У ті часи у цьому не було нічого дивного. Дівчина була одна з тисяч тих жінок, які були приречені на страждання, очікуючи повернення своїх коханих з походу. Але у своїй баладі Т. Шевченко ввів елемент фантастичного: сила мук і кохання дівчини були настільки сильними, що через них вона збожеволіла.

Дівчина нічого не усвідомлювала, вона зосередилася лише на думках про свого коханого і бездумно блукала берегом Дніпра.

Вийшло так, що «нехрещені», які відпочивали на березі, залоскотали дівчину до смерті. Але на цьому оповідь не закінчилася. Вранці коло прибережного дуба знайшов її коханий, який вночі повернувся з походу. Він не зміг пережити смерть коханої і покінчив життя самогубством.

У поемі Т. Шевченка «Причинна» у дивний спосіб переплелося фантастичне і реальне. На ідею написання цього твору поета наштовхнула популярна в той час в Європі романтична течія. Та й інші, не менш яскраві і цікаві твори великого Кобзаря були зразками такого поєднання, що ще раз доводить, що талант великого майстра українського поетичного слова був багатогранним та неперевершеним.