Українська література - шкільні твори - 2021

Погані діти — велике нещастя матері (за романом П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»)

Всі публікації щодо:
Мирний Панас

Варіант 1

У соціально-психологічному романі братів Рудченків "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" накреслено новий підхід до розв'язання одвічної проблеми жіночої долі. Автори показали, що й пореформені часи мало що змінили в становищі жінки. Навіть юридично вільна людина не отримала в світі несправедливості й гноблення можливостей для досягнення особистого щастя.

Мотря — мати головного героя роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" — чи не найтрагічніша жіноча постать в українській літературі XIX століття. Адже протягом усього життя її спіткають соціальні й особисті лиха, раз у раз занурюючи усе глибше й глибше у вир безнадії та смутку.

Життя цієї жінки змолоду було важким: крім убожества, вона мусила долати ще й неприязнь односельців. Через те, що вона стала вдовою при живому чоловікові (він мав ще одну жінку) і одна підіймала сина, забобонні селяни відмовляли їй в роботі та з острахом обминали її хату.

Довгі роки боролася Мотря з нестатками й лихом та нарешті після смерті далекого родича одержала шмат поля "днів на десять ". Жінка аж помолодшала, в душі зародилася надія. Вона і сама завзято працювала на своєму ґрунті, і сина призвичаїла до землі, намагалася вселити у нього надію. Та недовго Мотря з Чіпкою раділи. Землю в них відібрали, а сплатити за неї не було чим. Гострим ножем у самісіньке серце вдарила Мотрю неправда, але власний біль відступав перед горем сина.

Чіпка страшно побивався через утрату землі. Перед натиском цієї біди він не виявив належної стійкості, зламався, втратив віру в справедливість, вирішив, що нема в житті щастя, призвичаївся до гіркої. Мотря, гамуючи власні переживання, знаходила в собі сили втішати й заспокоювати сина. Проте саме від нього вона зазнала найстрашнішої кари. Чіпка став пропивати все, що було зароблено власною працею, завів собі друзів-розбишак. Скільки горя зазнала Мотря, скільки лихих думок передумала в ті чорні дні, коли син пропивав майно, ображав злими словами: "як підстрелена горлиця тіпається-б'ється, тихо туркоче й стогне, так мати затіпалась на печі в куточку…".

Чорні дні настали для Мотрі, але материнська любов справді безмежна, серце матері не здатне довго пам'ятати кривди й образи. Почувши, що Чіпку посадили до "чорної", вона намагається розрадити його. Гіркі й суперечливі думки й переживання Мотрі відбивають горе нещасної матері. Хоч Мотря й обурена лихими вчинками сина, її серце болить через його безталанну долю. Коли ж вона дізнається, що Чіпку прилюдно катували солдати, а потім ще й люди насміхалися з його страждання, вона ладна забути всі спричинені ним образи. Материнське серце бунтується, ненавидить і москалів-екзекуторів, що вчинили розправу, і односельців: не захистили, а ще й додали образи.

Життя, як відомо, непередбачуване: коли нещастя, здавалось, перевищили усі знані межі, воно подарувало Мотрі ще одну, останню, радість. Син, помирившись із матір'ю, одружився із коханою. Взяв собі гарну дівчину, разом з нею почав нове життя, завдяки працьовитості знову став заможним чоловіком. Зародилася в серці матері нова надія.

Радіючи за сина, Мотря навіть помолодшала. Щастя нагло переривається, бо знову горілка засліпила синові очі. Неможливість перебороти беззаконня наводить Чіпку на невеселі роздуми: "Сказано: великий світ, та нема де дітися! Коли б можна, — увесь би цей світ виполонив, а виростив новий… Тоді б, може, й правда настала!" Проте замість справжніх пошуків правди він під впливом "лихого товариства" повертається до розбійного життя, і тепер уже назавжди. Розуміючи, що надії немає, що немає прощення гріхам синовим, Мотря аж почорніла від нового горя і як бажаного порятунку чекала тепер тільки смерті.

Материнське страждання не можна передати словами. Мотря не може нічим виправдати "криваві" вчинки сина в боротьбі за "правду", знищення ним невинних людей. Не може знести того лиха, що скоїв її син. Горе її ще страшніше від того, що вона, не витримавши страшних наслідків синової "боротьби за правду", сама викрила його злочини.

В образі Мотрі втілилися риси матері-страдниці, на долю якої випали найжорстокіші випробування. її син, від народження щирий,. чесний, відвертий і працьовитий, чуйний до людського горя, звернув у пошуках істини на хибний шлях, перетворився на злодія — зарізяку.

Єдиний син — єдина надія і втіха материнського серця — приніс їй найлютіші страждання. Тому рішення і дії цієї жінки набувають символічного звучання: це сама справедливість, саме людське сумління карають і злочин, і злочинця, ким би він не був.

Варіант 2

Немає більшого на світі горя, коли батьки втрачають своїх дорослих дітей. Іноді нагла смерть наздоганяє людину, що стає страшною трагедією для всіх оточуючих, у першу чергу, матері й батька. Проте не меншого болю завдають батькам катастрофічні помилки дітей, які призводять до руйнації особистості, перекручення й зневажання всіх людських моральних принципів. Із циклу поезій Анни Ахматової ми знаємо, як важко було матері взимку стояти в черзі, щоб побачити засудженого сина або передати йому подарунок. Це було важко, але зігрівала надія, що все це випадковість, що засуджений він неправильно, дуже швидко вийде з-за ґрат. Що відчувала мати Чіпки Варениченка, коли її син став на злочинний шлях, неможливо навіть уявити. Син-злочинець, син-вбивця — це страшний хрест для ніжного материнського серця.

Якщо образ Чіпки у романі П. Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" подано у розвитку, то образ матері подано статично. Вона не може вплинути на ситуацію, їй відводиться роль хоч і не стороннього, але спостерігача. Як колись у молодості вона стала заручницею чужого злочину, так і в старості не мала надійного плеча, щоб прихилити голову. Вона супроводжує свого сина у житті і може висловлювати або своє задоволення, коли Чіпка стає на правильний шлях, або страждання, коли він робить помилки. Проте не зайвим буде простежити весь шлях страждань матері, яка народила і виростила розбишаку і вбивцю.

Колись у село Піски забрів Остап Хрущ. Оселившись тут, він одружився з бідною дівчиною Мотрею. Через два роки Остап пішов на заробітки, а згодом прийшли відомості, що справжнє прізвище захожого чоловіка — Вареник і що він має жінку та дітей на Донщині. За двоєженство віддали .вареника в солдати, а Мотря жила в селі, бідувала. Вона народила сина, якого назвала Нечипором. З цього часу кожен її день перетворюється на виснажливу боротьбу за виживання: "Не судилося Мотрі щастя. Не зазнала вона його змалку, не бачила дівкою, жінкою, не сподівалася заміжньою вдовою…". До цього додається зневага сусідів, люди починають цуратися і її, і її стару матір, і сина. Невеселим оком дивилася Мотря на свою зубожілу хату: стріха місцями повигнивала, покрівля де-не-де провалилася, вікна побиті, замість шибок — ганчірки світять. Всередині задушливий запах пустки.

Влітку Мотря важко працювала. У Пісках її ніхто не приймав, доводилося йти у сусіднє село. Проте все, що заробляла бідна жінка за літо, швидко проїдалося. Іноді взимку в хаті не залишалося ні дрібки солі, ні пилини борошна. Нема що вже говорити про одяг. І на свято, і в будні — одна й та сама юпка, спідниця. Коли треба кудись піти Мотрі — мати залишалася вдома, і навпаки, коли треба було кудись піти матері — вдома залишається Мотря. Працювала Мотря і вдень, і вночі, і взимку, і влітку, але нужда не покидала їхню хату. Іноді прийде Мотря з роботи, малий не слухається. Тут уже не до розмов: "Мотря била Чіпку — і добре била! Синяки іноді по місяцю не сходили". Усі ці синці на тілі малого — то втома, незадоволення, страждання материнське. Але чи міг тоді усвідомлювати малий Чіпка, що то була не материнська ненависть, а безпорадність, безсилість щось змінити? Навряд чи. Так поступово зло починало укріплювати свої позиції в серці малого. Він зазнавав образ від чужих людей, та мати у страшні моменти теж не жаліла його. А Чіпці потрібно було добро у всіх його проявах. Поступово він звик до бійки і став уже лютитися: "Ой, злий же він був тоді! Ой, лютий! Він би зміг, — матері очі видрав або сам собі що заподіяв, якби не баба…"

Не можна було сказати, що Мотря не любила сина. Любила дуже, іноді, коли Чіпка занедужає, сиділа над ним, плакала і молилася: "Тільки ж втіхи й надії! Все-таки виросте своя дитина, стане хоч на старість у помочі… Може, хоч на старість не прийдеться до кривавого поту робити, терпіти од холоду й голоду та од літньої спеки палючої!" Через деякий час Мотря починає втілювати свої мрії у реальність. Вона довго шукала Чіпці хазяїна. Тільки-но знаходила, як він робив щось таке й одразу втрачав роботу. Тільки у діда Уласа затримався надовго, бо, по-перше, дід був добрий, а по-друге, для Чіпки настала свобода. Ніхто не наказував, ніхто не карав. Невдовзі щастя посміхнулося родині: далекий Мотрин родич залишив поле. Громада цю землю Мотрі й присудила. Це несподіване щастя підбадьорило жінку, помолодшала Мотря, стала веселою. Якби вона тільки могла уявити, що через деякий час саме ця земля стане причиною її найстрашнішого горя.

Землю відібрали. Тільки-но мати почула цю новину, серце її заплакало у передчутті неминучої біди. Тільки вона не могла передбачити всієї повноти того страшного лиха, що сталося. В її голові промайнули спогади про минулі роки, наповнені виснажливою працею, голодом, холодом: "покотилися з очей сльози ^— як горох, аж закапали на долівку…". Син почав пити, познайомився з трьома злодіями. Поступово Чіпка пропиває все, що було в господарстві. Бере участь у крадіжках, розбійних нападах. Тепер, як раніше у дитинстві мати, Чіпка зриває своє зло на Мотрі. Розлючений був страшенно, а ще коли теща починала на Мотрю клепати, він взагалі скаженів. Чіпці хотілося волі, але в хаті на нього чекали тільки сварки. Раніше Мотря мріяла, щоб син одружився. Тепер він одружився, в домі з'явилася теща Явдоха. Жінки-матері, як це часто трапляється, не змогли помиритися. Кожен перевертав господарство на свій лад, більше того, Явдоха почала верховодити Мотрею. Не було того дня, щоб вони між собою не лаялись. Знову горілка почала бути господинею, дружиною і порадницею Чіпки. Цей час Мотрею володіє відчай, проте невдовзі ці почуття йдуть під натиском тваринного страху.

Серце Мотрі наче ножем хтось шпортнув, коли вона вранці побачила закривавленого Чіпку: "Мотря виглянула з-за комина — і затрусилася… Мотрі зробилося страшно, холодно. Вона забилась у самий куток печі, трусилася, як в лихоманці…". Вона боялася, щоб не скрикнути, щоб не вимовити жодного слова, щоб не зітхнути — тільки міцніше й щільніше стискувала зуби й тулилася в куток.

Уявімо, як сприйняла налякана Мотря появу на дворі маленької дівчинки років десяти, в одній сорочці, об'юшеній кров'ю, що стояла й трусилась. Такого удару долі Мотря вже витримати не могла. Вона не з'явилася, коли сина вели етапом. Не знаємо, чи передав Грицько їй слова сина, щоб дожидала в гості."Не знаємо, які думки панували у той лихий момент в її голові. Мабуть, того кривавого дня вона й померла разом із жертвами злочину її сина. Фізична оболонка залишилася, але душа була мертвою.

Чи був поганим сином Чіпка? Чи винна мати в тому, що він обрав собі таку долю? Безперечно, що незадоволення матері, яке синцями проявлялося на тілі сина у дитинстві, відіграло чи не найголовнішу роль. Як доводять сучасні психологи, всі проблеми дорослої людини беруть початок саме у дитинстві. Можливо, тоді необхідно було звернутися до Чіпки добрим словом, пожаліти, сказати, що він найкращий у світі, що вона любить його. Тоді б хлопець повірив, що у світі ще є добро і правда, що він потрібен близькій людині. Він би поважав матір, прислухався б до її порад і ніколи б не заподіяв їй лиха. Хто знає? У всякому разі, якщо Мотря й була винна в тому, що син став убивцею, вона спокутувала цей гріх: вона померла в чужій хаті. Це страшна мука — спостерігати чуже щастя, щастя в родині Грицька, і знати, що твій син — пропаща людина.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.