Українська література - шкільні твори - 2026

Образ матері у творах Т. Шевченка

Варіант 1

Мамо, люба, добра, мила. — так ми звертаємося до найкращої в світі людини, яка нас береже, пестить, ростить, не замислюючись над тим, як ми за це віддячимо їй. Я вважаю, що образ матері живе у серці кожного порядного українця, бо саме він — один із найсвятіших, найулюбленіших у нашій літературі.

Однією з центральних тем у творчості Т. Шевченка є трагічна доля жінки в тогочасному феодально-кріпосницькому суспільстві. Їй письменник присвятив поеми «Слепая», «Сова», «Наймичка», «Відьма» та інші, повісті російською мовою — «Наймичка», «Капитанша», «Художник», «Музыкант». Коли читаєш твори Кобзаря, починаєш розуміти, яким згустком болю була для поета жіноча доля. Він, на моє переконання, зібрав у своєму серці воєдино всі страждання поневолених і скривджених жінок, їх відчаї, надії, прагнення.

Доля жінки-матері була добре відома Т. Шевченку. З болем у серці він говорив про рідну матір, яку «ще молодою — у могилу нужда та праця положила». Подруга його юнацьких літ, Оксана Коваленко, стала жертвою кріпосницького ладу.

Рідні сестри поета поневірялися на панщині. Про них завжди турбувався Тарас Григорович, допомагав їм чим міг.

Письменник заговорив про долю жінки тому, що була це найболючіша рана закріпаченого села. Правдивий, реалістичний показ тяжкого становища жінки-матері міг бути обвинувальним актом проти гнобителів, проти кріпосницько-самодержавного ладу.

Поруч із цим у низці поезій Т. Шевченко стверджував свої ідеали, погляди на жінку-трудівницю, прищеплював читачам повагу і пошану до неї: Нічого кращого немає, / Як тая мати молодая / З своїм дитяточком малим. / І перед нею помолюся, / Мов перед образом святим.

Катерина з однойменної поеми, прообразом якої була кохана поета Оксана Коваленко — один із перших образів митця. У поемі відтворено долю збезчещеної дівчини. Вболіваючи за її долю, автор хоче застерегти Катерину від необхідного вчинку, радить «шануватися, щоб не довелося москаля шукати». Вона була не першою і не останньою серед сотень таких же дівчат, що, покохавши, замість щастя вже з першої хвилини зустріли лише сором та осуд від громади, батьків. Катерина здатна, на мою думку, пожертвувати собою, власним життям, але врятувати від ганьби рідну дитину. Найвища самопожертва — в материнстві, бо саме мати дарує дитині не тільки безмежну любов, віддає все життя, всю себе, кожну мить сердечної теплоти.

Не можна не згадати і Ганну, героїню поеми «Наймичка», яка теж була жертвою панської розпусти. Вона, спокутуючи власний тяжкий гріх, все життя працювала в господі свого сина наймичкою і до кінця днів розплачувалася за помилку молодості. У поемі «Сова» письменник змальовує не тільки поневіряння покритки, а й помсту над паном-спокусником. Носієм цієї помсти є дочка сліпої, вона, збожеволівши, вбиває пана і підпалює його будинок.

Таким чином, образ матері Т. Шевченко підніс з кріпацьких низин до вершин вічності. Він бачив у жінці духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість.

Варіант 2

Все упованіє моє

На тебе, мати, возлагаю,

Пренепорочная, благая!

Жінка-мати…. До цього світлого образу, безперечно, у своїй творчості звертався кожен письменник та поет. Не обминув цієї теми і Т. Г Шевченко.

Жінка-матір у творчості Кобзаря показана з великою ніжністю та любов’ю, але досить трагічно. Поет жив у кріпосницько-феодальному суспільстві, і доля жінок того часу йому була добре відома. Він з болем згадує рідну матір, яку «ще молодою у могилу нужда та праця положили», співчуває сестрам, у яких «у наймах коси посивіють». Тож багатостраждальний образ матері Тарас Григорович чудово розумів і міг дуже яскраво і правдиво відтворити.

Однією з перших романтичних поем Шевченка, присвячених жіночий долі, являється поема «Катерина». Її головна героїня — молода дівчина Катерина — покохала москаля, завагітніла від нього та залишилась одна з дитиною. Тогочасні моральні правила непорушні — Катерину проганяють з рідного села, вона шукає свого Івана, адже не може повірити, що той її покинув. Ми бачимо молоду дівчину-мати, яка вимушена прохати милостиню, щоб не помер голодною смертю її син. Вражає і зустріч з москалем, коли Катерина ладна пожертвувати собою — стати йому наймичкою, аби тільки він не залишав сина…

Саме здатність до самопожертви Т. Г. Шевченко вважає найвищим проявом материнства. У поемі «Наймичка» головна героїня Ганна також жертвує собою заради сина — вона все життя живе біля нього наймичкою, вірно служить своїм господарям і до самої смерті не признається Маркові у тому, хто його справжня мати. У образі Ганни поет показує вже більш свідому матір, ніж в образі Катерини, — вона щиро любила свого сина і таки домоглася, щоб він виріс у достатку та в любові.

Ще однією суворою реалією кріпосницького життя була солдатчина. У поемі «Сова» ми бачимо образ матері, яка збожеволіла від розпачу і болю, коли забрали у солдати її єдиного сина. Жінка залишилася сама, чудово розуміючи, що вона може не дочекатися його повернення. Т. Г. Шевченко називає поему «Сова», тому що цей образ виступає як символ горя (самотня матір «страшно вночі голосить» — наче сова, не дає нікому спати).

Для Т. Г. Шевченка образи матері та України були також нерозривно поєднані з образами Божої матері та рідної матері самого поета.

Великий Кобзар наділяв жінку справжньою духовною красою, він приклонявся перед материнством, вважав, що щасливе материнство — запорука кращого майбутнього всього людства:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі…

Варіант 3

Хто схиляється над нами у перші хвилини нашого життя, чий голос чуємо ми протягом життя, до кого звертаємось у радості і в горі? Це наша мама, рідна, людина, найдорожча у світі людина. Вона ніколи не зрадить, не засудить, завжди пожаліє, пригорне до себе, якого б віку ми не були. Бо це ж матуся.

Скільки любові й ніжності вчувається в слові «матуся», коли його вимовляє дитина. Людина ніколи не залишається байдужою, коли чує голос рідної матері.

Тема матері проходить крізь усю творчість Тараса Шевченка, бо була близькою для поета протягом всього його життя. Він ще маленьким втратив найдорожче, що в нього було, — матір. На все життя запам’ятав він її ніжні слова, її теплий погляд, дотик її рук. А потім — довгі роки поневірянь по чужих людях, їли дні, незахищеність. Скільки було випадків у житті, коли ні до кого було прихилитися, спитати поради, пригорнутися, сховавшись від усього світу. Бо його рідна матуся залишилась тільки у спогадах…

До кращих творів про жіночу долю належить поема «Катерина». Страшні картини забобонного українського села, незахищеність матері-одиначки описав поет у своєму творі. Люди в Україні часів XIX століття були безправними, суворими були моральні звичаї. А наслідок — понівечені долі багатьох дівчат. Багато з них ставали жертвами панської розпусти, багато хто був зваблений офіцерами-москалями, але майже всіх виганяли власні батьки, і молоді жінки йшли поневірятися по світі, жебракувати разом з немовлям на руках. Не обійшла сумна доля і Катерину. Закохавшись, вона віддала всю себе коханому. Вона забула, чого навчала мати, про що говорили люди, бо вірила, що її обранець — чесна, порядна людина. Та не судилося їй зазнати щастя. Засуджена батьками і суспільством, пішла світом шукати свого Івана. Мала в серці надію, що потрібна йому, що він чекає на неї, пам’ятає їхні зустрічі. Але все марно. Він не згадав, хто вона і чи була взагалі в його житті. Не витримує Катерина: всі надії втрачені, нема чого жити. А далі — самогубство, і залишився Івась сиротою без матері й батька.

Інша доля була в Ганни з поеми «Наймичка». Народивши сина поза шлюбом, так само, як і Катерина, вигнана батьками з хати, Ганна не вдається до самогубства. Дитина для неї дорожча за власне життя. Ідучи битими шляхами, розмірковуючи над долею сина, вона вирішує віддати його багатій бездітній сім’ї. А сама, щоб бути весь час поруч із рідним сином, іде до них у найми. Ганна постійно біля власної дитини: ось він спить, а вона співає йому колискову; ось захворів, і Ганна пригортає його до себе; ось подався до міста — і вона за ним, щоб тільки бути поруч. Наймичка Ганна завжди поруч, але протягом усього твору жодного разу Марко не назвав її матір’ю. Як вона прагнула цього, як хотіла почути хоча б раз це просте слово — мама. Відкривши свою таємницю синові, Ганна помирає. Не встиг Марко вимовити заповітного слова, нахилився, а матері вже не стало.

Складним, суперечливим є образ Марії з однойменної поеми Т. Шевченка. Чекаючи дитину від проповідника, вона так само, як і Катерина або Ганна, могла очікувати на вигнання. Та не зробив цього мудрий тесляр-хазяїн. Рятуючи Марію від осуду і смерті, він одружується з нею, хоча любив її як доньку, а не як жінку. Поневіряючись чужими селами, ночуючи під тинами, часом голодуючи, Марія все одно була щаслива. Бо поруч були її дитя і, хоч і старий, але все-таки чоловік. Виростивши сина, вона віддала його на служіння людям, а сама тихо спочила, сподіваючись, що доля його не образить.

Чимало ще творів можна прочитати у творчому доробку поета, присвячених страдницькій долі матері. Кобзар низько схилявся перед її образом, який втілював для нього і рідну матір, і Україну, і Діву Марію. Для нього це узагальнений образ усіх матерів.

Захоплюючись образом матері у творах Шевченка, Максим Рильський писав: «Такого полум’яного материнства не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу».