Українська література - шкільні твори - 2026

Правота народної помсти і пошук історичного шляху зняття суперечностей у поемі Т. Шевченка «Гайдамаки»

Після виходу друком поеми «Гайдамаки» Тарас Григорович Шевченко одразу потрапив під «обстріл» критики. Його звинувачували у надмірній жорстокості, кровожерливості, ставили у провину велику кількість сцен насильства і смертей і навіть засудили за ненависть до польського народу. Та чи були всі ці звинувачення виправданими?

Так, у поемі дійсно багато кривавих та жорстоких сцен, чого лише вартий епізод, коли Гонта вбиває своїх дітей. Але коли пишеш про війну чи повстання, цього уникнути не можливо. Я думаю, Тарас Григорович вдався до таких засобів, щоб як найточніше передати дух тих подій; запал доведеного до відчаю народу, єдиним шляхом для якого залишилося лише повстання:

Розбрелись конфедерати.

І по Україні;

Помчалися з жидами

Та й ну руйнувати.

Руйнували, мордували

Церквами топили…

Думка про справедливість повстання звучить і в розмові гайдамаків, які слухають пісні кобзаря про безчинства ляхів, часи Богдана Хмельницького та уславлення Максима Залізняка, що не побоявсь кинути виклик сильнішому ворогові.

Була у поета ще одна причина звернутися до подій Коліївщини, про неї він говорить і в передмові, і в авторських відступах, і в останньому розділі поеми. Хоче Шевченко воскресити у пам’яті народу згадки про славне минуле, показати, що постійне самоприниження та терпіння — це не вихід, що рабство виявляється не тільки у фізичному стані, але й у душі, і якщо тебе б’ють по одній щоці, зовсім не обов’язково підставляти другу:

Ніхто щиро незаплаче,

Ніхто не згадає…

А онуки? їм байдуже,

Панам жито сіють.

Звичайно, поетові було важко бачити свою рідну землю у занепаді, а народ, з якого він вийшов і зв’язку з яким не втрачав ніколи, — у ярмі.

Проте, я не думаю, що Тарас Григорович хотів кровопролить, національної ворожнечі, що він ненавидів поляків. Скоріше за все, поет ненавидів поневолювачів, узурпаторів незалежно від їхньої національності чи релігії. І це підтверджують його наступні твори. А щодо поляків, то вже у «Передмові» до тих самих «Гайдамаків» читаємо: «Слава Богу, що минуло, — а надто як згадаєш, що ми одної матері діти, що всі ми слав’яне. Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми ворогами».

На мою думку, ми повинні знати історію свого народу, щоб не повторювати колишніх помилок, щоб пишатися мужністю та волелюбністю свого народу, але задля миру, злагоди треба забути про колишню ворожнечу і будувати тривалі добросусідські стосунки і з Польщею, і з Росією, і з іншими країнами. І як мені здається, саме це і хотів сказати поет.