Українська література - шкільні твори - 2026

«Кавказ» — гнівна сатира на самодержавно-кріпосницький лад

Варіант 1

Майже вся творчість Т. Шевченка — це поетичний виступ проти самодержавно-кріпосницької системи з усіма її лихами. Поема «Кавказ» посідає особливе місце, адже саме вона і поема «Сон» стали найголовнішими причинами політичного покарання Кобзаря. У цьому творі поет звернувся до образів з античної міфології, що стали «вічними», світовими. Зокрема Шевченко згадав титана Прометея, який, за легендою, в краву богів вогонь, віддав його людям, за що був приречений Зевсом на страждання. Цей величний образ виникав після тривожного гірського пейзажу, яким відкривається твір:

Споконвіку Прометея

Там орел карає,

Що день божий довбе ребра

Й серце розбиває.

Образ Прометея використаний з важливою художньою метою — висловити ставлення до кровопролитної війни, розв’язаної російським царем на Кавказі. А ця війна була, як відомо, лише однією подією, що характеризувала самодержавно-кріпосницький лад Росії XIX століття. У творі переплітаються два мотиви; гнівне засудження царизму і уславлення борців за волю проти загарбників.

Поет дуже добре розумів, що головний винуватець війни сидить на високому престолі і намагається «подружитись» з усім світом, тобто підкорити його собі, закувати вкайдани. Він — цар, «Неситий», бо йому мало, йому не вистачає синіх гір, «хмарою повитих», не вистачає «чурека й саклі»… Шевченко ненавидить самодержавство й гнівно заперечує його колонізаторську політику.

Водночас поет підтримує тих, хто бореться, захищаючи свободу. Він розуміє волелюбні прагнення горців і не звинувачує їх у вбивстві свого друга. Як відомо, саме ця трагічна подія стала поштовхом до написання поеми. Горці — насвоїй землі, а непрохані гості хочуть зробити їх рабами. «Борітеся — поборете, вам Бог помагає!» — ці рядки найкраще передають ставлення Шевченка до нескореного народу, глибоку повагу до нього, захоплення його мужністю, віру в перемогу. Ось чому Кобзар звернувся до образу Прометея, який у поезії «Кавказ» став символом безсмертя народу. Мені здається, що цей стверджувальний мотив б’є по самодержавно-кріпосницькій системі не гірше, ніж перший — викривально-сатиричний.

«Кавказ» — незвичайний твір, в якому поєдналися такі різні художні ознаки: гнівна сатира, високий пафос, глибокий ліризм. Важко навіть сказати, що ж є провідним — настільки тісно і природно пов’язуються висловлені почуття. Цілком справедливо «Кавказ» називають літературним і громадянським подвигом поета — борця за волюі правду.

Варіант 2

Одним із найвидатніших творів світової політичної поезії є поема «Кавказ» — лірично-сатиричний монолог, в якому поет засуджує війну царської Росії проти горців і уславлює боротьбу народу за свободу.

Ідейно-тематичний зміст твору виходить за межі теми «кавказької війни»: у зв’язку з цією темою поет, як і в поемі «Сон», викриває всю соціально-політичну систему миколаївської Росії, дає нищівну сатиричну характеристику самих основ самодержавно-кріпосницького ладу в його найхарактерніших проявах.

«Кавказ» складається з низки ліричних монологів, які проголошуються то від імені автора, то від імені сил самодержавства. Ліричний монолог, сповнений обурення й сарказму, стає основною формою сатиричного образотворення. Отже, головним «героєм» поеми стає думка-переживання поета, а на перший план виступають безпосереднє викриття й картання суспільного зла, сатиричні оцінки і характеристики. Загарбницьку колонізаторську політику царизму зображено у творі як складову частину всієї його політики, в зв’язку з її основними рисами — деспотизмом, кріпосним правом, національним поневоленням, лицемірною мораллю. Адже в багатьох рядках поеми підкреслюється антинародна роль християнської релігії і християнської церкви в політичному житті. Даючи характеристику тогочасній дійсності, Шевченко зазначає:

Кати знущаються над нами,

А правда наша п’яна спить.

Коли вона прокинеться?

Коли одпочити Ляжеш, Боже, утомлений?

І нам даси жити!

Використовуючи викривальну силу сатиричного сміху, поет показує безглуздість, абсурдність загарбницьких претензій самодержавства. Царизм виправдовує війну проти народів Кавказу своєю цивілізаторською місією, відсталістю поневолених народів, поширенням християнства тощо. Поет зображує загарбницьку політику царської Росії таким чином, що твір звучить як засудження колоніалізму взагалі. Війна сприймається як трагедія і для поневолених народів, і для рядових учасників війни, які сплачують політику російського самодержавства своєю кров’ю і життям. Адже ця поема написана Шевченком під впливом загибелі його близького друга Якова де Бальмена на війні на Кавказі в 1845 році. Саме тому особистісні переживання ліричного героя переплітаються в поемі з громадянськими мотивами.

У той же час поет утверджує ідею братерства та єднання народів імперій у боротьбі з самодержавством. Засудження не тільки загарбницьких воєн, але і війни взагалі як найбільшої трагедії, поєднується в «Кавказі» з оспівуванням визвольної боротьби народів за свободу. Стверджуючи її непереможність, у заставі до твору письменник згадує образ Прометея, який має символічний смисл. Прометей — образ-символ волелюбних прагнень народів, який має збудити непримиренність у боротьбі, готовність до самопожертви та віру в остаточну перемогу над тиранією.

У «Кавказі» виявилися найхарактерніші риси Шевченкової сатири як сатири переважно ліричної, з властивими їй контрастністю картин, образів, взаємопереходами ствердження й викриття, саркастичної й героїчної інтонацій, високого пафосу та зниження. Довгі роки боротьби за своє визволення пам’ятав український народ заклики Кобзаря:

Борітеся — поборете!..

За вас правда, завас слава

І воля святая!

Варіант 3

Поема «Кавказ» Т. Г.Шевченка (1845 p.), як і «Сон», «Великий льох», присвячена викриттю самодержавницького ладу, який Росія постійно намагалася поширити в сусідніх землях, зокрема на Кавказі. Колоніальна політика Російської імперії якраз і стала мішенню гнівної сатири великого Кобзаря.

У поемі «Кавказ» власне два образи-персонажі: ліричний герой-оповідач і дещо прихований образ російського імператора (про що свідчить заміна множиною однини: «там-то милостивії ми», «письменні ми» і т. ін., адже саме так називали себе царі). Монологи імператора побудовані на оксимороні:

Отам-то милостивії ми

Ненагодовану і голу

Застукали сердешну волю

Та й цькуємо.

або

Од молдованина дофінна

На всіх язиках все мовчить,

Бо благоденствує!

Таке поєднання протилежних, несумісних понять (милостивий — цькує, мовчить на всіх мовах) створює вражаючий експресивний ефект і розкриває лицемірство і фальш кожного слова царя. А він, тим часом, усе більше захоплюючись власною гуманністю (адже обіцяє кавказькому народові, що його майна «ніхто не візьме за своє», що «неповеде тебе в кайданах»), освіченістю й величчю, починає виставляти напоказ те, що є предметом осуду, ганьби, неслави:

У нас же й світа, як на те, —

Одна Сибір несходима,

А тюрм! А люду!.. Що й лічить!

Цар взагалі не соромиться пропагувати політику здирництва й державного розбою:

…В нас дери,

Дери та дай,

І просто в рай,

Хоч і рідню всю забери!

Така «самообмова» свідчить не тільки про інтелектуальну обмеженість російського імператора. Під образом царя вгадується чиновник-хапуга і злочинець. А отже, неприхований сарказм, яскраво відчутний у поемі, стосується всього самодержавно-кріпосницького ладу, що панує в Російській імперії. Наприкінці поеми Т. Шевченко дає вже пряму характеристику російському царю і всій великодержавній політиці, уособлюваній ним:

Мій Якове добрий! Не за Україну,

А за її ката, довелось пролить

Кров добру, не чорну. Довелось запить

З московської чаші московську отруту!