Українська література - шкільні твори - 2026

Гірка дума Шевченка про долю України у творі «Думи мої, думи мої…»

І. Поезія «Думи мої, думи мої…» — перший твір у «Кобзарі». (1840 року вийшов друком перший «Кобзар» Шевченка, який складався із восьми творів. Поезія «Думи мої, думи мої…» відкривала збірку. Ця невеличка книжечка не залишилася непоміченою, а коли вона потрапила в Україну, то в кожній сім’ї цінувалася нарівні зі Святим Письмом).

II. Алегоричний образ дум у поезії «Думи мої, думи мої…»

1. Думи, що стали на папері сумними рядками. (Перша строфа поезії — це ряд риторичних питань, у яких Шевченко називає свої думи «сумними», питає, чому вітер не розвіяв їх у степу, «як пилину», а лихо не приспало, «як свою дитину». Поет сам відповідає на власні болючі запитання: «Бо вас лихо на світ на сміх породило, поливали сльози….»)

2. Думи поета — це надії на відродження козацької слави. (Поетові важко співати на чужині, і тому він посилає свої думи на Україну, де колись маяли бунчуки козацької громади, де була воля, де «шляхтою, татарами засівала поле» Запорозька Січ. Але козацька воля «лягла спочить», і лише кобзарі у своїх думах-піснях нагадують народові про славу, що минула).

3. Сум поета за власною долею. (Шевченко довгі роки жив на чужині. Йому доводилося ховатися зі своїми віршами, сміятися, коли серце рвалося від горя і журби. Нишком, щоб не побачили вороги, щоб не сміялися з його недолі, поливав він своїми слізьми чуже поле і викохував, як дітей, думи про рідну землю).

III. Сердечне звертання поета до неньки-України. (Поет посилає свої думи на Україну, де вони знайдуть «щире серце і слово ласкаве», «щиру правду, а ще, може, й славу…». Остання строфа поезії — це синівське звертання до ненькн- України із проханням привітати поетові думи «Як свою дитину»).