Українська література - шкільні твори - 2026

Зображення запорожців у поемі Т. Шевченка «Гамалія»

Історія українського народу — це історія одвічної боротьби проти загарбників і поневолювачів за волю і незалежність. У цій боротьбі найбільше прославилося запорозьке козацтво. Козацький період нашої історії налічує понад п’ятсот років. Саме слово «козак» означає «вільна озброєна людина». Як зовнішнім виглядом, так і внутрішніми якостями запорозькі козаки були представниками свого народу й часу. Козаки були хоробрими захисниками українських земель від нападів ворогів. Вони відзначалися розумом, хитрістю, вправністю, умінням раптово напасти на ворога і знищити. Запорожці відзначалися також великою відвагою, дивовижним терпінням і витримкою, здатністю терпіти найгірші нестатки — голод і спрагу, спеку й холод. Не піддавалися вони й страху смерті. Війну вважали своїм головним заняттям, справою всього життя. Були жорстокими, нещадними до своїх ворогів, але водночас між собою були добрими друзями, вірними товаришами, добродушними і безкорисливими людьми. Найбільше козаки цінували особисту свободу: вони ладні були померти лютою смертю, ніж потрапити в рабство.

Добре знаючи історію свого народу, Т. Г. Шевченко надзвичайно захоплювався нею. У багатьох творах він оспівав героїчне минуле України, її козацьку славу, відважних лицарів-козаків, які не тільки захищали рідний край, а й визволяли з неволі товаришів.

Одним із таких творів, у якому розповідається про морський похід запорозьких козаків, є романтична поема «Гамалія».

У ній дається узагальнене зображення історичних подій, яких чимало було в минулому. Похід запорожців оспівано в поемі як героїчний патріотичний подвиг.

Розпочинається твір піснею невільників-українців, які страждають у турецькому полоні. У цьому плачі-співі вимальовується світлий образ рідної України, яку бранці люблять і за якою тужать. Вони вірять, що товариші їх не забули. Козаки-невільники звертаються до вітру, моря, щоб ті донесли їхній плач-пісню до товаришів на Батьківщину. І сталося диво: Босфор, який зроду не чув козацького плачу, «затрясся, застогнав». І він, ревучи, погнав ту пісню-плач на хвилях до Дніпра, і передав звістку-прохання братові Великому Лугу й сестрі Хортиці. Так плач бранців долинув до рідної землі.

Почувши прохання невільників, запорожці відразу ж кинулися визволяти товаришів, бо це — справа честі кожного козака-лицаря.

І Дніпр укрили байдаки,

І заспівали козаки.

Поет підкреслює, що відважні, сповнені рішучості козаки йдуть не грабувати, а визволяти братів.

Ідем різать, палить.

Братів визволяти.

Козаки потрапляють на турецьку землю, у передмістя Стамбула, де в гаремі дрімає ситий від крові султан. «Скажений Босфор» клекотом своїх хвиль хоче розбудити Стамбул, попередити, що козаки під його стінами. Але Чорне море його спинило, бо «любило завзятих усатих слов’ян» і тому грізно застерігало:

Не буди, Босфоре: буде тобі горе.

Твої білі ребра піском занесу У мул поховаю!.. — Реве синє море: —

Хіба ти не знаєш, яких я несу Гостей до султана?

Ця розмова персоніфікованого моря з протокою створює напруження перед битвою, робить романтичним морський пейзаж і образ запорожців. Поет з усіх можливих епітетів вибирає лише два, але вони дуже точні. Означення «вусаті» передає характерну рису зовнішності запорожців, а епітет «завзяті» — провідну якість їхньої вдачі.

Далі знову чуємо другу пісню невільників, у якій вони говорять про полон як про найбільшу ганьбу для вільної людини. Це яскраво підкреслює і визвольний похід козаків, які поспішають на допомогу своїм братам-невільникам.

І ось уже за мурами лунає бойовий клич побратимів. Гнів козаків до поневолювачів української землі такий великий, що від кари не втік жоден ворог. Вирізали всіх, зруйнували мури, фортеці, спалили ворожий флот.

Ревуть, лютують вороги.

Козацтво преться без ваги —

І покотились яничари.

Такою була плата за сотні спалених українських сіл, тисячі загнаних у полон людей, за муки братів у неволі.

Гамалія по Скутарі —

По пеклу гуляє.

Сам хурдигу розбиває,

Кайдани ламає.

Схожі на свого отамана і козаки — сміливі, мужні, безстрашні.

Козацтво сміливо літає.

Ніхто на світі не втече!

Огонь запеклих не пече.

Закінчується поема третьою піснею козаків, де в алегоричній формі розповідається, як воювали з ворогом козаки під проводом отамана Гамалії: жито жали, в копи клали, тобто шаблями вбивали ворогів і складали «до купи». У цій пісні побратими прославляють отамана Гамалію, який визволив із неволі козаків-бранців.

Слава тобі, Гамалію,

На весь світ великий.

На всю Україну,

Що не дав товариству Згинуть на чужині.

Отже, поет не прагнув до зовнішньої правдоподібності, бо історичних фактів про морські походи отамана Гамалії немає. Проте Т. Шевченко змалював історично правдиву картину морського визвольного походу. Сміливість, відвага, рішучість і завзяття відтворені поетом в оригінальних художніх образах.