Українська література - шкільні твори - 2026

Моє розуміння «Заповіту» Т. Г. Шевченка

Варіант 1

Т. Г. Шевченко — один із найбільших патріотів України, який усе своє життя віддав своєму народу. Він боровся за свободу українського народу і, як ніхто інший, розумів покріпачених людей та їхні проблеми, бо й сам був колись кріпаком. Він поділяв їхні біди й горе, несучи разом із ними той душевний тягар, що накопичувався за роки кріпацтва. Отже, недарма провідною ідеєю багатьох віршів Шевченка став заклик до боротьби з існуючими порядками. Адже вони не тільки пригнічують і принижують, а знищують, убивають народ.

Одним із найвідоміших віршів Т. Шевченка є поезія «Як умру, то поховайте…» Вона здобула особливу прихильність серед усіх верств населення нашої країни. Слова поезії було покладено на музику і створено пісню.

У виданні «Кобзаря» 1867 року цей вірш вийшов під назвою «Заповіт», яка збереглася й донині. У «Заповіті» автор не просто говорить про безмежну любов до своєї Батьківщини і просить поховати його «серед степу широкого». Він висловлює свою велику відданість рідному краю, бажає стати одним цілим із ним і навіть після смерті вічно залишитись на цій землі. Маючи велику впевненість в успіху своєї справи — справи відродження й становлення України — Тарас Григорович закликає народ повстати проти існуючих ворогів і гнобителів. Намагаючись віднайти справедливість, поет готовий навіть зректися Бога, якщо Він не допоможе йому, не відповість на молитви. У «Заповіті» записано не прохання, не наказ, а поклик серця. Це звернення до всіх, кому не байдужа доля нації:

Поховайте та вставайте.

Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте.

У поезії, передчуваючи смерть, Шевченко сподівається, що його наснага допоможе перемогти українському народу. Прагнучи до останньої і єдиної мети — свободи України, — Кобзар віддає все людям, для себе ж просить лише добру пам’ять нащадків.

Варіант 2

Читаючи вірш "Заповіт", який був написаний великим Кобзарем, починаєш розуміти, як поет ставився до своєї батьківщини, як переживав за її сучасне і сподівався на краще майбутнє. Саме такий твір міг з’явитися тоді, коли поет відчував себе смертельно хворим. Кожна людина, яка проходить шлях через очищення хворобою або навіть смертю, ставить перед собою питання: що залишиться після мене? Як будуть згадувати нащадки моє надбання, чи знадобляться мої думки, мрії поколінню прийдешньому? В багатьох своїх творах поет закликав земляків боротися за волю, рідну Україну, але саме в цьому вірші слова автора звучать полум’яним гаслом: "Поховайте та вставайте…" Нове життя уособлюється з новою вільною сім’єю, з братерськими почуттями і світлим майбутнім українського народу. Але спочатку потрібно всім встати на боротьбу за вільне життя пліч-о-пліч: "Кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте".

А далі інтонація поета змінюється і стає печальною, тому що він прохає згадувати його в цій вільній сім’ї "незлим тихим словом".

Поет з любов’ю описує навіть те місце, де хотів би бути похованим. Рідний Дніпро був згаданий невипадково, бо скільки дум прийшло до Шевченка, коли поряд "Реве та стогне Дніпр широкий…". Сумно і страшно автору за рідну Україну, де злидні і бідність співіснують з яскравою красою батьківщини.

Але поет зміг перемогти свою хворобу і продовжити творити далі. Твір назавжди залишився в серці українського народу, а до того ж став народною піснею. Мине ще багато років до того часу, коли здійсняться мрії автора щодо вільної неньки України. Багато письменників і поетів будуть очікувати на цю годину. Скільки творчої інтелігенції буде зіслано та розстріляно тільки за те, що писали і проголошували думки про незалежну Україну! Але цей час настав. Зараз Україна - вільна й незалежна, здійснилися мрії Т. Шевченка. А народ вшановує пам’ять Кобзаря, згадує його добрим словом, навчає сучасне покоління любити й оберігати все те, що не зміг побачити оновленим наш прославлений поет. Будемо вірні пам’яті поета, згадуймо про ті часи, коли він мріяв і заповідав нам бути однією вільною великою родиною.