Українська література - шкільні твори - 2026

Весна надій Т. Г. Шевченка (за віршем «Тече вода з-під явора…»)

Пора сподівань, оновлення, прокидання від сну. Все це ознаки молодої зеленої пори року — весни. Люди відчувають її прихід душею і серцем. Напевно, радіє весняній порі й геніальний митець України Тарас Григорович Шевченко.

Чудовий пейзажний вірш «Тече вода з-підявора…» це підтверджує. У цьому творі наявні фольклорні мотиви, символи-рослини («явір» і «калина»), образи міцної родини у світі тварин («качечка» з «качуром» і дітками) і у людей. «Калина» символізує дівочу красу, а «явір» — мужнього молодого козака. Все навколо зеленіє і «пишається».

Пишається калинонька,

Явір молодіє,

А кругом їх верболози

И лози зеленіють.

Щаслива родина качки «ловить ряску», а поряд дівча бере воду. Батьки вже сподіваються на її заміжжя, бо весна — пора кохання.

Мрії та надії поета про родину втілилися в цей вірш. Але, на жаль, їм не судилося здійснитися. Родиною Т. Г. Шевченка стали Батьківщина й український народ. А він — вдячний син.

Мабуть, немає на світі такої людини, яка б не любила весняну пору року. Тоді тане сніг, пробуджується все живе, прилітають з теплих країн птахи. Саме навесні ти відчуваєш у серці піднесення. Недаремно люди називають зміни чи то у політичному, чи в особистому житті весною. У спадщині Т. Шевченка є вірш «Тече вода з-під явора…», написаний наприкінці життя поета.

У творі постають мальовничі пейзажі та побутові картини буття українського села. Ось червона калина пишається над водою, явір молодіє, кругом верболози зеленіють. На водоймищі між осоками плаває родина качок. Мама кличе своїх діточок:

А качечка випливає

З качуром за ними,

Ловить ряску, розмовляє

З дітками своїми.

На берег вийшла молода дівчина, яка набирає воду. Вона співає пісню, в якій звучить і журба, і сум, і сподівання. У житті дівчини — весна. Уже скоро вона зустріне свого коханого, з яким поєднає долю. Невдовзі молода родина поповниться діточками, їхнім сміхом, радістю, плачем, печаллю. Життя продовжиться, природа наповниться новою силою, у світі запанує нова весна:

Прийшло дівча воду брати,

Брало, заспівало.

Вийшли з хати батько й мати

В садок погуляти,

Порадитись, кого б то їм

Своїм зятем звати?

Постає закономірне питання: чому в уяві поета постає саме ця ідилічна картина? Справа в тому, що Т. Шевченко народився в Україні, але, як знають усі, провів життя за межами рідної держави. Він неодноразово повертався до України, мріючи створити своє родинне гніздо саме в Україні, в хатині над Дніпром.

За два роки до смерті, влітку 1859 р., поет знову відвідує батьківщину. Зустрічається з братами і сестрою. Саме тоді визрівають плани оселитися в Україні, більше того, поет шукає ґрунт, щоб збудувати хату. Але його заарештовують за наклепницьким звинуваченням у богохульстві. Тільки через місяць Шевченка звільнили і запропонували негайно виїхати до Петербурга.

Руйнація надій, занепад здоров’я вели до усвідомлення безвиході. Уявляючи самотню старість, поет страждав. Усе частіше в його віршах з’являлися почуття, яким раніше душа поета чинила опір — трагізм, безнадія.

З-поміж цього ряду вірш «Тече вода з-під явора…» відрізняється чистотою й гармонійністю. Це мрія, яка стала реальністю хоча б в уяві. Звідси чисті пейзажні лінії, простота й невибагливість. Саме цим і привертає увагу читачів та шанувальників таланту Т. Шевченка вірш «Тече водаз-під явора…».