Українська література - шкільні твори - 2026

Тарас Шевченко болісні роздуми поета над кріпацькою долею (за поезіями Т. Шевченка «Якби ви знали, паничі…», «І золотої й дорогої…»)

Варіант 1

Відразу хочеться зазначити, що Тарас Шевченко є одним з найталановитіших українських письменників. Його творчість вплинула на подальший розвиток української літератури. Але відомо й те, що великий поет народився кріпаком. Саме тема кріпацтва є наскрізною у його творчості. Поет надзвичайно вболівав за становище свого народу, який на той час був покріпачений. Тема кріпацтва й неволі звучить і в таких поезіях, як «І золотої й дорогої» та «Якби ви знали, паничі…»

У вірші «І золотої й дорогої» поет висловлює біль за свою молоду долю, яка марно проходить у неволі. Символом цієї сплюндрованої долі є маленький хлопчик, який сидить зовсім один під тином у старій ряднині. В цьому хлопчикові поет бачить себе.

Вірш «Якби ви знали, паничі» змальовує перед читачем жахливу картину покріпаченої сім’ї. Вірш є автобіографічним. У ньому бринить глибока печаль поета за своєю родиною. Його батьки молодими вмерли на панщині, а братів та сестер розкидало по світу, по наймах. Таке становище українського народу настільки доводить поета до відчаю, що в кінці поезії він нарікає навіть на Бога:

Нема святого наземлі…

Мені здається, що й самого

Тебе вже люди прокляли!

Ці поезії вражають реалістичністю зображеного в них горя.

Варіант 2

Тарас Григорович Шевченко — геніальний український поет, співець нашого народу. На власному досвіді вінпізнав тяжку долю селян-кріпаків, тому його вірші відрізняються реалістичністюсюжетів і щирістю почуттів.

Мальовниче українське село у творах Шевченка постає в новомуракурсі. У цьому райському куточку, на тлі чарівної краси природи життя звичайних людей схоже на пекло:

Ми в раї пеклорозвели…

Не можна й уявити собі, щоб там дзвенів дитячий сміх, панувала радість. З раннього віку діти прилучаються до роботи, допомагають батькам:

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись недають.

У сім’ях панували злидні: люди ходили в потертій, залатаній одежині, рваних чоботах, часто не мали що їсти. У них не було ні власного скарбу, ні худоби, і, щоб зорати ниву, у плуг були змушені впрягатися члени родини:

Лани братами оремо

І їх сльозами поливаєм.

Мало хто довго витримував важку роботу на панщині, і тому багато людей ішли з життя молодими, залишаючи дітей напризволяще. І ті змушені теж іти у найми, так і не взнавши «святої воленьки». А коли діти стануть дорослими, на них чекає москальська доля.

З болем у серці Т. Шевченко пише, що життя кріпаків — це «кров, та сльози, та хула». Вони втратили віру в Бога, для них не залишилося нічого святого — а що може бути страшніше за це?