Українська література - шкільні твори - 2026

Спогади про безрадісне дитинство в поезіях Т. Шевченка

Варіант 1

Багато поезій великого українського митця Тараса Шевченка присвячено власним спогадам про свою родину, про безрадісне дитинство, про гірку молодість. Такі поезії, як «Якби ви знали, паничі…» та «І золотої й дорогої» розповідають читачеві про безрадісне, сумне дитинство поета.

У вірші «І золотої й дорогої» поет розповідає, як уже маленьким хлопчиком пізнав, що таке злидні, голод та самотність, непотрібність. Поет протягом усього життя не зміг забути образ маленького хлопчика-сироти, якимвін був:

Мов одірвалось од гіллі,

Одно-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині…

І далі поет вже знає, що цей маленький хлопчик піде зовсім не до школи, як інші діти, можливо, його оддадуть у москалі.

У вірші «Якби ви знали, паничі…» поет пригадує свою сім’ю, вбогість, обідрану хату, яку називає пеклом. Його спогади про дитинство — це тяжка праця його батьків, їх смерть, розлучення із братиками і сестричками, нескінченний душевний біль. Від страшенних злидні вмаленький Тарас мусив іти до школи, але не вчитися, а носити школярам воду. Відчай поета настільки глибокий, що в кінці поезії він починає нарікати на Бога.

Спогади Тараса Шевченка про своє дитинство проймають серце жалем та обуренням за всіх знедолених.

Варіант 2

Найвідоміший український поет Тарас Шевченко народився у кріпацькій сім’ї і через все життя проніс спогади про своє безрадісне дитинство.

З ранніх років Тарас у власній хаті «бачив пекло»:

Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись недають.

Його добра мати не витримала одвічних злиднів, страждань, важкої праці і пішла з життя молодою. Невдовзі «не витерпів лихої долі» й батько. Діти ж, які «малі були і голі», залишились самотніми із часом «розлізлися межи людьми».

Щоб якось вижити і не померти з голоду, маленький Тарас, його брати і сестри були змушені піти в найми. Вже тоді Шевченко передбачав, що

Даремне, марне пролетять

Його найкращії літа.

Все дитинство поета пройшло в неволі, бо тоді кріпаки були повністю залежні від пана і повинні були виконувати всі його накази. Хлопчик не знав, що таке радість і сміх, бо його оточували «кров, та сльози, та хула».Спостерігаючи поневіряння людей, їх страждання, Шевченко зневірився в Богові:

Ні, ні, нічого

Нема святого на землі…

Мені здається, що й самого

Тебе вже люди прокляли!

Тарас Шевченко на власному досвіді пізнав тяжке життя кріпаків, їх мрії про щасливу долю. Саме тому його вірші сповнені реалізмом, щирим співчуванням пригніченому народові, обуренням зажерливими панами. Твори Шевченка нікого не можуть залишити байдужим.