Українська література - шкільні твори - 2026

Поетичне уособлення української природи в поезіях Т. Шевченка

Варіант 1

Спочатку хочеться сказати, що Тарас Шевченко — один з найталановитіших поетів свого часу. Він надзвичайно любив природу свого рідного краю, замиловувався нею, опоетизовував її у своїй творчості. Природа була для нього живою істотою, яка мала свої примхи, певні думки, яка мала свої страждання. Особливо ж мені хотілося б зупинитися на такій його поезії, як «Ой діброво — темний гаю!».

Надзвичайно романтично зображує поет зміну пір року. Діброва в поезії постає молодою, вродливою дівчиною, яку увесь час вбирає у чарівні сукні її батько, темний гай:

Ой діброво — темний гаю!

Тебе одягає

Тричі на рік… Багатого

Собі батька маєш.

Він то одягає її у пишне зелене вбрання, то в золотий, розкішний одяг, то в білосніжну, м’яку шаль.

Тарас Шевченко був закоханий в українську природу. Він вважав, що немає у світі красивішого краю, чарівнішої природи, ніж природа України. Саме тому вона бачиться поетові олюдненою. Мотив оспівування природнє наскрізним у творчості Тараса Шевченка. Через це його називають співцем рідного краю, рідної природи.

Варіант 2

Більшість віршів Тараса Григоровича Шевченка присвячена тяжкій долі кріпацького люду, засиллю панів, боротьбі народу за своє щастя.

Але є в нього й ліричні твори, де описується краса української землі. Серед них мені особливо подобаються «Сонцезаходить, гори чорніють…» і «Тече вода з-під явора…».

Перший вірш сповнений спокою, тиші: ось закінчився ще один день, і все відпочиває:

Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє,

Радіють люде, що одпочинуть…

Поет у думках лине на Батьківщину, згадує і такий знайомий садочок, і мальовничі хатки, і «поле, і гай, і гори». Колись він гуляв тут з дівчиною, зустрічав ранок. Чи пам’ятає ще вона його, чи ходить зустрічати зорю на небокраї?

У цьому творі відображається внутрішній світ Шевченка, його любов до України і туга за нею.

У вірші «Тече вода з-під явора…» перед нами також постає мирна картина:

Тече вода з-під явора,

Яром на долину.

Пишається над водою

Червона калина.

Невеличкий струмок поступово перетворюється на повноводну річку, береги якої прикрашають гнучкі верби та лоза. В очеретах живуть качки, вирощують своїх діточок. А вода тече далі і край міста стає ставом. Щоранку сюди приходять за водою дівчата, співають пісень.

Шевченко в ліричних віршах не лише майстерно змальовує красу рідного краю, а й розкриває нерозривний зв’язок людини з природою. Я вважаю, що такі твори допомагають нам стати кращими і більш мудрими.