Українська література - шкільні твори - 2023

Автобіографічна основа вірша Т. Шевченка «Мені тринадцятий минало…»

Творчість видатного українського письменника, нашого Великого Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка багато в чомує автобіографічною. З його віршів та поем ми дізнаємося про важке становище кріпаків, про тяжку працю селян, про знущання панів та гірку долю українського народу. Одним з таких автобіографічних творів є вірш «Мені тринадцятий минало…».

Герой вірша, його доля та вдача дуже схожі на долю та вдачу самого поета. У чотирнадцять років Тарас Шевченко став служкою пана Енгельгардта, з яким і переїхав до Петербурга. Згодом пан віддав його до жорстокого живописця Ширяєва, від якого він зазнавав чималих образ та знущань. Але майбутній поет терпів усе заради омріяного мистецтва.

У вірші «Мені тринадцятий минало…» нам відкривається душа маленького хлопчика. Душа, налаштована на добро, яке відлунює в словах молитви: «Тоді так приязно молилось…». Це — світ душі самого автора, Тараса-хлопчика, малого сироти. Та цей «рай» існує усерці героя, у його мріях, у його думках, його вірі. Але є ще дійсність, у якій:

…недовго сонце гріло,

Недовго молилось…

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Тяжка сирітська доля, тяжке життя хлопчика. У його житті немі яскравих фарб, блакитного неба, немає радості. Нічого немає! І все ж таки є відрада сирітському серцю. У ньому ніби сонце засяяло, коли «…дівчина… прийшла, привітала, утирала мої сльози і поцілувала».

«Неначе все на світі стало моє … лани, гаї, сади!» — радісно вигукує хлопчина. Та від цього ще гірше стає, ще більший сум стискає серце. Адже ця омана розбивається суворою дійсністю. Залишається тільки гірко шкодувати за тим, що «Господь недав дожить малого віку в тім раю», змиритися із сирітською долею «юродивого», що «людей і [Бога] прокляв!..».