Українська література - шкільні твори - 2026

Вибір життєвого шляху героями роману П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Всі публікації щодо:
Мирний Панас

Варіант 1

У житті кожної людини обов’язково бувають моменти, коли треба зробити вибір. Іноді йдеться про дріб’язкове: іграшку, одяг, страви. А колись — про серйозніші речі: професію, вчинок, ставлення до людини… Від чого тоді залежатиме вибір? Мабуть, від виховання, від совісті, від наявності чи відсутності таланту, вміння розуміти життя і людей.

Роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» знайомить нас з історією Чіпки Вареника, селянського парубка, який стає жорстоким убивцею. Чому герой зробив такий вибір? Автор намагається дати відповідь на це питання, висвітлюючи дитячі, юнацькі роки Чіпки, розкриваючи мотиви його вчинків.

Формування його характеру відбувалося у несприятливих умовах. Батько виявився двожоном, отже, Чіпка — байстрюк, якого зневажало все село. Постійні злидні, безземелля. Коли ж з’явився клаптик землі, його підступно відбирають. Ось перші причини мстивого характеру хлопця: бідність, зневага людей, безправність і беззахисність перед несправедливістю. Починається боротьба Чіпки за правду — так він вважає. Грабунки, розбій — здавалося, що він відбирає своє. Був, правда, період душевного «одужання», коли поруч з’явилася Галя, коли праця приносила і прибуток, і задоволення. Але ще один удар: Чіпку виганяють із земської управи, куди він був обраний селянами. І герой знову виходить на стежку помсти, знову ніби захищаючи правду.

Якби в романі діяв лише Чіпка, з усіма його бідами, то, мабуть, можна було йому співчувати. Мовляв, а що ж іще робити у подібних умовах? Але ж поряд з Чіпкою мати, Галя, Грицько, Христя. Намагаючись підтримати героя, вони підказували йому інший шлях. Якби прислухався, може, став би хазяїном, як Грицько, добрим і ніжним чоловіком для Галі, а для матері — люблячим сином.

У світі весь час борються добро і зло. Відгук цієї боротьби обов’язково буває в людських душах. Те, який шлях обере людина, залежить від перемоги в її серці добра чи зла. У Чіпчиному серці взяло гору зло. Отже, інші люди, навіть його рідні, відступили на задній план. Ні благання матері, ні сльози дружини, ні поради Христі не розтопили тієї образи, якої завдало герою життя. Чіпка перестав бачити оточуючих, перестав рахуватися з ними і став злодієм.

Я переконана, що вибір життєвого шляху, крім об’єктивних, тобто суспільних умов, повинен залежати від самої людини, від розуміння того, що ти захищаєш — добро чи зло. Має бути почуття відповідальності перед людьми, треба думати про те, щоб від твого вибору ніхто не постраждав, не став нещасним.

Варіант 2

Роман продовжив низку творів, у яких головним иотивом є активне шукання правди разом із протестом, бунтом проти того соціального укладу, що, за влучним висловом Сергія Єфремова, правді не тільки не сприяє, а навпаки скрізь саджає кривду на покуті й допомагає їй верховодити в житті. Фігурою, що над усе прагне правди, проте, не знайшовши нічого, гине, є Чіпка. Цей герой став найяскравішим прикладом типу людей, названих пропащою силою.

Сповнений найкращих замірів, Чіпка якось непомітно для себе заплутався в нетрях життя, загруз у драговинні суперечностей і всю енергію свою, розум та хист віддав справі нерозумного протесту. Роман задуманий як широке полотно. Автори починають здалеку, показують, якою духовною спадщиною наділили головного героя предки, на якому соціальному ґрунті він виріс. Змалечку вже прокидалася невеличка злість в його невеличкому серці і разом з питанням «де правда?» та браком відповіді на нього росла-виростала у велику злість у великому серці. Не знайшов Чіпка жаданої правди ні в громаді, ані в державних установах, ані в родинному житті.

* «Немає тепер нічого, ані-ні, — каже він після однієї зі спроб знайти правду. — Пропало, все пропало. І добро, і душа пропала, бо немає правди на світі’. Коли цей етичний нігілізм міцно вкорінюється в душі, то й шукання правди помалу-малу набирає тільки негативних рис, обернувшись на самий протест проти кривди, на помсту кривдникам, що розростається в принципове нехтування всього громадського ладу: «Коли є правда, то для всіх хай буде рівна; коли нема, то всім нема!. . ». Соціально-державна кривда розростається в Чіпки згодом у якусь абсолютну кривду, що запанувала над усім світом. «Куди не глянь, де не кинь, — каже він, — усюди кривда та й кривда! Коли б можна — ввесь би цей світ виполов, а виростив новий! Тоді б, може, й правда настала!».

До такого максималізму виросла невеличка колись злість. Нахил до протесту спричинений самою злістю й керований етичним нігілізмом, робить із Чіпки злочинця, бунтівника проти всіх норм ненависного ладу, не розбираючи між ними. «Хіба ми ріжемо?— виправдовується він, — ми тільки рівняємо багатих з бідними». Чіпка гине не тільки фізично: він — а це значно страшніше — гине морально, і питання, що ним опекла його востаннє нещасна жінка «так оце та правда?» — було найстрашнішим йому іспитом і найважчим осудом. Нігілізм не зродив нічого.

Інший життєвий шлях, та теж далекий від щастя, обирає ровесник Чіпки, найближчий приятель його дитячих літ — Грицько. Круглий сирота, він у дитинстві вилив добрий ківш лиха. Зростав без материнської ласки й батькової підтримки, піднімався на чорних, як земля, сухарях — тій мізерній платні, що перепадала йому від сільської громади за догляд овець.

На відміну від Чіпки, котрий вже дитиною задумувався над причинами людської недолі, Грицько не обтяжував себе такими питаннями. Коли підріс і довелося розпрощатися з вівцями, парубок, скинувши через плече косу, а за спиною — торбину з сухарями, лихеньку свитину та не кращі й чоботи, потягнувся з іншими бідарями на заробітки в південні стели. Грицька в злигоднях підтримує бажання стати господарем. Міряючи босими ногами курні заробітчанські шляхи, він переносився уявою в майбутнє, де бачив власну хату теплу.

Наймит важко працював, випускав косу з рук тільки для обіду й сну. Земляки-міщани насміхалися з його ретельності, та Грицько не пішов восени, як усі, додому, а став у Херсоні підробляти розвантажуванням барж, косив очерет, збивав копійку до копійки й наступного літа. Повернувшись до рідного села, придбав садибу, город. Тепер Гриїдькові хотілося 6 до свого добра приточити ще й жінчине, однак багатир, до дочки якого він сватався, теж думав мата зятем не простого козака. Невдача охолодила запал хазяйновитого парубка, і він одружився з рівнею собі, працьовитою дівчиною Христею.

Впадають в око й такі риси вдачі Грицька, як байдужість до долі інших, егоїзм, намагання не втручатися в небезпечні справи. Він не прийшов на допомогу Чіпці, щоб вирятувати з рук карателів діда Уласа. Більше того: він зневажливо ставиться до катованих москалями селян (Важко парять бісових лаштахіві), бо кріпаки, мовляв, — це злодії, ледацюги, п’яниці.

Можна по-різному пояснювати причини духовної ницості героїв роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Хтось, певно, вирішальним вважатиме несправедливий суспільний лад. Проте, очевидно, коріння проблеми в іншому. І не тільки в одвічних загальнолюдських принципах, сконденсованих у біблійних заповідях, хоч їхній примат незаперечний. Зважмо на те, що в романі йдеться про українців — народ, позбавлений власної державності, розшарпаний і розшматований між імперіями, уярмлений і перетворений на рабів. Загальновідомо, що ніщо так не деморалізує людину, як рабство. У зв’язку з цим один з дослідників твору писав: «Саме духовна анемія робила вчорашнє козацтво «пропащоюсилою», і воно, подібно до Чіпки, або вдавалося до анархічного бунту, деградувало до антисоціальної діяльності, або, як мати Чіпки та Галя, сублімувало енергію лише на збереження сімЧ, пристосовувалося до обставин».