Українська література - шкільні твори - 2024

Прометей - символічний образ нескореного народу (за поемою Тараса Шевченка Кавказ)

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Варіант 1

О немовкнуча кобзо Тараса,

Як ти, будячи помсту і гнів,

Відкликалась на стогін Кавказу,

на брязкіт його кайданів!

/ Г. Леонідзе /

Переклад О. Новицького.

Майже в кожного народу від прадавніх часів збереглися легенди. Багато легенд і міфів народилося в Елладі. Серед них був міф про Прометея, що розповідає, як мужній титан викрав у богів вогонь і приніс його людям. За це він був жорстоко покараний найсильнішим з усіх богів Зевсом: Прометея прикували до скелі. Щодня до нього прилітав Орел і клював печінку. Але Прометей не скорився, не зрікся своєї приязні до людей. І добро перемогло - Геракл його визволив.

Легенда про мужнього титана живе й житиме віками. Ніколи не загине незламний Прометей, образ якого став символом мужності, непоборимості, символом служіння людям, жертовності в ім’я людей.

Багато письменників різних часів звертаються до образу легендар ного героя. Ним надихалися і античні автори, і письменники пізніших часів: Кальдерон, Вольтер, Шеллі, Гете, Байрон, Рилєєв.

Знаходимо ми образ Прометея і в творах української літератури: у "Соборі" О. Гончара, у Лесі Українки ("В катакобмах"), у А. Малишка, у І. Драча, у І. Муратова та інших.

Особливе місце посідає образ Прометея в поемі Шевченка "Кавказ" (адже за легендою мужній титан був прикований до скелі саме в горах Кавказу). Великий Кобзар в легендарному образі показує незборимість, безсмертя народів, хай поневолених, але нескорених - свого рідного, чи російського, чи народів Кавказу…

Двоголовий орел царизму довбе серце народу.

"Кати знущаються над нами," - пише поет. Вгодовані пани позбавляють людей шматка хліба, кують кайдани, у ярма запрягають "братів незрячих, гречкосіїв", хоча брехливо твердять, що "по закону апостола" люблять брата. Все це рани на тілі Прометея-народу.

За кого ж ти розіп’явся,

Христе, сине Божий? -

з болем запитує Тарас. Він вірить у щирість Христової жертви. А круг себе бачить стільки христопродавців (і серед служителів церкви - теж)!

Святим вважають царя Давида, який "свині пас та дружню жінку взяв до себе, а друга вбив". Звіри в людській подобі просять благосло вення церкви на братовбивство і кровопролиття. Діставши його, "а потім в дар [їй] приносять з пожару вкрадений покров".

Це теж рани на душі і серці Прометея-народу.

Неволя панує у царській імперії, "на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує" (!). "Благоденствує": голодна дитина вмирає під тином, люди "німі на панщину ідуть", пани "кайданами міняються, правдою торгують". Інакше кажучи, "усі ми в золоті і голі".

І на Кавказі царські сатрапи "застукали сердешну волю". Пролилося море сліз і крові, у якому можна було б утопити "всіх імператорів".

Але великий Кобзар вірить: "Встане правда! Встане воля!" Прийде Геракл, визволить Прометея. та не можна чекати, слід і свої зусилля докласти до справи визволення:

Борітеся - поборете!

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая.

Не вип’є хижий двоглавий орел крові народної, оживає серце народне і сміється, і лунає над світом живе слово.

А ми повторюємо і повторюємо слова великого поета:

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля,

І неситий не виоре

На дні моря поле,

Не скує душі живої

І слова живого…

На жаль, не дожив Тарас до часів, коли здійснилися його мрії, справдилася віра. Живе його вільний народ, звучить його рідна солов’їна мова. Вдячні нащадки своєму Кобзареві, що подарував їм "огонь в одежі слова", "правдиву іскру Прометея" (за висловом Івана Франка).

І в душі кожної людини, що готова жити заради інших людей, служити народові, завжди горітиме іскра незгасимого вогню Прометея.

Варіант 2

Що ми взагалі знаємо про Прометея? Що подарував нікчемним незахищеним створінням — нам, людям, — вогонь, знання, практичні навички? Що витримав безліч випробувань, витримав муки і не скорився? Так! Але він ще й титан, обранець, посланець до людей. А ще — він втілення людського духу. Отже, не дивно, що саме цей образ давньогрецької міфології найчастіше відлунював у світовій літературі, і, мабуть, наймогутнішим відгомоном озвався у творчості Шевченка.

Шевченків Прометей волає про незнищенну жагу до життя з-над засніжених вершин Кавказу.

Поему «Кавказ» написано восени 1845 року — тієї осені, що подарувала Україні цілісіньку плеяду творів – «Єретика», «І мертвим, і живим…», «Великий льох». Тієї ж самої осені, коли імперською армією було поставлено чергову крапку в кількасотлітній Кавказькій війні. Події тієї жорстокої війни глибоко обурювали та хвилювали Тараса Григоровича.

У Есхіла Прометей — нескорений титан, який допомагав людству. Шевченко підносить цей образ до узагальнення: Прометей в поемі уособлюється з народом, що бореться за свою свободу, волю та майбутнє.

Можливо, саме тому один із дослідників зазначає, що Шевченко «чи не перший у світовій літературі й історіософській думці так принципово піднявся над рутинним поділом народів на великі й малі, історичні й неісторичні, цивілізовані й нецивілізовані, — і «зняв» цей поділ звертанням до священного права кожного народу влаштовувати своє життя».

Шевченків Прометей відстоював право всіх «малих», «неісторичних», «нецивілізованих» народів на свою правду в своїй хаті. Водночас вогнисте Шевченкове слово викриває й таврує будь-які вияви тиранії та агресії «великих» народів.

Шевченко судить не тільки очужілий світ, він судить усіх нас, він судить і себе. Перед нами розгортається, за словами Івана Дзюби, «метафорична картина загального стану світопорядку, хвороби суспільної природи людства». Адже те, що дозволяв собі царизм чинити з народами Кавказу, характеризувало не лише царизм, а і якість людства взагалі. Ось чому Шевченкові оскарження царизму переростають зрештою в моторошні запитання до Бога. Прометей із землі знов повертається на небо. Він силою Шевченкового поетичного таланту знову набуває позачасовості. Він дарує нам натхнення та надію на перемогу.

Варіант 3

Скільки довелося витримати українському народові, скільки поневірянь та знущань випало на його долю! Але, виявляється, усі народи були в такому становищі. Російський царизм позбавив їх волі. І були тоді народи подібні до прикутого Прометея, який, бувши фізично в к данах, душею ніколи не скорявся, бо не знав нічого кращого, ніж воля, ніж щастя людей.

За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

Над цими горами ще й зараз, мабуть, літає нескорена душа Прометея, яка надихає людей не звертати з накресленого шляху, переборювати усі труднощі, адже попереду чекає свобода, незалежність. Але раніш народи царської Росії плакали кривавими сльозами, бо не мали «сердешної волі»:

А сльоз, а крові? Напоїть

Всіх імператорів би стало

З дітьми і внуками, втопить

В сльозах удов’їх…

Скрізь безладдя, скрізь злидні та неправда; люди подібні до звірів. Не потрібні їм ні брати та сестри, ні матері, ні онуки. А якщо тобі це не подобається й підняв ти свій голос, то чекає тебе Сибір або тюрма, знущання та катування. Або покуштуєш з двадцять п’ять років солдатської їжі, або у карти тебе програють, або «злуплять шкуру». Нелегким було життя «простих» людей, чекала їх тяжка доля. Нікому було поскаржитися, нікому слова сказати. Відчувалось, що «всі імператори» вболівають лише за свої інтереси і перед образом Христа б’ють поклони:

За кражу, за войну, за кров,

Щоб братню кров пролити, просять

І потім в дар тобі приносять

З пожару вкрадений покров!

Розповідаючи про тяжке життя людей, здається, що Шевченко сам плаче кривавими сльозами, бо бачить скільки горя навкруги, стільки неправди. Він з болем іронізує, зображуючи життя українців та росіян кавказьким народам, кажучи, що не треба уподібнюватися до поганих прикладів:

Ви ще темні,

Святим хрестом не просвіщенні,

У нас навчіться!. . В нас дери, Дери та дай І просто в рай.

Як гірко читати ці рядки, але, мабуть, ще гірше було їх писати Т. Шевченку!

Але не скорилися народи, не схотіли жити в кайданах, бо в серці кожного патріота живе полум’я вогню Прометея. Навіть орел, який кожного дня «добрі ребра й серце розбиває», не зможе вбити невмирущого Прометея, бо він Знову оживає І сміється знову! Поема звернена до кавказького народу, але Шевченко вірить, що усі народи, зкривджені народи, - брати. Вірить він і в те, що вони, як і Прометей, будуть жити вічно, бо Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. І прийде той час, коли здійсняться мрії Прометея, надії Т. Шевченка про волю, про щастя усіх народів. Тому й каже наш великий кобзар з упевненістю:

Встане правда! Встане воля! Багато століть тому був прикутий до скелі Прометей, але полум’я з його чистого серця освітлює і буде освітлювати шлях людей до щастя, до волі. І хоч будуть йти роки, але, мені здається, ніколи не зникне згадка про нього, бо він є справжнім символом нескореності народу, символом, що буде завжди кликати у бій за правду, як це зображено у поемі Т. Шевченка «Кавказ»: Горить вогонь у серці Прометея.

Варіант 4

Легенда про титана Прометея належить до найцінніших перлів світової літератури. У ній розповідається про те, як Прометей викрав вогонь у богів Олімпу, щоб принести його на землю. До того улюбленець Зевса, Прометей своїм вчинком розгнівив верховного владику, і той покарав титана. За його любов до людей, за те, що приніс їм вогонь і навчив ним користуватися, Прометей був розіп’ятий у горах Кавказу, і оскільки безсмертний він був, як боги, то орел, що кожного дня прилітав клювати його печінку, щоразу знаходив свою здобич. Так мусило бути доти, доки Прометей не зізнається, що вчинив невірно, і не попрохає помилування у Зевса. Але титан цього не зробив. І лише через багато років Геракл визволив Прометея, бо Зевс, переможений мужністю титана, вибачив його.

Така давньогрецька легенда. З тих самих пір, як знають її люди, образ Прометея як символ нескореності і мужності має особливе значення для людства і цивілізації у цілому. Цей образ надихав не одне покоління борців.

Велике враження, безумовно, справив він і на Т.Г.Шевченка. Саме тому вибрав його поет символом нескореного народу у своєму творі «Кавказ».

Виснажлива і кривава боротьба народів Кавказу за свою незалежність врешті-решт закінчилася поразкою.

Як Прометея, що повстав проти богів і був покараний, було покарано і народ Кавказу.

…Лягло костьми людей муштрованих чимало.

А сльоз, а крові?

Напоїть всіх імператорів бистало…

В слозах удов’їх. А дівочих,

Пролитих тайно серед ночі!

А матерних гарячих сльоз!

А батькових, старих, кривавих і

Не ріки — море розлилось…

Та не зломити волелюбний дух! Народ, який гнуть і ламають, може загинути, але не покоритися. Страшні репресії царського режиму можна порівняти з покаранням, накладеним Зевсом на Прометея. Це ті ж самі тортури:

Не нам на прю з тобою стати!

Не нам діла твої судить!

Нам тільки плакать, плакать, плакать

І хліб насущний замісить

Кривавим потом і сльозами.

Але, як і Прометей, народ іще підніметься і струсить з себе окови. Правда, на відміну від легенди, де все залежить від верховної волі, в конкретній історичній ситуації все залежить лише від народу:

Борітеся — поборете!

Вам бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

Світло, що ніс Прометей людям, у даному випадку асоціюється з волею, бо тільки боротьба за незалежність може вивести із тої облудної, наскрізь брехливої ситуації, в яку народи Кавказу (та і не тільки Кавказу) потрапили завдяки політиці царського уряду. Ось як описує «тюрму народів» Т.Г. Шевченко:

У нас же й світа, як на те -

Одна Сибір неісходима!

А тюрм! А люду!.. Що й лічить!

От молдованина до фінна

На всіх язиках всемовчить,

Бо благоденствує!

Та, незважаючи на всі муки, народ, у якого стійка мораль, виживе. І світло волі назавжди лишиться з ним, незважаючи на всі перепони, як це сталося зі світлом, що приніс на землю Прометей. Сильний прометеївський дух іще підніметься до вільних висот, так вважає Шевченко.

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля.

І неситий невиоре

На дні моря поле.

Не скує душі живої

І слова живого.

Не понесе славибога,

Великого бога.

Своєю поемою великий Кобзар водночас і вчить, і застерігає нас. Вчить бути по-прометеївськи стійкими і цілеспрямованими, а застерігає від облудних красивих фраз, якими часто приманюють народ, щоб дістати владу над ним.

Варіант 5

Двадцять шість століть минуло з часу першого літературного оброблення Гесіодом легенди про титана, який вхопив з неба вогонь і дав його людям, за що був покараний Зевсом. Багато поетів різних країн та епох бралися опрацьовувати цей сюжет, вносячи в нього риси свого оточення та своєї індивідуальності.

Символічним образом нескореності народного духу, незламності поневоленого народу в боротьбі з усяким гнобленням і гнобителями є Прометей у поемі «Кавказ» Т. Г. Шевченка. В образі Прометея поет втілює запити й потреби свого часу, свого народу. Прикутий до скелі Прометей, подолавши різні перепони та гніт, виконує своє призначення неухильно, страждаючи за народ, стає символом величної фігури, героїчної особистості.

«Не вмирає душа наша», — говорить митець. «Не нам на прю з тобою стати! Не нам діла твої судить!», «Кати знущаються над нами». Ясно, що під цим «нам» поет розуміє «всі язики», тобто всі уярмлені народи, які повинні спільними зусиллями перемогти самодержавство, щоб восторжествували правда і свобода. Орел у поемі асоціюється з двоголовим орлом самодержавства. Царат, ворожі сили не зможуть скувати живої душі народу. Народ безсмертний! Саме це — головне в образі Прометея. Упевнено звучать слова поеми:

Не вмирає душа наша.

Не вмирає воля.

Отже, у поемі «Кавказ» Т. Шевченко підносить дві взаємопов’язані образні теми — розвінчування загарбницької політики царського самодержавства і уславлення волелюбного духу народів Кавказу й усіх народів світу.

Поема «Кавказ» — цикл монологів, що має різних адресатів, і від адресата залежить характер і ступінь поетової пристрасті. Вже на початку поеми автор зображує в романтичному стилі природу й культуру Кавказу, вільне життя його народів, стверджуючи невмирупцсть «живуш;ої крові» кавказців:

За горами гори, хмарою повиті.

Засіяні горем, кровію политі.

Споконвіку Прометея Там орел карає.

Що день божий добрі ребра Й серце розбиває.

Розбиває, та не вип’є Живуш;ої крові, —

Воно знову оживає,

І сміється знову.

Образ Прометея набирає символу сміливої думки, доброго серця, твердості духу та безстрашності:

І неситий не виоре На дні моря поле.

Не скує душі живої І слова живого.

Образ Прометея в шевченковій поемі «Кавказ» — найсильніше втілення цього світового образу в українській поезії.