Українська література - шкільні твори - 2026

Героїчний характер образів поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки»

Варіант 1

Найбільшим і найвизначнішим твором у ранній творчості Тараса Шевченка є історична поема «Гайдамаки». Її історична основа - селянське повстання на Правобережній Україні 1768 року - Коліївщина. Це було одне з найбільших гайдамацьких повстань українського народу проти польсько-шляхетського гноблення, які спалахували одне за одним упродовж XVIII століття.

Головний герой твору - повсталий народ. «Гайдамаки» - поема полум’яного, грізного народного гніву, породженого соціальною і національною кривдою:

…Замучені руки

Розв’язались - і кров за кров,

І муки за муки!

Гайдамаки - це, стверджує поет, герої, орли:

На ґвалт України

Орли налетіли…

Вони нещадні і непримиренні у своєму всенародному визвольному пориві, у відплаті панам за заподіяні кривди, знущання:

Як смерть люта, не вважають

На літа, на вроду…

…Де пройдуть - земля горить,

Кров’ю підпливає.

Повстанці палко прагнуть визволення. Шевченко змальовує сильних, мужніх людей, які піднялися на захист Батьківщини, рідного краю від польських панів-поневолювачів.

Образ повсталого народу конкретизується в поемі в трьох героїчних постатях - Яреми Галайди, Максима Залізняка та Івана Ґонти.

Ярема - узагальнений художній образ повстанця-гайдамаки. У передмові до поеми Тарас Шевченко зазначив, що «Галайда вполовину видуманий», а в примітці додав: «…між Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху Боровиків хутір і корчма, де б то Ярема Байстрюк, а потім Галайда був…наймитом». Це вказує на те, що образ Яреми-наймита, а згодом повстанця-гайдамаки має реальну основу, хоч у його створенні велика роль належить творчій уяві. Ярема повстає як типовий образ повстанця-гайдамаки, учасника всенародної війни проти польсько-шляхетського панування, в ньому втілені кращі риси народного характеру. Він сповнений ненависті, лютого гніву до ворогів і прагне помститися їм за всі кривди. Це почуття приводить Ярему в гайдамацький загін Максима Залізняка, де він своєю мужньою безкомпромісною поведінкою здобуває загальну шану. Нещадна боротьба з ворогами приносить йому славу на всю Україну. Із наймита, над яким знущається хазяїн-корчмар, Ярема перетворюється на грізного месника, стає незламним борцем за народну волю й права. Зазнавши всіх кривд людини підневільного становища, він, одначе, не втратив віри в добро. І в ім’я цього добра може бути страшний у своєму праведному гніві:

А Ярема - страшно глянуть —

По три, по чотири так і кладе.

У героїчному плані змальовано в поемі і ватажків повстання - Максима Залізняка та Івана Ґонту. Це особи історичні. Створюючи їх образи, Шевченко спирався також і на народні перекази.

Залізняк - ватажок повстання, патріот, улюбленець народних мас. Гайдамаки шанують та уславлюють його: «У нас один старшина - батько Максим». Таким гайдамацьким батьком виступає Залізняк протягом усього повстання. Він виявляє високу мужність у бою, особистим прикладом запалює повстанців на боротьбу. Це - щира душа, він живе інтересами народу, кровно з ним пов’язаний. Кобзар Волох співає про нього:

Отакий-то наш отаман,

Орел сизокрилий!

Нема в його ні оселі,

Ні саду, ні ставу…

Залізняк - втілення народного гніву проти панів, непримиренності, нещадності до ворогів.

Змальовуючи боротьбу українського народу в минулому, Шевченко прагнув збудити почуття національної гідності у своїх співвітчизників. Народ повинен знати свою історію, тому великий український поет і наголошує на повчальних уроках Коліївщини:

Слухайте, щоб дітям потім розказать,

Щоб і діти знали, внукам розказали,

Як козаки шляхту тяжко покарали.

Варіант 2

Найбільшим і найвизначнішим твором у ранній творчості Тараса Шевченка є історична поема «Гайдамаки». Її історична основа — селянське повстання на Правобережній Україні 1768 року — Коліївщина, одне з найбільших повстань українського народу проти польсько-шляхетського гноблення. Головний герой твору — повсталий народ. «Гайдамаки» — поема полум’яного, грізного народного гніву, породженого соціальною і національною кривдою:

…Замучені руки

Розв’язались — і кров за кров,

І муки за муки!

Гайдамаки — це, стверджує поет, герої, орли. Вони нещадні й непримиренні у своєму всенародному визвольному пориві, у відплаті панам за заподіяні кривди, знущання:

Як смерть люта, не вважають

На літа, на вроду…

..Де пройдуть — земля горить,

Кров’ю підпливає.

Образ повсталого народу конкретизується в поемі в трьох героїчних постатях — Яреми Галайди, Максима Залізняка та Івана Гонти.

Образ Яреми-наймита, а згодом повстанця-гайдамаки має реальну основу, хоч у його створенні велика роль належить творчій уяві. Ярема постає як типовий образ повстанця-гайдамаки, учасника всенародної війни проти польсько-шляхетського панування, у ньому втілені кращі риси народного характеру. Він сповнений ненависті, лютого гніву до ворогів і прагне помститися їм за всі кривди.

Це почуття приводить Ярему в гайдамацький загін Максима Залізняка, де він своєю мужньою безкомпромісною поведінкою здобуває загальну шану. Із наймита, над яким знущається хазяїн-корчмар, Ярема перетворюється на грізного месника, стає незламним борцем за народну волю й права. Він буває страшний у своєму праведному гніві:

А Ярема — страшно глянуть —

По три, по чотири так і кладе.

У героїчному плані змальовано в поемі й ватажків повстання — Максима Залізняка та Івана Гонту. Залізняк — ватажок повстання, патріот, улюбленець народних мас. Гайдамаки шанують та уславлюють його: «У нас один старшина — батько Максим». Він виявляє високу мужність у бою, особистим прикладом запалює повстанців на боротьбу. Це — щира душа, він живе інтересами народу, кровно з ним пов’язаний.

Слухайте, щоб дітям потім розказать,

Щоб і діти знали, внукам розказали,

Як козаки шляхту тяжко покарали.