Українська література - шкільні твори - 2024

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» П. Мирного — перший соціально-психологічний роман в українській літературі

Всі публікації щодо:
Мирний Панас

Серед майстрів глибокого психологізму в українській літературі другої полонини XIX століття найпочесніше місце посідає Панас Мирний. Особливість індивідуального стилю цього письменника — внутрішній стан героя. Він підкреслював, що для нього головне — зобразити душевне життя з усіма суперечностями і труднощами.

У його щоденнику є такий запис: «Якби я зміг показати безталанную долю життя людського, високую його душу, тепле серце, як вони є у мирі — то б моя слава була і моя надія справдилася». Це було кредо письменника. Над художніми творами Панас Мирний працював натхненно, дуже вимогливо, по кілька разів переробляв, доводячи їх до високої художності та ідейності.

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — перший соціально-психологічний роман в українській літературі. За словами Івана Франка, він був «один із перлів нашої повістевої літератури». Такий багатоплановий, багатоголосий твір зображує життя та боротьбу українського селянства проти соціального гноблення.

У творі розкривається процес закріпачення українського села, зображується козацька старшина, кріпосники, чиновництво та поліцейський апарат, земство, нові хазяї, що народжувалися в пореформеній дійсності. Усі ці проблеми суспільно значимі, соціальні, а, тому й роман цей — соціальний. Крім того, він ще глибоко психологічний, оскільки соціальні процеси зображено не самі по собі, а через психологію героїв, їх думки, прагнення, переживання.

Образи героїв Панас Мирний розкриває і типізує залежно від соціальних обставин життя та конкретних історичних умов. Письменник чітко визначає належність своїх персонажів до певного табору.

Динаміка характеру, динаміка душі — ось що в центрі уваги письменника-психолога. На прикладі Чіпки, Максима, Галі, Грицька автор доводить, що як в житті все змінюється, розвивається, так і душевний стан героїв повний суперечностей. Це складний процес, пов’язаний з боротьбою настроїв, з глибокими депресіями, зі зміною одних рис характеру іншими.

Малюючи зовнішність Чіпки Варениченка, автор зосереджує увагу на одній деталі погляду, яку повторює у романі кілька разів. І завдяки цьому художній образ героя закарбовується в пам’яті та сприймається як особистість. У Чіпки рано прокидається розуміння соціальної несправедливості. Його батька силоміць віддано в солдати, а він виростав у голоді та в холоді, у злиднях та нестатках. На вулиці діти не приймали його до гурту, обзивали байстрюком, безбатченком. У добру, вразливу душу закрадається озлоблення, почуття ненависті до багатих, коли куркуль Бородай вигнав Чіпку зі свого двору.

Ще з дитинства в хлопця закрався сумнів — чи є Бог на небі і чи допомагає Він людям. Коли бабуся Оришка втлумачує онукові, що Бог нас годує, то він питає: «А чого ж мама хліб заробляє?»

Віч-на-віч зіткнувся Чіпка із жорстокою соціальною несправедливістю, коли обманом відібрали землю. Соціальна несправедливість зламала добру, щедру душу Чіпки. Озлоблений, він протестує, скочується на «слизький шлях». Він грабує, бешкетує, пиячить, а поведінку виправдовує: «Хіба ми ріжемо?

Ми рівняємо бідних з багатими». Одружившись із Галею, чоловік відцурався розбишацького товариства, став дбайливим господарем. Односельці говорили про нього: «Нема чоловіка добрішого, як у нас Чіпка!» Обраний до земства, він чесно хоче служити громаді.

Та не зміг змиритися з махінаціями земців, тому чиновники усунули селянського повстанця із земства. Він енергійно бунтує, підбурює до виступу селян, його протест у цей час набирає найбільшої соціальної спрямованості. «Сказано: великий світ, та нема де дітися! Коли б можна — увесь би цей світ виполонив, а виростив новий…

Тоді б, може, й правда настала!» — думає головний герой. Тільки та інших соціальних умов такі люди, як Нечипір Варениченко, зможуть знайти своє місце в суспільстві і бути корисними.

Герої Панаса Мирного люблять і страждають, шукають і сумніваються, ідуть хибним шляхом до щастя чи наївно вірять у силу добра. Одному й тому ж героєві притаманні і прекрасні порухи, і тонкі, ніжні духовні якості, і зриви, і падіння в безодню.

Поява соціально-психологічного роману — певна ознака зрілості літератури і культури українського народу. Цьому твору належить неабияка роль у формуванні ідеалів, у збагаченні духовного світу людини, в облагородженні її душі.