Українська література - шкільні твори - 2023

Роль поета і літератури в суспільному житті за віршем Пантелеймона Куліша «До кобзи»

Варіант 1

П. Куліш був сучасником Великого Кобзаря Т. Шевченка і його однодумцем. Він, як і Т. Шевченко, вболівав за страждання українців, відчував нерозривний зв’язок зі своїми співвітчизниками, хоча й більшу частину свого життя провів далеко від рідної землі. Однією з найвизначніших і найяскравіших поезій П. Куліша вважається вірш «До кобзи», що увійшов до збірки «Хуторна поезія», яка була опублікована у 1882 році. Хоча це відбулося вже забагато років після смерті Т. Шевченка, але автор не тільки використав для цієї збірки епіграф з його поезії, а й відібрав для неї вірші, які багато в чому перегукувалися з творами самого Кобзаря.

П. Куліш, як і Т. Шевченко, щиро вірив, що художнє слово має велике значення у житті суспільства. Алегоричним образом художнього слова у поезії П. Куліша «До кобзи» є цей популярний в українців музичний інструмент. Автор звертається до кобзи немов до живої людини, і таке звертання можна порівняти з шевченківськими «думами». Поет називає кобзу «моєю непорочною утіхою» та «нашою відрадою єдиною». З цього стає зрозуміло, що для П. Куліша поетична творчість — не тільки вдалий спосіб самовираження, без якого неможливе існування справжнього поета. Він щиро вірив, що його кобза здатна зворушити кожне серце:

«Може, чиє ще не спідлене серце

Важко заб’ється, до серця озветься,

Як на бандурі струна у струні».

П. Куліш впевнений, що поезія може не тільки розрадити тих, хто страждає, а й об’єднати їх. Силу поезії він пояснює тим, що у своїх творах поети промовляють правду, яку добре відчувають на підсвідомості, але звичайними словами висловити не можуть. Ця правда на той час полягала в тому, що Україна була мертвою, що навколо неї скупчилися вороги, а захисники розбрелися повсюди, і кожний був зайнятий власними проблемами. У своїй поезії «До кобзи» П. Куліш закликав співвітчизників до спільної роботи, до боротьби, до дії. А тих, хто не міг залучитися до спільної праці, він закликав хоча б підтримати її:

«Хто не здоліє озватись ділами,

Хай обізветься німими сльозами;

Ти ж своє слово дзвони-промовляй,

Душам братерським заснуть не давай».

Поезія «До кобзи» об’єднує для боротьби представників однієї нації, пробуджує національну свідомість. Ця думка була не новою і висловлювалася ще Т. Шевченком. Мабуть, так воно і було у середньовіччі, адже у походах українських козаків завжди супроводжували кобзарі, які у своїх піснях оспівували славетні козацькі подвиги минулих часів. Так воно сталося і в майбутньому, адже наприкінці XIX — на початку XX століття пробудження національної свідомості українців було надзвичайно бурхливим. Важливу роль у цьому пробудженні відіграли і «Думи» Т. Шевченка, і «До кобзи» П. Куліша.

Варіант 2

У Новому Заповіті вустами Апостола Іоанна мовиться: «І спочатку було Слово, і Слово було Бог. Усе через нього почало бути. В ньому було життя, і життя було світлом для людей». Ось так в словах давньоєврейського мудреця виражено одну з непохитних істин нашого буття.

Слово може дати життя, вбити, може возвеличити і принизити. «Ну що б, здавалося, слова» — розмірковував великий Кобзар, але велика сила слова, бо, почувши його, «серце б'ється — оживає». Слово здатне проникнути в найпотаємніші куточки людських душ, розчулити і зворушити серце. А ще більшу силу має слово поета — виразника народних ідей і думок, народного вчителя і провидця. Роль поета завжди мала вирішальне значення в житті суспільства. Поетичне слово в різні часи служило різним цілям. Маючи велику силу, воно маніпулювало свідомістю людства, керувало поведінкою народних мас, закликало до боротьби і піднімало дух. З давніх-давен воно надавало людині сили і натхнення, вселяло віру в свою могутність, збуджувало «приспані» почуття, збагачувало внутрішній світ людини.

Роль поета в суспільстві і силу його слова оспівав в своїй поезії «До кобзи» Пантелеймон Куліш. Увівши в твір образ кобзи — алегорію поета, автор показав, яке значення в суспільстві має майстер слова і його твори. Поет промовляє до людства «голосом правди святої», саме тому він може зачепити найтонші струни людської душі, а його слово знайде відгук у того, «чиє ще не спідлене серце», а, отже, повести за собою народ. Праведне слово поета не дасть «заснути» душам, навіть якщо людина «не здоліє озватись ділами», вона виплаче свою тугу «німими сльозами». Слово здатне підтримувати людину в тяжкі хвилини його життя, але одночасно може бути зброєю у боротьбі з ворогами. Сила українського поетичного слова завжди лякала ворогів нашого народу, тому і знищувалися українські поети, тому і зазнала численних знущань наша мова. Слова має здатність керувати людськими серцями і думками, знаходить відгомін в душах. Єдиною «одрадою» в часи народного горя є поет, тому і закликав його Пантелеймон Куліш промовляти «своє слово», «дзвонити» про правду.

У вірші «До кобзи» Пантелеймон Куліш возвеличив роль митця у суспільстві, зобразив поета носієм історичної пам'яті народу, виразником його совісті і моралі, ідей і вподобань.