Українська література - шкільні твори - 2026

Значення п’єси Миколи Куліша «Мина Мазайло» у наш час

Всі публікації щодо:
Куліш Микола

Варіант 1

Українці мої! Дай вам Боже

зневажена вами Вкраїна?!

Вже більше вісімдесяти років минуло з того часу, коли М. Куліш написав п’єсу «Мина Мазайло». За цей час не один раз змінювалося наше суспільство, життєві орієнтири, з’являлися нові мислення й виникали конфлікти, але п’єса все одно залишалася актуальною, як залишається вона актуальною і в наші часи. За винятком деяких дрібниць, характерних для того часу і прив’язаних до побуту, можна з впевненістю стверджувати, що в ній описуються події сьогодення.

Та й що казати про актуальність, коли після прочитання цієї п’єси в одному з персонажів я побачив навіть себе, а деякі інші герої добре розпізнаються серед моїх товаришів та знайомих. За прикладом далеко ходити не треба. Взяти хоча б мого дядька, який живе у сусідній Росії. Він непогана людина, але кожен раз, приїжджаючи до нас у гості, намагається довести нам, наскільки слабка та бідна Україна, стверджує, що у нас ніколи й нічого не буде свого. Він впевнений, що Росія без України проживе, а ось життя українців неможливе без допомоги Росії. Ну, чиста тобі тьотя Мотя з п’єси «Мина Мазайло», тільки роду чоловічого!

А ось ще один приклад. Це розмова двох моїх знайомих дівчат, в якій я брала участь як слухачка: «Ти знаєш, до мене друг з Росії приїхав. Такий прикольний! Сидимо ми з ним, дивимося український канал, а там же все українською. Він же нічого не розуміє, та як почне кричати: «Що це за дурний канал такий, і мова у вас якась дурна! Перемкни! А я з нього сміюся. Такий прикольний взагалі!». Ну, скажіть, чим вам не сучасна Рина Мазайло!

Після таких розповідей та розмов мимоволі починаєш замислюватися, невже у наших співвітчизників не залишилося ні краплі гордості, невже нікого не чіпають за живе такі образливі й прикрі слова? Та українці ми з вами чи ні!? Треба вже прокинутися, мої несвідомі, глухі і сліпі Мини Мазайли! Доки ж ви будете ганьбити Україну, доки ж ви будете принижуватися? Не шукайте собі пошани у чужинця, адже «у ваш слід він кине лише сміх, погорду».

Врешті-решт, вже треба зрозуміти, що насамперед ми повинні пам’ятати своє коріння, українські національні традиції, добре знати історію свого народу, рідну мову й культуру, бо без цього наша нація ніколи не підніметься на світовий рівень, ніколи не з’єднається через свої дрібні образи, ніколи наша країна не вийде на гідний світовий рівень!

І досить скиглити, а краще негайно змінити стереотипи мислення, переосмислити власне життя, відчути себе справжніми українцями, людьми, не гіршими за інших, людьми, яким є чим пишатися.

Варіант 2

Микола Куліш — відомий український письменник і драматург. Він був людиною багатогранною, талановитою, за десять років написав декілька чудових творів, які стали загальновідомими і популярними.

Драма «Мина Мазайло» актуальна і сьогодні. Адже коли починаєш її читати, то ніби впізнаєш таких героїв як тьотя Мотя, Рина, Мина. І сьогодні досить багато людей, які відмовляються від рідної мови, не спілкуються нею. Вони, забуваючи мову, забувають своє коріння, свій рід.

Мина Мазайло усе життя мріяв отримати російське прізвище, стати росіянином. Він свідомо відмовлявся говорити рідною мовою і забороняв це робити у нього в будинку. Його шовіністські думки підтримувала дружина, яка вважала українську мову мужицькою, тьотя Мотя, яка вважала всіх носіїв української мови жорстокими та дикими. Але ж вона сама взагалі не знала ні історії, ні звичаїв та традицій українців. Підтримувала батьків і Рина, яка також говорила російською мовою та не хотіла знати нічого про Україну.

І лише Мокій — син Мини — був щирим патріотом і українцем. Він захоплювався українською мовою, «усім українським»  як казала Рина. Мокій переконаний у тому, що скоро настане українізація, і весь народ повернеться до своїх джерел. Мокій настільки щирий патріот, що йому легко вдається переконати Улю у своїй правоті. Закохана дівчина також захопилася українською мовою, зрозуміла цінність Батьківщини для Мокія і, власне, для себе…

Ми бачимо, що для того, щоб отримати підвищення, Мина ладен змінити прізвище. Але він це робить не в той час — його звільняють «за опір українізації». На мою думку, таким чином автор показує нам, що неможливо досягти чогось у житті, якщо ти зраджуєш рідну мову та рідну державу, а саме так і вчинив Мина. Ця подія приголомшила всю родину, адже кар’єра була дуже важливою для Мини. Можливо, це змусить родину Мазайлів замислитися над тим, чому все трапилося саме так.

Сьогодні досить багато таких людей, як Мина, які ладні змінити прізвище, країну і все інше заради грошей, влади, кар’єри. Багато хто зараз не розуміє значення слова «патріотизм», не розуміє, що саме з нього і починається щасливе життя. Адже лише людина, яка любить свою країну, працює на її користь, яка прагне зробити життя у цій країні кращим, на мою думку, може бути по-справжньою щасливою. Бо неможливо бути щасливим, якщо ти не усвідомлюєш, хто ти є, хто є твої предки, не знаєш своїх звичаїв та традицій, свого коріння!

Варіант 3

Народився у с. Чаплинка на Херсонщині. Навчався а Олешківському міському училищі, приватній гімназії, на історико-філологічному факультеті Одеського університету (не закінчив), в Одеській школі прапорщиків. Підчас Першої світової війни перебував на фронті. З 1918 р. — голова міськвиконкому Олешок, голова місцевої ради. З 1922 по 1925 р. працював інспектором наросвіти, 1925 р. переведений до Харкова. Брав активну участь у літературному житті міста, з 1926 р. став президентом організації письменників ВАПЛ1ТЕ. Тісно співпрацював із театром "Березіль" Леся Курбаса. У 1934 р. був репресований, засланий на Соловки і розстріляний там 1942 р.

Драматург. У своїх п’єсах зображував сучасне життя України із всіма його складностями та суперечностями, висміював недоліки суспільного життя. Твори Куліша були новаторськими за змістом. Найвідоміші із них: "97" (1924), "Народний Малахій" (1927), "Мина Мазайло" (1929), "Патетична соната" (1929), "Маклена Траса" (1933).

Значення п’єси "Мина Мазайло" М. Куліша в наші дні

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей;

Я питаю в книжок, роззираюсь

на кожній сторінці.

Де той рік, де той місяць,

той проклятий тиждень і день,

Коли ми, українці, забули, що ми українці?..

В. Баранов

Вже більше як сімдесят років минуло з часу написання п’єси "Мина Мазайло", неодноразово мінялись наші орієнтації, смаки, з’явилися нові конфлікти, нові рівні мислення, та тільки п’єса "Мина Мазайло" М. Куліша не лишилась "комедією лише для наших дідусів і бабусь". За винятком чисто часових дрібниць, прив’язаних до конкретного побуту доби, все в ній звучить надто актуально.

Та що вже й казати про актуальність! От взяти хоча б мене. Прочитавши п’єсу і добре осмисливши її, я дійшла висновку, що до кожного з дійових осіб знайдуться прототипи у сучасному житті (та ще й не один!), серед моїх знайомих. А в одному з персонажів навіть пізнаю себе! І за прикладом ходити далеко не треба. От взяти хоча б мого дядька з Росії. Кожного року він приїздить до нас і розповідає нам "правду про українців". Говорить, що Україна така-сяка, бідненька, і нічого в ній зроду не було і не буде, що хліб у нас дорогучий — куди там до житниці Європи — казки! Що Росія без України проживе, а от Україна без Росії — просто нікуди, що ми, хохли, такі-перетакі; абсолютно безсоромно відібрали в них Крим, що обсіли нас з усіх боків кляті ідеологи і дурять нам навмисне голови, і що Шевченко — увага! — був багачем і такі гроші мав за свої вірші, що нам і не снилось! Ну чиста тобі тьотя Мотя, тільки чоловічого роду. Якої все-таки він про нас "високої" думки. Неприємно, звичайно, але правди ніде діти.

А ось вам іще одна "історія з життя". Розмова двох дівчат, яку я особисто спостерігала: "Ты знаешь, ко мне друг из России приехал. Такой прикольный! Сидим мы с ним, смотрим украинский канал, а там же все на украинском — ну ты знаешь. Он же ничего не понимает, да как начнет кричать: "Что это за дурной канал такой, и язык у вас какой-то дурацкий. Переключи!" А я с него смеюсь. Такой прикольный вообще!" Ну, скажіть, чим не сучасна Рина!

Господи! Невже ж і краплі гордості в українців не залишилось, невже ж не зачіпають вас за живе справді прикрі, образливі слова?

Українці мої! То вкраїнці ми з вами чи як? Прокиньтеся ж нарешті, сліпі, глухі, несвідомі Мини Мазайли, допоки ви принижуватись будете, допоки ганьбитимете Україну? Чого чекаєте ви? Шани чужинця? Ні, "в ваш слід він кине лише сміх — погорду". Зрозумійте це нарешті. Не забувайте свого коріння, національних традицій, рідної мови, культури. Без всього цього людина не існує, не живе.

Ти молився мовою старшого брата,

Так встань же з колін,

і державність свою відроди…

Досить скиглити! Необхідно вкрай переосмислити своє життя, змінити стереотипи мислення, відчути себе повноцінними людьми, не гіршими за інших, бо є нам чим пишатися. Подумайте про той духовний зв’язок, який існує між людиною і її рідною землею. Відчуйте його.

Українці мої! Дай вам Боже

і щастя, і сил,

Можна жити й хохлом, і

не зникне від того хлібина.

Тільки хто ж тоді небо

нахилить до ваших могил,

Як не зраджена вами,

зневажена вами Вкраїна?!

Варіант 4

Серед людей іноді зустрічаються такі, які вважають, що модна зачіска, стильний одяг — це запорука успіху у будь-яких справах. Безумовно, до певної міри це так, але не зовсім. Усе криється в душі людини. Отже, як каже прислів’я: "Зустрічають по одежі, а проводжають по розуму". Так, саме розум — найцінніший скарб людини. Розумна людина ніколи не буде шукати причину своїх негараздів у зовнішньому вигляді.

Головний герой п’єси М. Куліша Мина Мазайло теж шукав причину своїх життєвих негараздів у немодному українському прізвищі: "Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!"

Тим часом головний герой має родину, дім, непогану роботу. Жодних проблем через українське прізвище він не має. Виходить, що справа зовсім не в прізвищі, а у світогляді людини. А світогляд Мини обмежений, вузький. Мазайло здатний вигнати свого сина через те, що той не сприймає батькових ідей, інколи не погоджується з ним.

Українізація для Мини — щось вороже: "Серцем передчуваю, що українізація — це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади"— Він вважає: "Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія".

Для головного героя п’єси історія свого роду нічого не значить. Він забув, що з діда-прадіда сам він українець, а предки його — мужні і славні люди. У маренні до нього з’являються діди Запорожці, Чумак, Селянин, і Мина, злякавшись їх, кричить: "Ой-о! Залишаю! Залишаю корінь, тільки не чіпайте мене, діду, не чіпайте мене…" Мазайло думає про корінь слова, а як би хотілося, щоб він пригадав корінь свого роду і зберіг його. Але Мина відмовився від родинних коріннів.

Сучасники Куліша побачили в героях п’єси своїх знайомих, сусідів, себе. Фразами з тексту заговорили всі. 1929 року було навіть надруковано інтермедію "Лист Мини Мазайла до наркома освіти М. Скрипника", де герой спростовував виступ Куліша, називаючи виступи наклепом. Він доводить: "У Наших установах ще є досить людей цілковито свідомих у справжній національній політиці… Я на службі свої обов’язки виконую і вживаю отую українську мову, коли треба писати до Наркомосу чи до якоїсь місцевої української установи…"

Це було в 30-ті роки. А зараз? Чи змінилося щось на сьогоднішній день?

Прикро зізнатися, але й зараз живуть такі "Мазайли", які соромляться свого походження, своєї нації. Чи чуєте ви українську мову у транспорті, в магазині, на вулиці? Не ту, яка лунає з приймачів, а живу мову, мову спілкування. Мабуть, дуже рідко. Чогось наші сучасники забувають, якого ми роду, де наше коріння.

Отже, можна сказати, що п’єса М. Куліша актуальна і сьогодні. І буде це до того часу, поки існуватимуть такі Мини.