Українська література - шкільні твори - 2026

Художнє відтворення проблеми українізації 20-х років (за п’єсою М. Куліша «Мина Мазайло»)

Всі публікації щодо:
Куліш Микола

1. Бути чи не бути українській нації… (питання, яке Микола Куліш ставив у своїй комедії "Мина Мазайло").

2. Втілення проблеми українізації в образах п’єси:

а) зрікання свого національного "я", спроба "влитися" у російську культуру ("Серцем передчуваю, що українізація — це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця…" Мина — реальна істота, перевертень: "Двадцять три роки, кажу, носю я це прізвище, і воно, як тавро на житті — Мазайло!..");

б) бажання Мини змінити своє українське прізвище на російське (навколо цього розгортається увесь сюжет комедії Куліша);

в) погляд дядька Тараса на українізацію ("їхня українізація — це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було…" Думка Мокія: "Хто стане нищити двадцять мільйонів одних лише селян українців, хто?");

г) малорос і дядько Тарас — як втілення проблеми українізації (малорос змінює українське прізвище на російське; дядько Тарас схиблений на українськості; Мокій — всі вони якось пов’язані з українізацією);

д) образ тьоті Моті (задля виразнішого окреслення проблеми українізації Куліш створює образ тьоті Моті. Образ яскраво уособлює російський шовінізм: "Це ви серйозно, чи по-українському?", "…українська мова — це просто австріяцька видумка);

е) розв’язка гострого конфлікту (виявляється зовсім несподівано. Мину, який вважає своє українське прізвище перепоною на його шляху до блискучої кар’єри, звільняють з роботи за "систематичний опір українізації").

3. Актуальність проблеми національної самосвідомості українців (створивши блискучу комедію, Куліш поставив гостру проблему, яка залишається важливою і сьогодні. Твір сприяє самозбереженню нації, спонукає кожного до роздумів. Великий український поет писав: "Учітеся, читайте, й чужому научайтесь, й свого не цурайтесь". Цього заповіту слід дотримуватися усім нам).

У 20-ті роки минулого століття більшовицькі ідеологи вирішили зробити «хід конем»: аби «замилити» очі українському народу, було оголошено про відродження української культури, про відміну переслідувань творів, написаних українською мовою, про її офіційний статус, тобто про процес українізації. Однак ця українізація «зверху» не означала серйозних намірів щодо відновлення повноправного функціонування української мови та формування національної свідомості. У великодержавній більшовицькій ідеології не було місця для національної самосвідомості українського народу. З якою ж метою це було зроблено? Щоб прикрити процес русифікації, що реально тривав в Україні? Чи, може, щоб виявити національно свідомих громадян і застосувати до них певних заходів?

Чому так часто кажуть про український націоналізм? Чи не є він породженням російського шовінізму, який в історії України займає неабияке місце? За роки тотальної русифікації пересічний українець-міщанин загубив почуття приналежності до своєї нації, потребу користуватися рідною мовою. Типовим представником такого міщанина-безбатченка є Мина Мазайло — головний герой однойменної комедії Миколи Куліша.

Як тягар і сором носить своє прізвище герой п’єси. Скільки сорому, прикростей завдало йому те, що його прізвище звучить надто по-українськи: «Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли! Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло!..».

На жаль, у цій тираді закладена гірка правда довготривалої зневаги до всього українського, національного. Саме тому українізацію 20-х років Мина Мазайло розцінює по-своєму: «Це спосіб зробити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади».

Через усі ці причини герой вирішує змінити своє прізвище, а також знайти собі вчительку, яка б навчила його правильно говорити «по-руському». Зазнавши зневаги до себе як до носія українського прізвища, Мина сам ставиться вороже до всього українського: «Ще як я підходив до загсу — думалось: а що як там сидить не службовець, а українець? Почує, що міняю, так би мовити, його українське — і заноровиться. На зло тобі заноровиться».

Багато фраз із п’єси Миколи Куліша стали крилатими, в них відображено ставлення пересічних міщан до українізації, до всього українського як до другорядного, наприклад: «Ви серйозно, чи по-украінскі?», «Краще бути ізнасілованной, нєжелі украінізірованной!» У творі показано і справжніх українців, що не забули своїх коренів: це син Мини Мокій, що захоплюється рідною мовою і прагне відтворити повну форму родового прізвища Мазайло-Квач, дядько Тарас, який з обуренням ставиться до шовіністичної політики в Україні.

Саме через ставлення до українізації героїв п’єси Микола Куліш розкрив справжню її суть.