Українська література - шкільні твори - 2026

Значення легенди про золотих турів в оповіданні П. Куліша «Орися»

Варіант 1

Пантелеймон Куліш — талановитий письменник, який зробив величезний внесок у розвиток української літератури. Його твори про життя українського села зображують радісні сторінки побуту селян. Кращим серед них справедливо вважаєтьсяоповідання «Орися». Донька сотника Таволги — Орися — головна героїня романтичного твору. «Співають у пісні, що нема найкращого на вроду, як ясная зоря в погоду. Отже, хто бачив дочку покійного сотника Таволги, той би сказав, може, що вона краща й над ясную зорю в погоду, краща й над повний місяць серед ночі, краща й над саме сонце…» — так починається оповідання.

Зв’язок із поетичною народною творчістю можна побачити не тільки в мальовничих описах краси головних героїв, а й легенді про золотих турів. Цю гарну легенду розповідає старий козак, щоб пояснити назву високої кручі Турової, що стоїть над річкою Трубайлом. Увагу читачів перенесено у часи князівства, коли водилися ще в степах України тури, а дівчата були сміливі та волелюбні. Казкова легенда не тільки пояснює назву гори, а й допомагає створити романтичну атмосферу твору: «А дівчинині тури лежать і досі каміннями в воді, і от прислухайсь: то не вода реве, а ревуть тури глухо з-підводи». Орися зустріла свого князя, який раптово з’явився над кручею. І це було як вдале продовження легенди. Так буває і в житті. Тільки треба вірити у свою легенду, прислухатися до мудрих порад народу. Усна народна творчість — невичерпне джерело для творчої наснаги, скарбниця досвіду предків.

Варіант 2

Літературну творчість П. Куліш розпочав з опрацювання українських народних казок і фантастичних переказів. Але у 1844 році з’являється оповідання, яке перекреслює всі ранні комічно- й міфологічно-етнографічні спроби. Це оповідання-ідилію Куліш написав на матеріалі шостої і частково сьомої пісень «Одіссеї» Гомера. Письменник зберігає сюжетну канву, проте цілком змінює античні реалії на український колорит. Події відбуваються в часи гетьманщини, оскільки Куліш вважав, що старосвітські українські звичаї були дуже подібними до патріархальних звичаїв народів, зображених в «Одіссеї». Органічною частиною ідилії стає народна легенда про Турову Кручу, яку розповідає старий Грива дівчаткам. Події легенди відбуваються в давні часи, коли ще не спустошили землі руської численні війська монголо-татар. У ті часи Переясловом правив князь, юний, сильний та сміливий. Був він майстерним стрільцем, а весь свій вільний час проводив на полюванні. Одного разу зустрів він у лощині стадо турів із золотими рогами. Але погляд князя приваблювали не золоті роги чарівних турів, а дівчина неземної краси. Забув тоді князь і про полювання, і про челядь. Приступився до дівчини та й почав вмовляти стати його дружиною.

Дівчина усміхнулася та відповіла князю: «Тоді я буду тобі жоною, як Трубайло назад вернеться». Трубайло — це річка, на якій відбувалися події. Зрозуміло, що річка навряд чи колись поверне свій хід, тому князь отримав відмову від красуні. Це розлютило закоханого юнака, він почав наполягати на своєму, загрожуючи знищити всіх чарівних турів. Зняв лук з плечей та почав стріляти тварин. Тури бігли від розлюченого князя, а він продовжував у них стріляти. Аж нарешті прибігли на високу кручу та й стрибнули у воду. Жоден з них не переплив річку, каменем лягли на дно. Сплеснула тоді руками дівчина. Прокляла вона князя: «Потопив єси моїх золоторогих турів, блукай же тепер по пущі по всі вічнії роки!..» З того часу блукав князь пущею та не міг знайти свого Переяслава.

Ще й досі можна було почути глухий рев турів з-під води. Але, зауважив старий оповідач, настане такий час, коли князь приїде на Турову Кручу. Тоді «повстають тури і підуть собі шукати диких пущ по Вкраїні».

Почувши це, дівчата злякалися, злякалася й Орися. Не просто так розповів старий Грива старовинну легенду. І ріка, і земля, які здавалися їм раніше мирними й спокійними, у світлі розказаного почали сприйматися по-іншому. Коли Орися дивилася у воду, вона ніби бачила тих турів, яких згубив князь, чула їх дикий рев. Сьогодні вона не просто так опинилася на Туровій Кручі. У сні до Орисі звернулася померла мати, пророкуючи доньці зустріч із майбутнім чоловіком. І дівчина почула цей голос, прислухалася до нього. З першого погляду важко оцінити роль легенди в оповіданні-ідилії. Насправді вона є органічним елементом оповіді та розкриває естетичний ідеал письменника. Старий Грива не дає оцінку зображуваних подій, проте вже сама структура оповіді чітко відбиває систему народних моральних цінностей. В першу чергу, старий застерігає дівчину від не розумних вчинків. Вона красива, як маків цвіт, але повинна берегти свою красу заради єдиного судженого. Орися має серцем відчути свою долю.

Саме після почутої легенди Орися сприймає юнака, що з’явився на Туровій Кручі, як того легендарного князя: «Бо хто ж би сказав, що то й не князь? Увесь у кармазині, а з пояса золото аж капає». Отже, легенда є своєрідним продовженням тих пророцтв, які підштовхнули головну героїню до доленосного рішення.

Можна стверджувати, що в центрі Кулішевої ідилії — ідеал усезагальної гармонії. Герої легенди порушують цю гармонію: вони не знаходять спільної мови, розлучаються та прирікають на нещастя усю землю. Як нещастя можна тлумачити і вбитих золотих турів, і вічні блукання князя, і татарську навалу, і відсутність централізованої влади в країні.

Таким чином, легенда — це заклик слухати своє серце, бути спроможним віднайти спільну мову із близькими, саме тоді на Україну повернеться злагода, мир й спокій.