Українська література - шкільні твори - 2026

Ніжний образ української красуні з оповідання П. Куліша «Орися»

Варіант 1

Українська література збагачена яскравими жіночими образами. Найчастіше вони уособлюютьгарну, волелюбну, працьовиту, ніжну, поетичну натуру української дівчини.

Ідеальнийобраз української красуні зображено і в оповіданні Пантелеймона Куліша «Орися». Описуючи ніжну вроду головної героїні Орисі, автор черпав із народного джерела — фольклору. Донька сотника Таволги була «краща над повний місяць серед ночі, краща й над саме сонце». З усієї України приїжджали молоді козаки свататиОрисю, але «не багато з того виходило користі». Батько дуже радів, «що дождавна старість собі такої дочки».

Ніжнадівчина була не тільки на вроду хороша, а й працьовита, як бджілка, добра йвесела, бо «в’сю господу звеселяла». Звичайно, що така квітка була гідна такогож гарного козака. Доля зробила їй найкращий подарунок: наче князь із легенди, з’явився молодий козак, який прийшовся до серця гордій красуні. Він бувхорошого й багатого роду, отаман у своїй сотні. Так батько передав у надійніруки свою єдину доньку.

Оповідання закінчується в ідеалістичномудусі: Орися «ще стала краща замужем, і дитина в неї, як Божа зірочка». Гарнийтвір П. Куліша описує щасливі моменти життя українського села. Серед тяжкоїпраці, несправедливості влади залишалися вічними такі почуття українців, яксправжнє кохання, воля до життя, врода й ніжність української дівчини. Босправжнє багатство кожної країни — це її прекрасні люди:

Ой скоро світ буде,

Прокинуться люде,

У всяке віконце Засіяє сонце…

Варіант 2

Протягом дев’ятнадцятого століття в українській літературі з’явилась ціла галерея жіночих образів, які втілювали народний ідеал краси, мудрості, моральної чистоти.

Зачинателем нової української літератури і першим письменником, який звернувся до зображення жіночої долі, був І. Котляревський. Згадаємо його безсмертну Наталку Полтавку або Тетяну. Естафету І. Котляревського по черзі перейняли Г. Квітка-Основ’яненко, Т. Шевченко, П. Куліш та багато інших українських письменників. Твір П. Куліша «Орися» став першим ідилічним оповіданням в українській літературі.

Впершу чергу, в оповіданні увагу читача привертає ідилічний образ красуні Орисі. Він втілює народний і авторський ідеал жіночої краси й мудрості.

Орися була донькою козацького сотника Таволги. Відтворюючи красу дівчини, П. Куліш вдається до народнопісенного порівняння: «вона краща й над ясную зорю в погоду, краща й над повний місяць серед ночі, краща й над саме сонце, що звеселяє й рибу в морі, і звіря в дуброві, і мак у городі».

Причому автор зазначає, що порівняння краси дівчини із місяцем та сонцем — це не перебільшення. Дівоча краса видається чоловікам кращою за ясную зорю і повний місяць, оскільки такою «грішною» є чоловіча природа. На цей світ чоловіки приходять не тільки для війни, але й для кохання.

Слава про красу Орисі поширилися не тільки на найближчі села, а й на всю Україну. Десятки претендентів на дівоче серце й руку приїжджали у Війтовці, щоб тільки подивитися на її красу, про яку «мов трубами трублять». Тільки Орися залишалася байдужою до незваних гостей і всім відмовляла. Тоді славним козакам доводилося тільки з жалем констатувати: «Не для нас зацвіла ся квітка! Може, хто й застромить її собі за високу шапку; тілько той буде не з нашого десятка». Ще в ранньому дитинстві Орися втратила матір. Проте вона не відчувала себе сиротою, оскільки постійно була зігріта батьківським теплом і ласкою. Запорізький сотник Таволга не раз здивовано дивився на свою вже дорослу доньку. Він пишався її вродою та турбувався подальшою долею своєї красуні-доньки. Не раз замислювався батько над тим, хто стане чоловіком його Орисі: не хотілося йому віддавати доньку ані сивому діду, що зв’ялить її ревнощами, мов у полі билинку, ані юному шибайголові, що загине, залишивши її вдовою із маленькими діточками.

Неодноразово письменник акцентує увагу на цій важливій проблемі. Письменник був прихильником старого укладу життя, заснованного на християнських чеснотах.Здорова родина, в якій панує любов, взаєморозуміння й повага — ось ідеалписьменника і складова ідеального суспільства майбутнього.

Надумку письменника, доля кожної людини визначена вищою справедливою силою.Завдання людини полягає в тому, щоб розшифрувати підказки і вийти на праведний шлях. У житті Орисі відбувається справжнє диво: вона зустрічає свого судженого, омріяного. Ми бачимо, що на всьому шляху дівчину ніби підтримує ця вища сила.

Спочатку вона бачить у сні свою померлу матір, потім слухає легенду Гриви про Турову Кручу. Вражена оповіданням, Орися заглядає у чисту воду і бачить там відбиття якогось чоловіка, що стоїть на Туровій Кручі.

Злякались подруги Орисі, злякалася сама Орися, та й козак, що був вдягений, наче князь, злякався не менше. І що то за примара: чи дівчата у супроводі сивого діда, чи русалоньки із підводним царем!

Якз’ясовується пізніше, козак, вражений оповідями про надзвичайну вроду Орисі, їхав у Війтовці спеціально: «Моя дорога — до чийогось порога, моя стежечка — дочийогось сердечка». Примхою долі була ця зустріч майбутнього подружжя поблизу Турової Кручі.

Зіншого боку, ця зустріч є ключовим моментом в оповіданні, адже вона відбулася, за замислом письменника, саме після розповіді сивого Гриви і сприймається саме у світлі цієї розповіді. Герої легенди не порозумілися: дівчина з погордою відмовила переяслав-ському князю, а той, розлючений, вбив казкових золоторогих турів, за що був покараний одвічним блуканням по світу. Герої легенди не послухалися ані голосу долі, ані голосу власних сердець. Але настанетой час, коли «князь приїде на Турову Кручу, повстають тури і підуть шукати собі диких пущ по Вкраїні».

У символічній формі письменник висловлює сподівання, що часи руїни в Україні минуть, і настане час благоденства. Ніжний образ красуні Орисі — це уособлення ніжної і цнотливої української дівчини, берегині домашнього тепла.

Недаремно остання сцена в оповіданні-ідилії — квітуча Орися із маленькою дитиною на руках.