Українська література - шкільні твори - 2026

Зображення козацького лицарства в романі П. Куліша «Чорна рада»

Варіант 1

I. Історична основа роману.

II. Велика правда у зображенні козацтва.

1. Енергія та хоробрість Кирила Тура. (Він має бунтарську вдачу, волелюбний дух і завзяття. «Наша мати — війна з бусурманами», — говорить він, і в кожному його слові звучить любов до української землі).

2. Полковник Шрам і його син — «орел, а не козак». (Уміє цінувати козацьку доблесть, героїзм і лицарство. На першому місці у нього — честь, гідність, а потім батьківська любов).

3. Згадки про славетних лицарів минулих літ. (Сагайдачний, Самійло Кішка, Наливайко, Морозенко, Нечай).

4. Польські легенди про запорожців. (Легенди розповідають про невмирущість та непереможність запорожців. Вони нібито ростуть у Великому Лузі з землі як гриби і мають аж дев’ять душ).

5. Сомко — продовжувач справи Б. Хмельницького. (Засмучений долею країни, бореться за створення державної влади під проводом гетьмана. Розумний, щирий, гордий, благородний, він відмовляється від самопожертви Ізрила Тура).

III. Роман «Чорна рада» — вияв пошани до славної історії України.

Так сталося, що, маючи досить довгу історію, Україна довго не мала власної історичної прози. Були величні літописи, а ось роману, де в дзеркалі художнього осмислення відбивалася б наша складна історія, не було. І тим більшу цінність набуває з цієї точки зору діяльність славетного діяча української культури й літератури Пантелеймона Куліша.

Роман «Чорна рада», який має підзаголовок «Хроніка 1665 року», був написаний у 1857 році. Називаючи цей твір хронікою, Куліш наголошує на тому, що буде намагатись об’єктивно відтворювати події майже двохсотрічної давності.

З особливою любов’ю автор змальовує образи козаків — лицарів давнини. 1663 рік — це епоха соціальних суперечностей, які вщерть наповнили Україну після переможної визвольної війни. Старшина сперечалась із простим козацтвом, шляхта — з козаками й міщанами, селяни — із шляхтою й козацькою старшиною. Перелік самих суперечностей зайняв би набагато більше місця. Але найважливішим епізодом року стала Чорна рада, у якій узяли участь низи суспільства — так звана чернь.

Тривала боротьба за гетьманську булаву, активну участь у якій брали й запорозькі лицарі.

Пантелеймон Куліш зобразив кілька козацьких характерів, і про кожен з них можна написати окремий твір.

Ось, наприклад, Кирило Тур. Його життєва філософія глибоко закорінена в легендах і переказах про славного козака Мамая. «А в нас над усе — честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала, і ворога під ноги топтала», — зазначає Тур. Козаки, за легендами, уміли напускати ману на ворога й легко здобували перемогу, а винахідливість козаків також увійшла до народного фольклору.

Такий козак, як Кирило Тур, здається безсмертним — за ним усе запорізьке лицарство й весь український народ.

Яким Сомко — інший яскравий персонаж роману. Це насамперед полководець і державний діяч. Так характеризує письменник Сомка: «Очі ясні, веселі, як зорі, і вже чи ступить, чи заговорить, то справді по-гетьманськи».

Ось такій людині стати б українським гетьманом, але підступність Брюховецького перемагає.

Полковник Шрам — це насамперед людина, яка вміє мислити мудро, в масштабі держави. Його розуміння тогочасних українських реалій було б слушним і сьогодні. Прагнення до єдності в межах держави, палка любов до України роблять Шрама представником кращої частини українського суспільства.

Патріот, герой — такі визначення найбільше підходять до полковника Шрама.

Петро Шраменко — син полковника Шрама, який успадкував усі найкращі якості батьківської вдачі. Це козак-романтик. Автор порівнює Петра з орлом. «Він добрий був син і щирий козак». Хіба можна підшукати кращу характеристику для молодого Шраменка?

Слава їхнього роду — то золота слава, і Петро краще загине, ніж зганьбить свій рід і свою славу.

Пантелеймон Куліш має критерій для оцінки кожної людини. Це є міра відданості Батьківщині, любові до неї. Далекоглядний Сомко є кандидатом на гетьманську посаду, і всі помірковані українці підтримують його: тільки Сомко зможе зміцнити українську державність, тільки він урятує країну від остаточної руйнації.

Як сталося насправді, усім добре відомо.

Автору вдалося створити історичний роман, сповнений живого колориту тієї буремної епохи. З першого рядка роману читача захоплює почуття причетності до давніх подій, які, здається, і досі впливають на долю України. А втім, не кожен гетьман — зрадник, і не кожна рада — чорна.

Ось тут бере початок надія, яка має жити в наших серцях, якщо ми хочемо бачити свій край єдиним, багатим і щасливим.

Варіант 2

I. "Чорна рада" — перший український роман (XIX ст., 40-ві роки).

II. Україна після переможної визвольної війни:

1. Післявоєнні суперечності в Україні (між поміщиками і селянами, шляхтою і міщанами, міщанами і козаками, козаками і селянами, старшиною та рядовим козацтвом).

2. Чорна рада — наслідок цих суперечностей (народні низи — "чернь"; кульмінаційний епізод у боротьбі за гетьманську булаву).

III. Справжні герої українського народу:

1. Полковник Шрам (прагнув до об'єднання України; справжній лицар-запорожець, любить свободу і зневажає небезпеку).

2. Петро Шраменко (романтичний і мужній, "орел, а не козак", щирий, чесний, відданий рідному народу).

3. Сомко — державний діяч ("Сомко був воїн уроди, красоти дуже дивної; був високий, кругловидий, русявий, голова в кучерях; очі ясні, веселі, як зорі, і вже чи ступить, чи заговорить, то справді по-гетьманськи", виняткова чесність, відданість своєму народові, мудрість народного ватажка).

4. Кирило Тур (його життєва філософія — філософія свободи, любові і гуманізму; сенс життя — честь і слава; військова справа — "слава ніколи не вмре, не поляже, лицарство козацьке всякому розкаже").

IV. Живий колорит епохи в романі П. Куліша "Чорна рада" (справжні патріоти змушують задуматися про моральну відповідальність кожного з нас за майбутню Україну).

В історію української літератури Пантелеймон Куліш увійшов насамперед як автор українського роману «Чорна рада. Хроніка 1663 року» (1857).

У романі правдиво відтворено соціальні суперечності в Україні після переможної визвольної війни: між поміщиками і селянами, шляхтою і міщанами, міщанами і козаками, козаками і селянами, старшиною та рядовим козацтвом. Одним із наслідків цих суперечностей і стала «чорна рада», в якій взяли участь народні низи — «чернь».

Оця «чорна рада» була кульмінаційним епізодом у боротьбі за гетьманську булаву між Павлом Тетерею, Якимом Сомком та Іваном Брюховецьким. І хоча підступністю Брюховецький здобув перемогу, автор показує нам і справжнє козацьке братерство, лицарство, честь. Викликає повагу паволоцький полковник Шрам, який прагнув до об’єднання України. Доля Батьківщини, рідного народу визначає сенс життя Шрама: «…Привернемо всю Україну до однієї булави», «Як треба рятувати Україну, байдуже мені і літа, і рани».

Йому властиві риси справжнього лицаря-запорожця, який понад усе любить свободу і зневажає небезпеку.

Гідний батька і його син — романтичний і мужній Петро Шраменко — «орел, а не козак». Відчуваємо велику симпатію до нього самого автора: «Він добрий був син і щирий козак, лучче йому з нудьги загинути, ніж панотця навік преогорчити і золоту свою славу гряззю закаляти».

Основним критерієм оцінки вчинків своїх героїв є для Пантелеймона Куліша їхня відданість рідному народові. Недаремно полковник Шрам підтримує кандидатуру Сомка на гетьманство, бо він бачить, що саме Яким Сомко може зміцнити державність України.

Сомка автор наділяє характерними рисами українського полководця і державного діяча — тими рисами, якими наділив його український народ в думах, піснях, легендах. Ідея сильної української держави згуртовує навколо Сомка представників різних верств тогочасного суспільства. Виняткова чесність, відданість своєму народові, мудрість увиразнюють духовний і політичний портрет Сомка як справді народного ватажка, фольклорно-епічного «батька».

Пізніше, коли Сомка підступно полонив Брюховецький, переяславського полковника ціною власного життя хотів урятувати козак Кирило Тур. Та справжній лицар Сомко навіть думки не допускає про такий порятунок.

Кирило Тур — ще один яскравий тип характеру в романі. Його життєва філософія — філософія свободи, любові й гуманізму, коріння яких — у легендах і переказах про козака Мамая, в характері запорожців. Ось як розуміє Кирило сенс свого життя: «А в нас над усе — честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала, і ворога під ноги топтала… слава ніколи не вмре, не поляже, лицарство козацьке всякому розкаже».

Пантелеймон Куліш створив яскраві романтичні образи людей, відданих Україні, справжніх патріотів