Українська література - шкільні твори - 2026

Любов до рідної мови і боротьба за її чистоту у п’єсіх М. Куліша «Мина Мазайло»

Всі публікації щодо:
Куліш Микола

1. "Мина Мазайло" — справді філологічна п’єса (в ній багато мовознавчої уваги слову, емоційному забарвленню та відтінкам. Слово для Куліша — це зброя у повному і абсолютному розумінні).

2. Мокій — носій думок М. Куліша щодо рідного слова (літературознавець Н. Кузякіна так характеризує Мокія — сина головного героя: "Свою любов до рідного слова у "Мині Мазайлі" драматург віддав Мокієві — самотньому юнакові, чужому і русотяпству, і націоналізмові та далекому і од інтернаціонального пафосу комсомольців. Мокій захоплений багатством української мови").

3. Проблема чистоти і розвитку української мови — в центрі уваги М. Куліша (словами Мокія він говорить: "От, наприклад, написи в "Зве ни горі" — краса! Стальні, поетичні, справжньою українською мовою написані. А подивіться ви на написи на других картинах. Олива з мухами! Немов нарочито псують таку прекрасну, таку милозвучну мову…")

4. Вистава Леся Курбаса ("Дрібничкова Мазайлина ідейка виросла в Курбаса в цілу програму. Курбас вивів Мазайла перед очі всіх, розмалював його страшними фарбами й усією обстановок) промовив до глядачів: от вам страсті-мордасті, лякайтеся і борітеся з ним, з Миною Мазайлом, русотяпом злісним. Не вартий цього Мазайло. От тьотя Мотя з дядьком Тарасом — це вже серйозніші. Самі собою вони — шкідники нового суспільного будівництва", — так писав М. Корляков у театральній рецензії на виставу Леся Курбаса, "Вісті", 1929, 5 грудня).

5. Вплив Мокія на Улю (вона змінюється: ходить до бібліотеки, читає і цікавиться мовою, ділиться своїми "філологічними" відкриттями: "Або по-вкраїнському — одружитися з нею… Це ж не те, що "жениться на ней", розумієш, Ринусько! Одружитись з нею, чуєш? З нею… Тут чується зразу, що жінка рівноправно стоїть поруч з чоловіком, це краще, як "жениться на ней", — ти чуєш?").

6. Чистота і краса рідної мови — запорука становлення кращого світу (слід дбати про мову, намагатися вживати лише добрі слова і тоді світ стане кращим. І як тут не пригадати слова М. Рильського з вірша "Мова":

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Паліть бур’ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям).

«Філологічний водевіль» — так було визначено одним із критиків жанрову своєрідність комедії «Мина Мазайло».

Як відзначала відома дослідниця творчості М. Куліша Н. Кузякіна, «Мина Мазайло» — справді філологічна п’єса, в ній багато власне мовознавчої уваги до слова, до емоційних барв та відтінків. Куліш був закоханий у красу і виразність рідної мови, слово — ніби покладене па долоню — мінилось перед ним і сяяло веселкою. Чуйне вухо драматурга сприймало найтонпіі звукові нюанси слова, і, найбуденніше, воно звучало поезією слова або, навпаки, соковитим ляпасом. Слово було для Куліша зброєю в повному і абсолютному розумінні, він дбав про його точність і милувався його вагомою ощадністю.

Свою любов до рідного слова у «Мині Мазайлі» драматург вклав в уста Мокієві, сину головного героя. І хоч цей юнак здається нам незграбним, смішнуватим у своєму надмірному захопленні лише мовою, ми не можемо не відзначити багатства і грунтовності його філологічних спостережень. Ось Мока говорить про титри кінокартин: «От, наприклад, написи в «Звенигорі» — краса! Стильні, поетичні, справжньою українською мовою писані. А подивіться ви на написи по других кінокартинах. Олива з мухами! Немов нарочито псують таку прекрасну, таку милозвучну мову…»

За подібними пояснениями чується голос самого драматурга, схвильованого проблемами чистоти і розвитку української мови.

А як багато нюансів знаходить Мокій у значенні слова «бринить»! Називає до тридцяти значень слова «говорити». При перекладі намагається якнайповніше і найточніше розкрити красу українського слова. «Зрачки» у нього — «чоловічки», «ночью при звьоздах не спиться» — «зорію», «книга з золотим обрєзом» — «книга з золотими берегами». У нього на будь-який випадок безліч прислів’їв, афористичних висловів, поетичних рядків.

Під його впливом і Уля починає прислухатися до слів української мови, знаходити їхній потаємний зміст, який полягає у тому, що мова відображає не лише якісь поняття, дії, ознаки, а й національний характер. Так, дівчина із захопленням говорить про своє «філологічне відкриття» Рині: «Або по-вкраїнському — одружитися з нею… Це ж не те, що «жениться на ней», розумієш, Ринусько! Одружитися з нею, чуєш? З нею… Тут чується зразу, що жінка рівноправно стоїть поруч з чоловіком, це краще, як «жениться на ней», - ти чуєш?»

Мокій із любов’ю прислухався до кожного слова, ретельно вивчав мову: «Сиджу сливе сам удень і вночі та перебираю, потужно вивчаю забуту й розбиту і все ж таки яку багату, прекрасну нашу мову! Кожне слово! Щоб не пропало, знаєте, щоб пригодилось воно на нове будування». Але він був проти того, щоб кожне слово іншомовного походження перероблялося на український лад. Через це іі посперечався з дядьком Тарасом, прихильником усього тільки «свого». До речі, сам дядько, лаючи себе за невдале голосування, вжив аж чотирнадцять синонімів до слова «дурень».

Хоч у п’єсі немає цілком позитивних героїв, ми все ж помічаємо, наскільки відрізняється мова Мокія, Улі (пізніше), дядька Тараса від скаліченої мови Мини Мазайла, його дочки та дружини, а особливо тьоті Моті.

Отже, багатство і соковитість української мови знайшли своє яскраве відображення у п’єсі «Мина Мазайло», і це не могло не привернути уваги читачів до проблеми її збереження та розвитку.

Як тут не згадати слова великого генія України Т. Г. Шевченка:

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється — ожива,

Як їх почує!..

Тож, на нашу думку, слід дбати про чистоту і красу своєї рідної мови, намагатися говорити один одному лише добрі слова, і тоді світ навколо стане кращим.