Українська література - шкільні твори - 2026

«Ідея соборності та незалежності України» за романом Пантелеймона Куліша «Чорна рада»

Варіант 1

Протягом усього свого існування український народ був змушений відстоювати своє право на власну державу. Численні бої та війни неодноразово були описані в літературі. Проте вперше саме історичний роман зумів відтворити Пантелеймон Куліш. Письменник описував події 1663 року, періоду, коли Україна мала серйозний шанс возз’єднатись і вийти на рівень європейських країн.

Пантелеймон Куліш ввів у свою історію декілька сюжетних ліній. Це і тема стосунків у сім’ї, кохання, справжньої дружби, благородних прагнень та безчесних бажань. Але в центрі висвітлених подій стоїть ідея соборності та незалежності України. Головним персонажем виступає наказний гетьман Яким Сомко, який своїм образом символізує надійного та чесного українця, що бажає для своєї нероздільної країни світлого майбутнього. Він готовий покласти голову в боротьбі за соборність України, проте навіть не здогадується, що його щирі прагнення обернуться поразкою. Наказний гетьман був впевнений, що його патріотичні наміри підтримають інші — не тільки інтелігенція та національно свідома верства населення, а й простий люд. Проте в України, як перспективно могутньої та багатої держави, завжди було чимало ворогів. Одним із таких підлих противників утворення соборної демократичної країни був Іван Брюховецький. Оцінивши ситуацію, можна впевнено ствердити, що він є антиподом Якима Сомка. Брехнею та хитрощами, визначивши слабкі місця простого люду і продумано ними зманіпулювавши, Іван Брюховецький отримав велику підтримку, а згодом і булаву, якою розправлявся в своїх цілях.

У випадку з несподіваною перемогою кошового гетьмана варто відмітити наступне: своїм романом Пантелеймон Куліш хотів наголосити на тому, що важливі для держави рішення повинна приймати саме освічена верства населення, люди, які здатні тверезо оцінити політичну ситуацію і прийняти правильне рішення на основі глибокого аналізу, а не поверхневого враження.

З сумом ми сьогодні спостерігаємо, що історія повторюється. Можна з легкістю провести паралель між подіями, описаними в «Чорній раді» 1663 року та тими, які трапились під час Революції Гідності у 2014-му. Як і в період Руїни, так і тоді українці були змушені вирішувати, як жити далі. Водночас вони зробили неправильний вибір, були обмануті і незадоволені діями людей, які прийшли до влади і вирішили, що мають право вирішувати їхні долі. І в 1663, і в 2014 Росія намагалась стати на заваді побудови незалежної України. Не змінились і глибинні бажання простих людей — жити завтра трохи краще ніж вчора.

Іноді говорять, що незалежність далась сьогоднішній Україні надто легко у вирі подій 1991 року, і саме тому українські солдати змушені відстоювати її зараз. Та чи так це? Чи можна стверджувати подібне, проаналізувавши сотні років нашої історії? Кожен сам повинен дійти до істинної відповіді, і, сподіваюсь, мораль, закладена Пантелеймоном Кулішем у «Чорній раді», допоможе у цьому.

Варіант 2

Наша рідна Україна завжди була ласим шматочком для загарбників, причому як з сусідніх країн, так і з більш віддалених земель. Українські землі постійно потрапляли під чиюсь залежність, а після підписання Переяславської угоди 1654 року її взагалі було поділено надвоє. Одна частина нашої батьківщини, лівобережна Україна, перейшла під протекторат царської Росії, а інша, правобережна, стала підпорядкованою панській Польщі. Незважаючи на постійне пригнічення українського народу іноземними загарбниками серед наших предків завжди знаходилися сміливі люди, які прагнули до збереження української державності і до об’єднання історичних земель. Довгий час ці прагнення залишалися тільки в мріях. Петро Куліш став одним із перших представників української літератури, який у своїх творах торкнувся теми соборності і незалежності України, висвітивши тему козацьких часів, часів, коли прогресивні представники українського народу перенесли свої зусилля із політичної, національної і релігійної боротьби на внутрішню боротьбу в країні. Це дало прекрасну можливість побачити природу козацьких війн і головні причини національної трагедії та причини національного розбрату у зовсім іншому світлі.

У романі П. Куліша «Чорна рада» яскраво висвітлені представники різних поглядів на соборність та незалежність України. Наприклад, в образі Сомка автор відобразив своє бачення ідеального гетьмана, освіченої, талановитої, розумної людини, здатної сильною рукою об’єднати всі історичні землі України в єдину самостійну державу, яка б стала рівною у сім’ї інших європейських держав. На думку цього героя роману в країні треба було утвердити старшинське панування, встановити мир між класами, тримати в покорі голоту, піднести в країні освіту і культуру. Але влада ніколи не дається до рук просто так. Для того, щоб її отримати і утримати, потрібні неабияка дипломатія, хитрість, а особливо — вміння згуртувати навколо себе тих, хто підтримав би ці прагнення, а крім того, подумати про шляхи полегшення становища українського трудового народу і встановлення хоча б основних елементів соціальної і суспільної справедливості. Цього всього у славного наказного гетьмана Сомка, на жаль, не було, адже його зрадили навіть три найближчих до нього полковника, в яких гетьман був упевнений, як в самому собі. Сомка програв у боротьбі за владу і краще життя України, поплатившись за це своїм життям.

Віддає своє життя і інший герой роману «Чорна рада», ще один палкий прихильник соборності країни і об’єднання розрізнених земель України, утвердження міцної гетьманської влади і встановлення автономної республіки полковник Шрам. Але його патріотизм, на відміну від гетьмана Сомка, дивним чином поєднувався з негідним ставленням до запорожців та «черні», а це, в свою чергу — з прагненням до класової згоди. Та про яку згоду може йти мова, якщо трудовий народ після воїн та виборів не отримає нічого, крім нового тиску влади, на цей раз — з боку старшин?

А ось Івану Брюховецькому вдалося привернути до себе усіх тих, на кого він міг опертися у боротьбі за гетьманство — і простий народ, і запорожців, і навіть російських бояр. Запорожців Брюховецький підкупив викраденим з гетьманської скарбниці сріблом, простим з ними поводженням і підтриманням козацьких традицій. Українському народові майбутній гетьман пообіцяв полегшення становища, різні пільги і поширення прав. А російським боярам спритний політик просто запросто дав хабара. Мети своєї Іван Брюховецький досяг і став гетьманом, але влади він досягнув не для втілення ідеї соборності і незалежності України, а заради власного збагачення і звеличення.

Як то часто бувало раніше і як то часто буває зараз, простий народ виявився занадто довірливими до обіцянок претендента на гетьманську булаву і представника російського царського уряду. Як виявилось пізніше, ніяких послаблень українцям і ніякого з’єднання не відбулося. Навпаки, в епоху Івана Брюховецького посилився тиск північних сусідів, кривавий розбрат і гніт підневільного народу, що втратив всі права, які були здобуті у багаторічній боротьбі українців проти польської шляхти.

Отже, як ми бачимо, талановитий український письменник П. Куліш у своєму романі «Чорна рада» в достатньо яскравій формі довів і своїм сучасникам, і нащадкам, що ідея незалежності і соборності України існувала зі стародавніх часів, але не була і не могла бути здійснена через неправильний політичний і суспільний вибір союзників і політичних діячів, через роз’єднаність українського народу та його надмірну довірливість.

Варіант 3

У будь-які часи знаходилися сміливі люди, які щиро прагнули до об’єднання українського народу, до збереження української державності. Дуже довго це не вдавалося, та українські поети і письменники не раз торкалися цієї теми та відображували її у своїх творах. Одним з перших в українській літературі питання боротьби українського народу за свободу та незалежність торкнувся талановитий український письменник Пантелеймон Куліш. Герої його творів перші перенесли боротьбу проти зовнішніх ворогів на внутрішніх і направили свої зусилля на здобуття релігійної, політичної та національної свободи й незалежності.

У романі П. Куліша «Чорна рада» ми спостерігаємо різні погляди на незалежність та соборність України. Наприклад, в образі Сомка автор відображує власний ідеал українського гетьмана, розумної, талановитої, освіченої людини, здатної об’єднати всі українські землі сильною рукою і створити могутню державу, рівну серед інших європейських держав. Для цього, на погляд головного героя, треба було утвердити панування старшин, які б тримали голоту в покорі, та встановити в країні мир, піднести її освіту і культуру.

Але, на жаль, тогочасна влада була проти і потрібні були дипломатія та хитрість, а найголовніше — вміння згуртовувати навколо себе однодумців. Слід зазначити, що Сомка зрадили саме його полковники, у яких він був упевнений. Крім того, треба було подумати про встановлення хоч якоїсь соціальної справедливості і полегшення становища трудового народу. На жаль, усього цього у славного наказного гетьмана не було, тому він і програв та поплатився своїм життям за нереальну ідею.

Гине полковник Шрам, палкий прихильник об’єднання окремих частин розрізненої України, прихильник становлення міцної гетьманської влади і створення автономної республіки. Дивним чином його патріотизм поєднався з поверхневим ставленням до пересічних українців, зокрема запорожців. Про який же мир у цьому випадку може йти мова, коли пересічні українці в результаті кровопролитних воєн не можуть отримати нічого, окрім нового тиску з боку можновладців?

І козацька старшина, і запорожці, і простий народ, як уже часто бувало на нашій рідній землі, виявилися занадто довірливими до фальшивих обіцянок представників влади, до обіцянок чергового претендента на булаву українського гетьмана і чин російського уряду. В епоху, яку відтворив у своєму романі «Чорна рада» П. Куліш, посилився гніт поневоленого українського народу, тиск північних сусідів, кривавий розбрат, а крім того, нехтувалися усі права, які були здобуті у визвольній боротьбі наших співвітчизників проти польської шляхти.