Українська література - шкільні твори - 2026

Ідея соборності та незалежності України і проблема ролі державного діяча в історії за романом Пантелеймона Куліша «Чорна рада»

Варіант 1

«Чорна рада» є віхою в історії української літератури. Окрім свого індивідуального значення, як першого історичного роману, цей твір ставить перед читачем багато глобальних питань, більшість з яких не втратили актуальності і по сьогодні. Якщо говорити конкретно, основні з них — це ідея незалежності об'єднаних українських земель і проблема ролі державного діяча.

Пантелеймон Куліш, беззаперечно, дуже вдало підібрав історичну епоху для роману. Саме тоді, під час Руїни, українська земля стала жертвою корисливих гетьманів, які переслідували скоріше власні мотиви, аніж ідею побудови єдиної держави, що призвело до катастрофи.

Вводячи нас в особливості життя 17 століття, автор з точністю передає усі історичні події та постаті. До останніх можна віднести, передусім, Івана Брюховецького та Якима Сомка — боротьба за булаву між цими персонажами виокремлена окремою сюжетною гілкою. Автор використовує простий прийом протиставлення і підводить нас до головної тези: національний лідер мусить бути незалежним і безкорисливим — інакше держава приречена. Врешті-решт перемагає не відданий народові Сомко, а московський кандидат Брюховецький, який згодом почне руйнувати автономію Гетьманщини.

Крім гетьманів вводяться додаткові герої, які не мають чітких прототипів, проте є типовими для того часу і грають ключову роль у розкритті основних проблем. Серед них особливо яскравими є образи сімей Шраменків та Череванів. Вони уособлюють усе українське козацтво з його звичками і традиціями. Доки у вищих ешелонах не вщухають баталії між гетьманами, ці сім'ї вирішують не менш важливі питання особистого характеру. За допомогою цих героїв Куліш показує типові настрої у суспільстві, яке поділилося на дві частини. Черевань — заможний козак, який збагатився на війні, але, переживши Руїну, втратив віру в ідею боротьби за суверенність України. У розмові зі Шрамом він висловлює думку про те, що краще наживатися там, де годують, бо нічого кращого на цих землях не буде. На противагу йому, старий Шраменко зберіг ідею у серці, він щиро дивується зневірі побратима: «Так оце й ти говориш! Нехай гине отчизна, аби нам було добре». Цим прикладом письменник підкреслює загальність такої ситуації, що, безперечно, було негативним фактором для боротьби за українську національну ідею.

Якщо поєднати два світи, гетьманський і народний, то очевидною стане та проста формула, яку намагався передати автор, розвиваючи проблеми, названі в тезі: суверенність можна вибороти лише тоді, коли і народ, і його лідер вірять у цю ідею і готові віддано їй служити.

Чи є актуальною ця проблема сьогодні? Нещодавно ми побачили, що саме через незгуртованість українського суспільства та його часткову пасивність відбулися криваві події, які і сьогодні залишають свій відбиток у нашій історії.

Отже, ідея незалежності соборних українських земель та роль лідера держави — ключові проблеми роману, відповіді на які протягом усього тексту твору обґрунтовуються автором і врешті-решт підводять читача до кінцевої думки: аби ідея не була приреченою на провал, лідер і народ повинні самі працювати собі на благо!

Варіант 2

Україна — «тихі води, ясні зорі» — завжди була для загарбників, сусідів і несусідів ласим шматочком. Постійно частини її території потрапляли під чиюсь залежність, а після Переяславської угоди 1654 року вона взагалі поділилася надвоє. Одна частина, Лівобережна Україна, була під протекторатом Росії, а друга, Правобережна — Польщі.

Та завжди знаходилися сміливі люди, які прагнули до об’єднання, до збереження української державності. Довгий час це не вдавалося. П. Куліш перший у літературі торкнувся теми козацьких часів, коли герої перенесли центр творчих зусиль із зовнішньої боротьби (політичної, релігійної, національної) на внутрішню боротьбу в Україні. Це дало можливість у новому світлі побачити природу козацьких війн і головні причини національного розбрату, національної трагедії.

У романі «Чорна рада» ми бачимо представників різних поглядів на соборність та незалежність України. В Образі Сомка, наприклад, автор відобразив свій ідеал гетьмана, освіченого, талановитого, розумного, здатного сильною рукою об’єднати всі землі України в самостійну державу, рівну серед інших європейських держав. Для цього, на думку героя, потрібно було утвердити старшинське панування, тримати в покорі голоту, встановити міжкласовий мир, піднести культуру й освіту. Але влада так просто до рук не дається. Для цього потрібні і хитрість, і дипломатія, і особливо — вміння згуртувати навколо себе однодумців (а Сомка зрадили три його полковники, у яких він був упевнений), а також подумати про полегшення становища трудового народу, встановлення хоч якихось елементів соціальної справедливості. Цього всього не було, на жаль, у славного наказного гетьмана, і він програв, поплатившись життям за ідею.

Гине і палкий прихильник об’єднання розрізнених частин України, встановлення автономної республіки та утвердження міцної гетьманської влади полковник-піп Шрам. Його патріотизм дивним чином поєднувався зі зверхнім ставленням до «черні» та запорожців, а це, у свою чергу, — з проповіддю класового миру. Про який же мир може йти мова, коли трудовий народ у результаті виборів та воєн не одержить нічого, крім нового тиску з боку старшини?

Іван Брюховецький зумів привернути до себе всіх, на кого йому можна було опертися для здобуття гетьманства — і запорожців, і простий люд, і російських бояр. Перших підкупив викраденим із гетьманської скарбниці сріблом, простим поводженням, підтримкою козацьких звичаїв; другим обіцяв різні права й пільги, полегшення становища; третім просто дав хабаря. Мети своєї добився, став гетьманом, але зовсім не задля ідеї соборності та незалежності України, а для власного звеличення та збагачення.

І простий народ, і запорожці, і козацька старшина, як уже часто бувало, виявилися занадто довірливими до фальшивих обіцянок претендента на булаву та російського царського уряду. В епоху Іванця посилилися кривавий розбрат, тиск північних сусідів та гніт підневільного народу, який втратив усі права, здобуті у визвольній війні проти польської шляхти.

Отже, талановитий письменник у яскравій художній формі довів і сучасникам, і нащадкам, що ідея соборності та незалежності України існувала давно і не була (і не могла бути!) здійснена через неправильний вибір керівників, політичних діячів та союзників, через надмірну довірливість та роз’єднаність.

Варіант 3

Головним предметом художнього осмислення в романі «Чорна рада» П. Куліша є історичне минуле України, події, що відбувалися після Переяславської угоди 1654 року. Письменник, патріот України, який страждав від рабського підневільного становища рідного краю і мріяв про об’єднання України, з болем розповідає про ті часи, коли нашу землю, колись вільну, славну своїм героїчним минулим, визвольною боротьбою за незалежність, після смерті Богдана Хмельницького почали роздирати міжусобні чвари.

Письменник намагається вирішити в романі проблему народу і героя, з’ясувати роль державного діяча в історії. Бін щоразу згадує давнє, а то й прадавнє минуле України, її славетних лицарів — Петра Сагайдачного, Самійла Кішку, Остряницю, Наливайка, Нечая, Морозенка, які стали немеркнучою славою України.

Якими ж є у романі «Чорна рада» ті, що претендують на роль народного ватажка? Рвуться до влади, мріють про гетьманську булаву троє: Павло Тетеря, Іван Брюховецький та Яким Сомко.

Павло Тетеря — прибічник польської шляхти, його політика не викликає симпатій. Надто довго та тяжко «ляхи та недоляшки душили Україну».

Івана Брюховецького автор характеризує як підступну, зрадливу і властолюбну людину, що не має честі і гідності. Домагаючись гетьманської булави.

щоб завоювати прихильність представників народу, він ходить у старій свитині, у стоптаних чоботях, з яких пальці вилазять. Коли ж став гетьманом — красується в голубому жупані та сап’янцях.

Автор засуджує зрадливі зв’язки Брюховецького з турецьким султаном: «Хто ж бо того не знає, скільки опісля розлито на Україні крові через Іванове лукавство». Перемогу Брюховецького на Чорній раді Куліш розглядає як трагедію в історії українського народу.

Послідовним продовжувачем політики Богдана Хмельницького письменник виводить Якима Сомка. Це, на думку автора, політично свідома людина, патріот. Сомко відстоює ідею міцної державної влади, міцної гетьманської руки. Його мрія — об’єднати Україну: «Зложити докупи обидва береги Дніпрові, що обидва… прислонились під одну булаву! Виженем недоляшка (Тетерю) з України, одженем ляхів до самої Случі — і буде велика одностайна Україна».

Тяжким і довгим був шлях українського народу, поки здійснилася його віковічна мрія про єдність і незалежність України. Якби здійснилося б ще одне прагнення — бачити на чолі цієї держави мудрих і незрадливих політиків, які б ставили державні інтереси вище від особистих.