Українська література - шкільні твори - 2026

Актуальність п’єси М. Куліша «Мина Мазайло» в наш час

Всі публікації щодо:
Куліш Микола

Варіант 1

Другий цар із роду Романових Олексій Михайлович ставився до України як до завойованої території. Почалось з нього, а закінчилось масовим винищенням українців і сплюндруванням національної душі. Українська нація опоганилась під впливом чужих поглядів, чужої науки, чужої культури. І це було неминуче через чуже панування. А коли не було чужого панування, то треба було обціловувати "власть імущих", як це і зробив за час своєї влади В. Щербицький, заборонивши друкувати українською мовою навіть афіші. Тому-то п’єса Миколи Куліша "Мина Мазайло", темою якої є міщанство та українізація, на сьогодні досить актуальна. П’єса присвячена питанням національного відродження України.

В особі Мини Мазайла автор висміює українських перевертнів, які відцуралися всього рідного, своєї нації, мови, культури. Мазайло намагається копіювати "все російське", категорично заперечує все українське, готовий вбити рідного сина, який не дає йому змінити прізвище. Мина говорить, що "українізація — це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади". Він прагне стати "порядочним человеком". Усе ніби було вірно. Все підпорядковано часу. Та раптом політика уряду змінилась. А скільки разів вона змінювалась? Ось і не збіглися плани Мини з політикою уряду — було поставлено "претворяти у життя українізацію". "І звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця М. М. Мазайла-Мазєніна…"

Час, час, час. Пристосування до умов часу. Коли глянути в класні журнали (декілька років тому), то майже всі росіяни. А сьогодні? Всі мої друзі вже українці. Ну, хіба не Мазєніни?!. Так чому ж не актуальна п’єса?

Та хіба ж ми винні в цьому? Латиш, поляк, американець, француз, азербайджанець чує рідну мову з першої секунди життя. А потім середовище, школа, вузи і таке інше його рідною мовою. Радіо, телебачення, реклами, афіші — його мовою. І немає постанов про вивчення чи невивчення рідної мови. І немає того, що рідна мова звучить три години на тиждень.

Більше не хочу повертатись до героїв твору. Хочу відзначити, що М. Куліш любить рідну мову і дуже красиво про неї говорить. Але це далі. Бо не можу обминути дядька Тараса. Найперший слов’яно-український словник 1596 року Лаврентія Зизанія Тустановського він знає, і гетьманів України, і всіма силами намагається не дати Мазайлові змінити своє прізвище. Йому не байдуже українське мистецтво, він не хоче, щоб загинула така мелодійна мова. Але дядько Тарас не зміг перемогти у нерівній битві, йому лише вдається залишити корінь "маз", який нагадуватиме про славне минуле.

А тепер до мови. Із твору видно, як у Куліша боліло те, що одна з наймилозвучніших у світі мов — його рідна українська мова — стала пасербницею у своєму домі. Чому українська мова на своїй землі опинилася на задвірках? У комедії він розкрив, що причиною незавидного стану української мови є русифікація, що породила нігілізм, зневіру в престижність нашої мови. Його завданням було пробудити почуття національної самоповаги, сприяти відродженню мови, а також духовності, культури.

У різних епізодах в оригінальній формі письменник розкриває багатство, красу, національну своєрідність і неповторність української мови. Наприклад: "твої очі нагадують два вечірні озерця в степу". Яке прекрасне порівняння! Епітет "бразолійний" — темно-синій, а слово "бринить"… "Орел бринить. Це означає — він високо, ледве видно — бринить". "Можна сказати — озеро бринить. А от іще кажуть: сніжок бринить…" "Або кажуть — думка бринить. Це треба так розуміти: тільки-тільки береться, вона ще неясна — бринить". "Спів бринить! Це, наприклад, у степу далеко ледве чути пісню…" "Губа бринить. Так на селі кажуть: аж губа бринить, так цілуватися хоче".

Цим мова ніби говорить: "Подивись, яка я багата та красива".

Або, навпаки, Куліш показує економію мовних засобів у порівнянні з російською мовою. По-російськи: "ночью при звездах не спится", а українською — "зорію". Одним словом передається те, що російською мовою п’ятьма словами.

Куліш радить учитися мови на зразках народної творчості — піснях, думах, де наша мова збереглася в її первозданній основі.

Порушено в п’єсі і питання культури мовлення. Куліша непокоїть вживання нашої мови в засобах масової інформації, на афішах, у кінофільмах.

— От, наприклад, написи в "Звенигорі" — краса! Стильні, поетичні, справжньою українською мовою писані! А подивіться ви на написи по інших картинах. Олива з мухами! Немов навмисне жують таку прекрасну, таку милозвучну мову… (Мокій говорить).

Правдиво Й яскраво в п’єсі передано питання відродження української мови і поруч — зневажливе ставлення до неї: "хохлацька мова", "порепана", "засіб зробити з мене провінціала".

Чи не доводиться нам чути щось подібне і тепер?

Отже, розглянувши всі ці питання, можна сказати, що Микола Куліш актуальний саме на сьогодні. Він примушує нас думати над тим, як відстояти свою мову, культуру, історію, як відродити Україну.

Варіант 2

Повсюдна українізація була складовою частиною політики радянської влади 20-х років XX століття. За тих часів почався активний розвиток української культури і мови: створювалися національні спілки, видавництва, школи тощо, митці повірили у свободу слова і творчості. Та недовго раділи патріоти України, бо процес українізації дуже скоро припинився, а обмежені міщани лише підтримували те, що відбувалося в державі і використовували дедалі виразніші форми неприйняття усього українського. Саме цей процес показав у своїй п’єсі «Мина Мазайло» видатний український письменник і драматург М. Куліш.

Цю драму недаремно називають філологічним водевілем, адже всі події твору і його проблематика торкаються одного питання: неповторності української мови і культури. У героїв твору ця проблема вирішується по-різному. Головний герой драми, Мина Мазайло, не може позбутися комплексу національної другосортності і бажає змінити своє українське прізвище на більш «милозвучне», схоже на російське: «Двадцять три роки носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті — Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло!». Від цих міркувань становиться смішно, смішно й від того, як Мина від кореня «маз» намагається вигадати щось, на його погляд, більш путяще.

Таким же точно вірусом ненависті до усього українського заражені й інші члени родини Мазайла: і дружина Мотрона, і дочка Рина, і його тітка Мотя із Курська. Не менш безглуздо і смішно виглядають потуги Мини вивчати «правильну» російську мову, для чого він навіть наймає вчительку. Відданим українській мові та національним традиціям залишається лише син Мазайла, але він занадто сильно цим захоплюється, що теж виглядає неприродно. У п’єсі родина Мини Мазайло виглядає комічно, а, водночас, і трагічно: у своєму прагненні відмовитися від українського коріння і забути своїх предків.

Однак сміх швидко вщухає, бо згадується, що й сьогодні на кожному кроці можна побачити таких саме «Мазайлів», які будь-якою ціною намагаються відірватися від усього рідного, українського, скрегочуть зубами і нервово сіпаються лише від думки про стрімкий розвиток національної культури у сучасному суспільстві.

Проте не слід хвилюватися, адже більшість наших співвітчизників все ж є прихильниками подальшого розвитку національної культури, як і син Мини Мокій. Цей молодий хлопець щиро захоплювався літературою та культурою рідного народу. Ще один з героїв драми, дядько Тарас, теж мріє про відродження величі рідної країни і захоплюється історією української держави. Та наречена Мокія, яка спочатку була прихильницею міщанських поглядів на українізацію, з часом розуміє, що будь-кому не варто «топтати» своє коріння.

Отже, п’єса М. Куліша «Мина Мазайла» залишається актуальною і в наш час. Бо нам ще дуже рано безтурботно сміятися над героями твору, у яких відсутня самосвідомість. Та я впевнений, що колись у нашій рідній державі зовсім не залишиться «Мазайлів», а будуть щасливо жити справжні громадяни, сповнені свідомості свого національного обов’язку.

Варіант 3

П’єса «Мина Мазайло»  — одна з кращих у творчому доробку письменника. Вона примушує замислитися над такими вічними цінностями, як любов до своєї Вітчизни, свого народу, рідної мови. У цьому творі автор дуже чітко розкриває значення слова «патріот», слова, яке сьогодні, на жаль, не всі правильно розуміють.

У творі ми спостерігаємо за життям родини Мазайлів. Ця родина роз’єднана, немає взаєморозуміння між її представниками. Батько — Мина Мазайло — змінює прізвище на російське, вважаючи, що саме через українське прізвище заважає його кар’єрному зростові. Мину підтримують жінка і донька, які давно вже забули своє коріння, забули рідну мову. Вони повністю русифіковані, і це їх влаштовує.

Представником протилежного табору є син Мини Мокій. Цей хлопець являється носієм прогресивних ідей українізації, він вірить у відродження всього українського і намагається сприяти цьому, розпочавши з себе. Мокій говорить чистою українською мовою, цікавиться її історією, значенням слів. Крім цього хлопець хоче додати до свого прізвища  ще одну суто українську частину. Ідеї Мокія розділяє дядько Тарас, який вважає, що майбутнє держави саме за українізацією. Навіть Уля, подруга Рини, сестри Мокія, яка спочатку мислила як і вона, прийняла бік Мокія. Він зміг довести дівчині, що українська мова — наймелодійніша і найпрекрасніша, а традиції та звичаї України давні та таємничі. Тільки той, хто по-справжньому вірить у якусь ідею, може примусити повірити в неї інших!

Тож, я вважаю, що  п’єси «Мина Мазайло» М. Куліша являється досить актуальною в наш час. адже сьогодні достатньо таких людей, як Мокій та дядько Тарас — відданих справжніх патріотів. Можливо, вони і оголошують про свої ідеї на площах та майданах, але вони прагнуть змін. Я думаю, що людина, яка вважає себе патріотом, має почати з себе. Якщо вона буде говорити українською мовою, відроджувати (у своїй родині) українські традиції, працювати на благо Батьківщини, то тільки тоді за нею потягнуться інші — однодумці. Сьогодні, на жаль, багато псевдо-патріотів. Людей, які тільки на словах люблять свою Вітчизну, але нічого не роблять для того, щоб життя на Україні покращилося. Таких  людей патріотами я не вважаю.

Є у наш час і такі люди, як Мина. Адже не обов’язково змінювати прізвище, щоб отримати гарну посаду! І зараз досить багато пристосуванців, які готові підлаштовуватись під будь-який лад. Жити таким людям, звичайно, простіше, та в душі у них пустка.

Тож я вважаю, що п’єса М. Куліша  «Мина Мазайло» буде актуальна ще довгий час, адже типажі, які в ній представлені, існують у всі часи і в будь-яких країнах!