Українська література - шкільні твори - 2026

«Вплив прізвища та ім’я людини на її долю» за комедією Миколи Куліша «Мина Мазайло»»

Всі публікації щодо:
Куліш Микола

Варіант 1

У наш час є багато людей, які вважають, що модна зачіска, стильний одяг — це запорука успіху в будь-яких справах. До певної міри це так, але не зовсім. Усе криється в душі людини, адже саме розум — найцінніший її скарб. Розумна особистість ніколи не буде шукати причину своїх негараздів у зовнішньому вигляді.

Зараз ми бачимо, що українська нація опоганилась через чужі погляди, чужу науку й культуру. Якби не було чужого панування, то, можливо, ми б і не зустрілися з темою міщанства й українізації, яка описана в п’єсі М.Г. Куліша «Мина Мазайло».

Головний герой цієї п’єси, Мина Мазайло, теж шукав причину своїх негараздів у немодному українському прізвищі.

Тим часом Мина мав родину, дім, непогану роботу. Жодних проблем через українське прізвище він не мав. Виходить, що справа була зовсім не у прізвищі, а у свідомості. Мазайло був здатний вигнати свого сина через те, що той не сприймає батькових ідей щодо зміни українського прізвища на російське.

Для Мини історія його роду нічого не означала. Він забув, що його предки — мужні й славні українські люди. Але, як ми бачимо, він все ж таки вирішив відмовитися від родинних коренів.

В особі Мини Мазайла автор висміює людей, які відцуралися від своєї нації й культури. Мазайло намагався копіювати «все російське» й категорично заперечував усе українське. Йому все подобалося, але раптом політика уряду змінилася й той почав втілювати в життя українізацію. Згодом у газеті було надруковано: «Звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця Мазайла-Мазєніна…».

Прикро зізнатися, але й зараз живуть такі «Мазайли», які соромляться свого походженя, своєї нації й прізвища. Чи чуєте ви українську мову в транспорті, у магазині? Мабуть, дуже рідко. Чогось наші сучасники забувають, якого ми роду, де наше коріння.

Отже, можна сказати, що не варто змінювати своє прізвище на інше, адже воно буде нести в собі тільки негатив. Краще будьте собою й залишайтеся справжніми людьми, не сподівайтесь, що чуже прізвище чи ім’я принесе вам щастя.

Варіант 2

У 20-ті роки ХХ століття радянська влада розпочала політику так званої українізації. У той період набула розвитку національна культура і мова, почали створюватися українські школи, спілки, видавництва. Але не довго вірили митці у свободу, не довго патріоти української держави раділи новим віянням. Дуже скоро політика влади стосовно українізації припинилася, чому дуже зраділи «антипатріоти», обмежені міщани. Вони не тільки раділи її поразці, але й використовували войовничі форми неприйняття всього, що було пов’язане з «малоросійським». Ці події яскраво відображені у п’єсі Миколи Куліша «Мина Мазайло».

Цю драму можна з повною відповідальністю назвати «філологічним водевілем», бо все, що трапляється в цьому творі, усі проблеми, події обертаються навколо самобутності української мови. По-різному вирішують цю проблему персонажі драми. Наприклад, Мина Мазайло, головний герой п’єси, щоб позбутися комплексу національної меншовартості, хоче змінити своє прізвище на більш «милозвучне»:

«Двадцять три роки носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті — Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло!» Смішно дивитися на те, як Мина намагається із кореня «маз» утворити щось, на його думку, путяще: «Мазов», «Мазеленський», «де Мазе», «фон Мазел», «Мазанський», «Мазєнін». Також і інші члени родини — дочка Рина, дружина Мотрона, тьотя Мотя, заражені україноненависницькими настроями. Бажання головного персонажа драми вивчати російську мову разом з учителькою «правільних проізношеній» Бароновою-Козино, виглядає смішно і безглуздо. Родина Мазайлів, яка дуже прагне відірватися від свого коріння, має водночас комічний і трагічний вигляд.

Скільки минуло часу, але й сьогодні ми бачимо майже на кожному кроці таких самих «Мазайлів», які прагнуть відірватися від усього українського, навіть не допускають думки про розвиток національної культури. Що ними рухає? Невідомо. Неможливо зрозуміти, чому дратує людей, наприклад, коли назва міста написана українською мовою. Так само в драмі тьотя Мотя ледь не зомліла, побачивши напис «Харків».

П’єса «Мина Мазайло» Миколи Куліша дуже повчальна та актуальна і в наш час. Смішно дивитися на те, як герої твору не мають ніякої національної самосвідомості, не бажають мати нічого спільного з традиціями своєї Батьківщини, але рано сміятися над ними, бо й сьогодні таке відношення до свого минулого, до коріння свого народу — це велика проблема нашого народу. Як можна, зневажаючи рідну мову і культуру, відчувати себе людьми вищого порядку? Невже доля нашої нації — доля людей, які цураються і не знають свого роду. Дуже хочеться вірити в те, що в нашій країні живуть і будуть жити люди, які люблять і поважають все, що пов’язане з нашим корінням, з нашою історією, з нашими предками. Колись все одно не стане «Мазайлів», а будуть жити справжні патріоти і громадяни своєї великої країни.