Українська література - шкільні твори - 2026

«Чорна рада» П. Куліша - перший український історичний роман

Варіант 1

Створення в 40-х роках XIX ст. історичного роману «Чорна рада» — значна подія в історії української літератури. Джерелами твору була народна творчість та козацькі літописи. Події, змальовані в ньому, відбуваються після смерті Богдана Хмельницького, коли в Україні загострилася боротьба за гетьманування. Претендентами на гетьманську булаву виступають представники різних політичних орієнтацій, в тому числі й представник польсько-шляхетської — Павло Тетеря. На Лівобережній Україні козацька старшина, ворожа польській орієнтації, вислала на посаду гетьмана переяславського полковника Якима Сомка. Сомко дотримувався програми об’єднання Правобережної і Лівобережної України в тісному союзі з Росією і здійснював старшинську політику, намагаючись приборкати народні рухи. Такою політикою було незадоволене міщанство та незаможна частина козацтва. Вони висунули на посаду гетьмана кандидатуру Івана Брюховецького.

Ця складна політична боротьба призвела до Чорної ради в Ніжині 1663 року, на якій було скинуто наказного (тимчасового) гетьмана Сомка і обрано Івана Брюховецького. В раді, крім козацької старшини, брали участь запорожці, селяни, міщани («чернь»), тому її й названо Чорною радою. Невдовзі Брюхове- цький не тільки виявив зневагу до народних мас, а й став на шлях зради, за що був покараний козаками.

У цей час по Україні почалися повстанські рухи незадоволеного селянства. Значну роль у них відігравали міські ремісники, дрібне міщанство. Ці антифеодальні рухи були спрямовані проти заможної старшини і її ставлеників — гетьманів. Ворогування між окремими групами козацької верхівки, боротьба між претендентами на гетьманську булаву — все це було характерним для того часу. Такі історичні події лягли в основу роману «Чорна рада».

Як художник Куліш зумів зобразити в романі багато правдивих картин з історії України. Якщо в творах багатьох попередників Кулініа виступали переважно «герої» своєї хати, своєї оселі, свого села, то герої «Чорної ради» виступають на тлі широких суспільних процесів, історичних конфліктів, грізних подій.

Заслуга Пантелеймона Куліша — автора роману «Чорна рада» — в тому, що він познайомив широкі читацькі кола з маловідомою сторінкою в історії України — добою «післяхмельниччини». Письменник відтворив дух епохи, визвольні прагнення народу, суперечливу поведінку його організаторів.

Роман «Чорна рада» був важливим явищем в нашій літературі, завдяки якому ми глибше і яскравіше узнаємо нашу історію.

Варіант 2

Видатний український письменник, громадський діяч, видавець, перекладач, етнограф, історик, соратник Шевченка по Кирило-Мефодіївському товариству і продовжувач його ідеї боротьби за незалежну державу, — Пантелеймон Куліш. У 1857 році роман «Чорна рада» вийшов друком, здобув високу оцінку критиків. Це не тільки історичний, а й соціальний твір, бо в ньому правдиво показано суперечності між різними верствами населення. Саме вони і призвели до так званої «чорної ради» у 1663 році. Після смерті Богдана Хмельницького в добу Руїни на Україні починається запекла боротьба за булаву, за владу. Україна була розділена на Правобережну й Лівобережну, булава переходила з рук у руки, але Україні користі це не приносило. Майже 14 років створювався роман. Автор провів величезну дослідницьку роботу і опрацював літописи, архівні документи, історичні пісні та думи.

У творі автор показує різницю в поглядах і діях козацької старшини, духовні цінності та інтереси Сомка і Брюховецького; розкриває причини поразки Сомка, відмову його від порятунку й подальшої боротьби; змальовує розбрат на Україні.

Як бачимо, роман «Чорна рада» П. Куліша багатопроблемний. Автор ставить перед собою мету: відтворити історичну долю України, указати шляхи, якими повинен піти український народ, щоб настало краще життя.

Через два протилежні табори героїв письменник подає взаємини між простими людьми і панством, старшиною; порушені проблеми стосунків ніж двома країнами — Росією та Україною.

Це роман-хроніка, який подає реальні події минулого, змальовує людей різних прошарків тієї епохи, ураховуючи складність історичних обставин у тогочасній Україні.

Варіант 3

"Я не поет і не історик, ні!" — стверджував про себе в одному з віршів автор першого українського історичного роману Панелеймон Олександрович Куліш. У дечому дуже незвичайного роману — не лише для першого твору цього жанру в українській літературі, що не мав жодних ознак наслідування іншим зразкам. І за мовними особливостями, і за питаннями, що порушував письменник у "Чорній раді", цей роман був несподіванкою, його неординарність і самобутність впадають в око й зараз.

Попри твердження самого П. Куліша, він був досить відомим етнографом та істориком. в основу сюжету роману покладено літературну пам'ятку XVІІ ст. "Літопис Самовидця". Деякі головні герої були справжніми історичними особистостями (Сомко, Брюховецький, Золотаренко), інші (Шрам) мали реальних прототипів. Та П. Куліш вважав себе насамперед першопроходцем деяких тем, що також знайшли відображення у цьому романі.

Козаччина, козацькі звичаї не були для П. Куліша стороннім об'єктом дослідження — він сам походив із старої козацько-старшинської родини на відміну від істориків-науковців або інших письменників, що цікавилися тією ж темою. Можливо саме тому деякі речі він бачив глибше за них: суб'єктивність, викликана причетністю до культурно-історичного явища, що вивчається, не може бути перешкодою для його розуміння.

Національним ідеалом українських письменників романтичного напряму були козаки-запорожці, героїчна боротьба та відвага яких справді справляла дуже сильне враження. Але зовсім іншими постають запорожці у зображенні П. Куліша: "Поки ляхи да недоляшки душили Україну, туди втікав щонайкращий люд з городів; а тепер хто йде на Зопорожжє? Або гольтяпака, або злодюга, що боїться шибениці, або дармоїд, що не звик заробляти собі насущного хліба". І хоча Куліш визнає й інше — попри все, навіть такі анархічно настроєні запорожці, на його думку, "припадали до душі всякому" — немає нічого дивного, що багатьох обурювала спроба розвінчати звиклий ідеал. Неприємно відмовлятися від найкрасивіших легенд рідного народу, та хіба не важливіше говорити правду?

Тут можна зазирнути й трохи глибше. Пояснення історичних подій суто соціальними умовами, що потім набуло великого розповсюдження в літературі, присвяченій історичній тематиці, аж до заперечення усіх інших підходів, лише у Куліша доповнилось дечим іншим. П. Куліш висвітлив вплив чинників культурного плану та психологічних факторів. Важко знайти серед історичних творів хоча б один, де зображувалось таке масове нерозуміння реальної ситуації, а причини нерозуміння пояснювались саме недостатністю культурного рівня.

Що ми бачимо у історичних романах, які відштовхуються від соціального методу узагальнення? Конфлікт сторін з різними соціальними інтересами, представники яких можуть не знати лише як саме досягти своєї мети та інші другорядні речі. А що відбувається у романі "Чорна рада"? Лише Брюховецький знає, що і навіщо він робить — переважна більшість масово дурить сама себе, особистими інтересами керуються лише одиниці на кшталт Гвинтівки. Якщо уважно придивитись, головний конфлікт роману "Чорна рада" багато в чому є конфліктом між розумом та почуттям, при чому сильнішим виявляється саме перший. Навіть такі позитивні герої, як Шрам або Сомко, ідеалізовані письменником за людськими чеснотами, хоча й розуміють дещо глибше за простих козаків (особливо запорожців), та не усвідомлюють необхідність переконувати інших. З окремих розмов видно, що єдиним критерієм для того ж Шрама є наявність або відсутність любові до України, ніби цього достатньо. Але ж значна частина тих, хто виступив на Чорній раді проти Сомка, теж вважали, що роблять краще для України — гроші Іванця або зацікавленість міщан не були найголовнішим чинником. Говорячи сучасною мовою, Брюховець кий спочатку виграв інформаційну війну, переконавши недостатньо культурних людей, що саме він, а не його суперник, є добром для України.

П. Куліш завжди підкреслював важливість саме культури, без якої найкращі цілі можуть перетворитися на свою протилежність: людей, що не мають високої культури, завжди можна ошукати. У цьому й полягав його ідейний конфлікт з Т. Шевченком та іншими письменниками революційно-демократичного напряму. Боротьба за соціальні інтереси за недостатньої культури народу — саме те, проти чого П. Куліш застерігав у "Чорній раді", хоча її необхідність та наявність цих інтересів він аж ніяк не заперечував (достатньо згадати про детальний опис розшарування усередині козацтва, або суперечки між міщанами-"личаками" та козаками-"кармазинами", як передумови для конфлікту — та Брюховецький обдурює одразу й тих і тих).

"Та хіба ж на світі єсть хоч одна проста дорога?" — ставив П. Куліш риторичне запитання у своєму романі, й авторська відповідь на нього була негативною, тоді як усі навколо прагнули саме до спрощення. Наслідки такого спрощення ми знаємо. Зараз, коли питання про культуру ставляться вголос (ми всі чули про необхідність культури демократії чи то навіть культури ринку) і нікого вже не дивують, ми можемо сміливо віддати належне талановитому письменникові, який порушив його раніше за всіх. За одне це значення першого українського історичного роману "Чорна рада" не можна не оцінити. А інші його якості — мова, художні особливості, тощо лише підсилюють його важливість для нашої культури в цілому.

Варіант 4

Пантелеймон Куліш — видатний діяч української культури, письменник, критик, публіцист, етнограф і видавець, просвітитель і гуманіст, талановитий майстер слова. Провідною темою творчості письменника була соціальна й національна доля українського народу, його мова й література, тобто так звана "українська ідея".

Найбільшу та найціннішу частину спадщини письменника становить художня проза, зокрема "Чорна рада" — перший український історичний роман. До "Чорної ради" Пантелеймон Куліш додав підзаголовок "Хроніка 1663 року". В основу роману покладені історичні події складних і важких часів другої половини XVII століття після смерті Богдана Хмельницького. Ця доба відома в історії під назвою "Руїни". Україну тоді роздирали різні соціальні пристрасті й політичні орієнтації, що й призвели до Чорної ради 1663 року. Пишучи роман, письменник спирався на численні документи, наукові джерела, літописи, зокрема, "Літопис Самовидця". У романі діють реальні історичні особи — Яким Сомко, Іван Брюховецький. Головний конфлікт твору — це боротьба за гетьманську булаву між Сомком, якого підтримувала козацька старшина, та Брюховецьким, що зумів улестити й повести за собою низове козацтво, селянську бідноту та міщанство. З історичною сюжетною лінією тісно переплітається інша — особиста — кохання Лесі Череванівни та Петра Шраменка. Творча уява митця реально й живо змалювала нам багатьох персонажів, що не існували в дійсності. Це Черевань, Кирило Тур, Леся, старий запорожець Пугач та інші.

Намагаючись дотримуватись історичної достовірності, Пантелеймон Куліш все ж таки не уник суб'єктивних оцінок. Історичний роман не претендує на абсолютну правду, автор має право розкривати свої погляди на минуле. У "Чорній раді" авторські симпатії на боці наказного гетьмана Сомка та полковника Шрама. Саме козацьку старшину, яку представляють ці персонажі, письменник вважав тією політичною силою, що могла б забезпечити майбутнє процвітання України.

Образ наказного гетьмана Сомка П. Куліш дещо ідеалізує: це людина державного розуму, патріот, що прагне принести користь своєму народові. Благородно, по-лицарському поводиться Сомко навіть перед смертю, він не хоче порятуватися ціною загибелі іншої людини, бо вважає це непорядним вчинком. Найвірнішим однодумцем Сомка є паволоцький полковник і священик Шрам. Він також змальований справжнім патріотом, воїном, козаком, для якого інтереси України на першому плані. У цьому образі письменник втілив найпривабливіші риси національного характеру — мужність, самовіддане служіння громадській справі. Хоробрим, завзятим воїном постає на сторінках роману й молодий Петро Шраменко — "орел, не козак". Він змальований у романтичному плані. Благородство вчинків юнака, його лицарська поведінка добре розкриваються у взаєминах із Лесею, яку він щиро кохає.

В образі Кирила Тура поєднується і народне уявлення про героїчне плем'я запорожців, і авторське ставлення до нього. Він зображений як відважний, одчайдушний воїн, для якого "над усе — честь і слава, військова справа". Цей благородний лицар здатний до самопожертви. Вболіваючи за Україну, Кирило Тур не підтримує авантюрника Брюховецького, готовий власним життям врятувати Сомка. Із цим образом пов'язані колоритні сторінки роману, де розповідається про Запорізьку Січ. Найкращі запорозькі традиції втілені також в образі "січового діда Пугача". Варто згадати, чого коштувало Кирилові Туру нехтування статутом Січі.

Але не тільки лицарів і патріотів України змалював П. Куліш. Прагнення письменника не погрішити проти правди породило образи людей, для яких більше важить власний добробут. Таким є хуторянин Черевань — добродушна, гостинна, але байдужа до громадських справ людина. Пристосуванцем і зрадником постає в романі полковий осавул Гвинтовка. Негативно змальований Іван Брюховецький, якого низове козацтво обрало гетьманом у Ніжині. Він прийшов до влади обманом, наобіцявши народу всі бажані блага. Досягнувши свого, Брюховецький віроломно порушив обіцянки. Прихід такої людини до влади П. Куліш розцінює як трагедію для України. Алегоричним є образ Божого чоловіка — проповідника "правди-істини", який ніби підвищується над натовпом. Це старець-кобзар, мандрівний філософ, сіяч ідеї морального самовдосконалення людини.

Назва "Чорна рада" у романі набуває ще й алегоричного значення — несправедлива, неправедна. Гострота проблематики, яскравість образів, майстерність композиції, щедре використання народнопоетичних джерел — усе це ставить роман "Чорна рада" на рівень видатних творів світової літератури і дає можливість живо й реально уявити далекі історичні події.

Варіант 5

Як щирий патріот України П. О. Куліш мав усвідомлене почуття відповідальності за долю нації. Він шукав шляхи виходу з колоніального рабства, тому звернувся до історії, насамперед її трагічних сторінок, які б могли вказати на причини втрати Україною державності. Письменника глибоко вражали зневага його сучасниками національних святинь, він намагався дошукатися причин національного лиха. Так поступово зароджується в нього задум написати історичний роман із часів козаччини, але звернувся не до її перемог, а до епохи анархії та чвар, що стояли на шляху до національного об’єднання.

Історик і науковець, Пантелеймон Куліш прискіпливо вивчав документи минулих часів, фольклор, свідчення очевидців, підводив свій історичний роман під наукову базу, але при цьому керувався емоціями, сповідував селянську мораль, категорично засуджував руйнаторство й кровопролиття. Тому читачам зрозуміло, що сам автор відчутно присутній у романі: в багатьох моментах устами Божого чоловіка, старого Шрама, далекоглядного Якима Сомка і навіть іноді Кирила Тура говорить не хто інший, як «гарячий Панько».

Символом деградації козацької епохи для Куліша була Велика Руїна, а Ніжинська рада 1663 року — переломним моментом у занепаді української державності. Тому «чорна рада» і стала предметом зображення, тим кульмінаційним моментом, навколо якого групуються події та персонажі. У романі органічно переплелися справжні історичні події, імена зі створеними авторською уявою. Та й реальні історичні прототипи постають в «Чорній раді» як образні узагальнення певних тенденцій, певних суспільних настроїв. Сам Куліш в епілозі до роману зазначав, що свій задум він хотів донести до читача не «дисертацією, а художнім відтворенням забутої і викривленої в наших уявленнях старовини».

Роман «Чорна рада» — твір багатопроблемний. Автор порушує не лише історико-політичні проблеми (патріотизму і незалежності держави, ставлення влади до народу, ролі державного діяча), а й філософські, загальнолюдські (боротьби добра і зла, кохання і подружнього щастя, батьків і дітей, народної моралі).

Хоч персонажі роману і є носіями авторських ідей, думок, симпатій та антипатій, все ж вони вийшли з-під пера П. Куліша повнокровними живими художніми образами, за долю яких читач переживає, радіє, яким співчуває, чи котрих, навпаки, засуджує. Це і далекоглядний політик, мужня людина, красень Яким Сомко, і палкий патріот, суворий старий Шрам, і романтичний та відважний його син Петро, і чарівна Череванівна, і химерний, але одчайдушний козак Кирило Тур, і підлий Брюховецький, підступний і жорстокий Гвинтовка та багато інших, від вчинків яких залежала доля цілої нації.

У романі «Чорна рада» переплітаються різні стилі. Окремі сторінки, присвячені переживанням Петра, його стосункам з Лесею, звучать поетично, зворушливо, як вірші. Інші ж — пристрасні монологи героїв в ораторському стилі, де викладаються їхні погляди (та й авторські) на суспільні проблеми, на облаштування української державності. У творі зустрічаються й розлогі описи, й масові сцени, й короткий конспективний виклад подій (наприклад, розповідь про загибель Сомка, Васюти й Шрама).

Роман насичений уривками народних пісень, цитатами з літописів, Святого Письма, що відіграє важливу композиційну роль, так само як і прийом сну (сон Череванихи) та листа (Сомка — Васюті).

П. Куліш показав і неабияку художню майстерність. Його мова запашна, з відчутним історичним колоритом, насичена оригінальними порівняннями, епітетами, метафорами та іншими засобами виразності, близькими до усної народної творчості.

Вражає масштабність та епічність розповіді. Адже П. Куліш осягає своїм письменницьким зором усю Україну — від столиці до дрібного хутора, проникає у психологію багатьох людей — від міщанина Тараса Сурмила, кобзаря Божого Чоловіка до державного діяча, претендента на булаву Якима Сомка, від дивакуватого сміливця-запорожця Тура до дівчини-красуні Лесі Череванівни.

Про роман «Чорна рада» захоплено відгукнувся Т. Шевченко та багато інших видатних людей. А Іван Франко вважав його «найкращим твором історичної прози в українській літературі». І це не даремно. І ми, сучасні читачі, відчуваємо неповторний колорит епохи Великої Руїни, вчимося жити в єдності та мирі зі своїми співвітчизниками, щоб не повторювати помилок історії.