Українська література - шкільні твори - 2026

Значення п’єси М. Куліша «Мина Мазайло» вчора і сьогодні

Всі публікації щодо:
Куліш Микола

Варіант 1

Згадуючи різні твори української літератури, цілком можна прийти до раціонального висновку про те, що вони можуть мати зовсім різне значення і розуміння в різні історичні періоди. Приміром, таке можна сказати про п’єсу авторства Куліша під назвою «Мина Мазайло». Вона дуже цікава, захоплююча і навіть вражаюча, але, насправді, в ній криється певний сенс, який необхідно розкрити, проаналізувати та привести до якогось серйозного висновку. Як же відрізняється значення цієї п’єси вчора і сьогодні? Це необхідно з’ясувати та вказати в даному творі.

Що до часів, описаних у ній, то тоді було дещо інше ставлення до української та іноземної мови, ніж сьогодні. Зокрема, ми можемо помітити конфлікт в сім’ї Мазайло, де син хоче стати більш українізованим, а батько прагне отримувати освіту російською, тому що вважає, що це буде вигідно, і через це в такій сім’ї виникають певні протиріччя і конфлікти. З одного боку, в цьому немає нічого дивного, такі конфлікти були властиві всім часам. З іншого ж боку, потрібно розуміти, що кожна людина має право спілкуватися і використовувати ту мову, яка їй подобається і є зручною. Саме з цієї причини вчорашній день повинен викликати більше конфліктів внаслідок цієї п’єси, ніж сьогоднішній.

Якщо спробувати уявити собі події п’єси Куліша в даний час в реальному житті, то, думається, вона викликала би менше конфліктів. Нехай у українців і існують певні проблеми з росіянами, але в той же час ніякого конфлікту з російською мовою немає. У нашій країні захищаються права всіх — як російськомовних, так і україномовних. Звичайно, державною мовою є тільки українська, але це лише підтверджує нашу ідентичність. У той же час російській мові забезпечено розвиток і використання, і люди її активно використовують.

Я вважаю, що значення даної п’єси вчора і сьогодні є різним. Якщо вчора питання мови було конфліктним, на ґрунті чого виникали конфлікти навіть між рідними в сім’ї, то сьогодні ця проблема нехай і існує, але зведена до мінімуму. У сучасних державах і суспільствах питання мови не є таким проблемним. Більш того, ніхто і ніколи не буде віддавати перевагу тій чи іншій людині лише на підставі того, що та володіє українською або російською мовою. Сучасні українці також вирішують цю проблему завдяки тому, що одночасно володіють як російською, так і українською.

Варіант 2

У декого з нас нерідко виникає думка: от би змінити своє ім’я на краще, вдягтися наймодніше чи поміняти зачіску на найсучаснішу і — готово! Одразу з’явиться багато друзів, прийдуть авторитет і повага, успіхи в роботі чи навчанні. Але так не буває. Мені здається, що причини вдалої чи невдалої життєвої дороги криються не у зовнішних факторах, а у внутрішніх, у душі людини. Як кажуть, зустрічають по одежі, а проводжають по розуму. І часто буває так, що до людини не дуже вродливої чи з чудернацьким прізвищем, але порядної, доброї, більше, ніж до інших, тягнуться люди.

Головний герой п’єси М. Куліша Мина Мазайло теж думав, що причина його життєвих невдач криється в українському, немодному прізвищі: «Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!»

Але ж і школу, і міське училище він закінчив, і посаду, очевидно, дістав непогану — службовця в апараті тресту «Донвугілля», і одружився, і квартиру має, та ще, мабуть, і домробітницю. У його дітей, незважаючи на прізвище, багато друзів.

Отже, справа не в прізвищі, а в тій ідеї, яка оволоділа людиною.

Вузький і обмежений у своєму міщанському світогляді, Мина докладає стільки зусиль, стільки переживає, щоб змінити прізвище. Після цього, як йому здається, він автоматично одержить підвищення, буде користуватися більшим авторитетом, у нього з’явиться багато впливових друзів. Мазайло йде навіть на сімейну сварку, адже син Мокій категорично не погоджується на зміну прізвища.

Ідею українізації Мина Мазайло сприймає вороже: «Серцем передчуваю, що українізація — це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади». На питання тьоті Моті, хто такі українці, він говорить: «Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не тарасо-шевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія». При цьому зовсім забуває, що він сам з діда-прадіда українець, і предки у нього — мужні та славні люди. Коли у маренні до Мазайла з’являються його діди Запорожець, Чумак, Селянин, то він лякається своєї зради і кричить: «Ой-о! Залишаю! Залишаю корінь, тільки не чіпайте мене, діду, не чіпайте мене…» Цікава тут відбувається гра слів. Мина говорить про граматичний корінь свого прізвища, а читач відчуває глибинну думку — ідеться про корінь роду, родове дерево.

Отже, деякі сучасники драматурга М. Куліша, побачивши себе в Мині Мазайлі чи Лині та Рині, мабуть, замислилися, якими смішними, вбогими та жалюгідними вони виглядають.

Комедія М. Куліша була настільки популярною, що її фразами заговорили в народі, в усіх містах і містечках. А сам Мина Мазайло переступив сторінки твору і пішов у самостійне життя, навіть виступав у харківській пресі зі скаргами на утиски. В одному з номерів «Літературного ярмарку» за 1929 рік було надруковано інтермедію «Лист Мини Мазайла до наркома освіти М. Скринника», де цей герой писав: «Я спростовую клеветницький виступ проти мене письменника Куліша, що у формі своєї п’єси написав на мене доноса та ще й повідомив, що мене буцімто звільнено. Нічого подібного! У наших установах ще є досить людей цілковито свідомих у справжній національній політиці… Я на службі свої обов’язки виконую і вживаю отую українську мову, коли треба писати до Наркомосу чи до якоїсь місцевої української установи. Але до мого приватного життя нікому немає діла. Тому мене й залишили на роботі».

Які знайомі слова! І, здається, сказані вони не близько сімдесяти років тому, а зараз. Скільки ще таких «Мазайлів», які соромляться говорити рідною мовою, навіть насміхаються над нею, хоча там, де потрібно, вигідно, виголошують «правильні» промови і виступають нібито на захист державної мови.

Отак геній Миколи Гуровича Куліша перекинув місток між епохами. І доки будуть жити Мини, що роду не пам’ятають, буде ця п’єса актуальною. Тож, як говорив незабутній Остап Вишня, «читайте «Мину Мазайла», товариші!»