Українська література - шкільні твори - 2026

«Мина Мазайло» М. Куліша як «філологічна п’єса»

Всі публікації щодо:
Куліш Микола

I. Зав’язка твору, його конфлікт (Уже з перших реплік героїв комедії М. Куліша «Мина Мазайло» читачеві чи глядачеві зрозуміла зав’язка твору. Мина Мазайло хоче змінити прізвище і шукає собі вчительку, яка б навчила його добре говорити «по-руському», а син Мокій, навпаки, хоче доповнити прізвище словом Квач. Через ставлення героїв до процесу українізації розкриваються їхні характери, погляди, духовний світ).

II. Розмови героїв на філологічні теми.

1. Поетичність мови Мокія, особливості його мислення. (З діалогу Рини і Улі дізнаємося, що Мокій порівняв гарні очі Улі з двома вечірніми озерцями в степу. Але Уля мріє, щоб майбутній чоловік кожного літа возив її не туди, де два озерця, а де є два моря: Чорне і Азовське. Юнак доводить дівчині, що оскільки у неї українське прізвище і українські антропологічні дані («очі, рот, стан — все чисто українське»), вона повинна вивчити мову).

2. Міркування молодих людей про багатство і красу української мови. (Мокій розповідає Улі про українську мову, про різницю у звучанні слів: «І знаєш, «дружина» — це краще, як «жінка» або «супруга», бо «жінка» — то означає «рождающая», «супруга» ж по-вкраїнському — «пара волів», а «дружина»…» Сюжетна лінія Мокій — Уля багата подібними міркуваннями: про багатство української мови (слово «говорити» має аж тридцять синонімів); про працю Чубинського; про перше побачення).

3. «Філологічний» конфлікт між Мокієм і батьком. («Філологічний» конфлікт між батьком і сином призводить до загострення стосунків у сім’ї. Під час «диспуту» до них із своїми міркуваннями приєднуються дядько Тарас, тьотя Мотя, комсомольці, і кожен з них має власну думку щодо українізації чи русифікації. У зв’язку з цим перед нами постає узагальнений образ войовничого обивателя).

4. Безглузда войовничість, нікчемність та поверховість обивателя. (Обиватель у своїй нікчемній войовничості забуває національне коріння, традиції, мову, культуру, проповідує теорію про всесвітню трудову комуну, в якій прізвища заміняють номери).

5. Радянські «міщани у дворянстві». (Микола Куліш висміює новітніх «міщан у дворянстві» засобами шаржу і гротеску, використовуючи діалоги на філологічні теми. Смішно і соромно слухати, як учителька «правильних проіз- ношеній» Баранова-Козино і Мина розучують вірша «Сінокос», як тьотя Мотя обурюється, що на будівлі вокзалу написано українською мовою «Харків» («… навіщо ви нам іспортілі город?»)

III. Вияв сутності кожного з персонажів п’єси через ставлення й оцінку «українізації по-більшовицькому». (Для Мини Мазайла українізація — це «спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади.». Для дядька Тараса — це спосіб виявити, а потім знищити всіх українців. Для Мокія — це спосіб підняти на вищий рівень національну самосвідомість. Для тьоті Моті — це явище хоча і дуже неприємне, але тимчасове. Тра- гікомічність існування штучно створеної «гомо совєтікус» яскраво виявляється у п’єсі, зокрема і через «філологічний» конфлікт між героями).