Українська література - шкільні твори - 2026

Правда життя і правда мистецтва

Всі публікації щодо:
Куліш Микола

Лише десять років відвела доля Миколі Кулішу для творчості. Він був дуже обдарованою людиною: любив музику і грав на багатьох інструментах, за юних літ відвідував театральні вистави і сам був актором-аматором, писав п’єси і ставив їх.

Любов до літератури, музики, театру жила в душі Куліша. Довгі роки він не наважувався віддати перевагу котрійсь із цих муз, аж поки усі ці пристрасті не поєдналися в одне ціле — він став драматургом. Та письменник народився в ньому дуже пізно. Найсприятливіша для творчих пошуків пора юнацтва минула в горі і стражданнях, пережитих за роки війни, та повоєнні голодні часи. «Важко. Стомлений мозок дуже скупий на уявлення і творчість. Минули молоді літа, нема вже захоплення й гострого творчого почуття. Маю надію трошки розколихати себе. Може-таки які дві-три спізнілі квітки упадуть на пролетарську оновлену землю… Ех, Жане… Чи я старий вже став, чи висох, як будяк на степу? Колись, пригадую тепер, не писав, а горів. Перо доганяло мої думки, мої образи. Летіли вони, як дикі коні степом, розпустивши гриви, різали гаряче повітря і од кидали його цілими шматками геть од своїх копит. А тепер: волочиться перо по папері, неначе ледачий віл степом, і оглядається назад», — писав Микола Куліш другові Івану Дніпровському.

Справді, загублену юнацьку безпосередність, віру в безмежжя життя і невичерпність власних сил повернути не можна. Але залишаються мудрість, знання, бажання і вміння працювати.

Письменник із розпачем нарікав, що йому стало важко писати, що він не горить, а жевріє, мов «ганчірка в золі». Куліш болісно сприймає опір матеріалу, і це закономірно, адже він не може писати неправду, а правда була дуже болючою. Життя в країні розвивалося не так, як про це мріялося замолоду. Письменник ховався за гумор, сарказм. Його сатира не піднімається вище від побуту, деталь збільшується, а загальне втрачає свої масштаби і відходить на задній план.

Мені здається, що Куліш хотів сказати правду, не говорячи її. Парадокс у тому, що правильно його зрозуміли тільки компетентні органи і зробили свої висновки. А пересічні громадяни сміялися і плакали на виставах, не роблячи глибоких висновків, адже Куліш мав особливий талант глибоко ховати правду за деталями побуту і затягнутими діалогами. Драматург не вигадує дотепних, хитромудрих сюжетів, не ставить своїх героїв в екстремальні ситуації, які вимагали б негайної дії і миттєвого виявлення ставлення героя до проблеми. У його п’єсах герої «заговорюють» проблему так майстерно, що глядачеві або читачеві важко дошукатись істини. Та все ж таки Куліш умів зацікавити своєю творчістю людей розумних, адже кожним своїм твором він продовжував війну з бульварністю, пересічністю, графоманством і халтурою.