Українська література - шкільні твори - 2021

Соціальні передумови обрання Чіпкою негідного життєвого шляху в романі П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Всі публікації щодо:
Мирний Панас

Варіант 1

Панас Мирний — видатний український письменник — залишив свій помітний слід у реалістичній українській літературі, збагативши її чудовими творами, в яких розглядаються актуальні проблеми українського села кінця XIX ст. Одним із таких творів є соціально-психологічний роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", написаний П. Мирним у співавторстві з братом І. Біликом.

У центрі роману образ Чіпки Варениченка — селянина-бунтаря, невтомного шукача правди, котрий зрештою зійшов на криву стежку і став "пропащою силою".

Цікаво простежити життєвий шлях цього героя, дійти висновків, де і чому він утратив свої гарні якості (бо ж у кожної людини є певні гарні якості) та зробив такий вибір.

У людський світ Чіпка входить з розкритими всьому доброму довірливими очима й одразу ж наштовхується на глузливо-образливе: "Байстрюк!" Народна мораль переносить гріх батька на матір і дитину, готова не тільки принизити хлопчика, а викинути на узбіччя. Коло тих, хто жаліє Чіпку, досить обмежене: мати, баба, дід Улас, Грицько. Щоправда, матері своєї хлопчик майже ніколи не бачив, бо вона весь час тяжко працювала. Проте бабуся любила його, дід Улас утішав.

Розумний від природи, кмітливий, працьовитий, гордий, Чіпка гостро переживає соціальну несправедливість і змалку шукає правди. Так одного разу він пішов на службу до діда Бородая, але через те, що був не дуже слухняним хлопцем, дід його побив. Чіпка дуже обурився через несправедливість, тому помстився, підпаливши дідову хату. Дід його вигнав, а Чіпка пішов і поніс у серці гірке почуття ненависті до долі, що поділила людей на хазяїна і робітника. Так з самого дитинства Чіпка пізнав гіркоту життя.

Смерть бабусі стала для Чіпки-підлітка справжньою трагедією, адже з втратою бабусі він утратив і ту єдину духовну опору, що була у його житті. Здавалось, що й саме життя для нього закінчилося. Та ні, доля виявилася милосердною і дала їм з матір’ю клаптик землі. Зажили вони краще. Потім Чіпка зустрів свою "польову царівну" і покохав усім серцем. Кохання завжди возвеличує людину, змушує дивитися на світ зовсім іншими очима. В найкращі моменти життя, на піднесенні, коли йому все вдавалося, коли Галя не могла його не любити, бо щастя висвітило в ньому все найкраще — гордість, гідність, терпіння, працелюбність, окрилений своїм щирим почуттям Чіпка був готовий пробачити людям усі образи, усі кривди, був готовий любити весь світ. Це були найщасливіші миті, але доля весь час готувала для Варениченка нові випробування, поверталася до нього іншим боком. Першого важкого удару Чіпка зазнав, коли раптом перервалося його щасливе господарювання. Землю забрали, в душі оселилися розпач і горе. Він пішов шукати справедливості, але не знайшов. Тоді й познайомився Чіпка з Порохом, який уперше пригостив його горілкою. Чіпці це сподобалось. Далі він зблизився з компанією Лушні, Пацюка, Матні, які сенс свого життя вбачали у постійному пияцтві.

У результаті цієї дружби Чіпка залишився майже голий і босий. Всі люди для нього стали запеклими ворогами, а горілка — єдиними ліками від розчарування. Здавалось, усе людське залишило чоловіка. Чіпка став на шлях "легкого життя", на шлях розбою і грабіжництва, на слизьку дорогу злочину.

Але світиться ще вогник людяності в серці Чіпки. Він зміг усе-таки піднятися ще раз. Працював на землі, з надією дивився у майбутнє. Був обраний членом управи. Мріяв про те, як служитиме людям, як нестиме їм добро… Та знову не судилося. Брехливе, продажне середовище не для"чесної людини. Чіпку підступно виводять з членів управи. Це була остання крапля, і Чіпка Варениченко знову опинився на шляху пияцтва і злодійства, розчарувавшись у цьому житті, остаточно скорившись пропащій силі. Так і не знайшовши справедливості, він почав мстити наосліп. Проте грабування і вбивства звели його протест нанівець, а кров загублених людей страшним тавром лежала на ньому. Чіпка перетворився з правдошукача на кримінального злочинця, бо обрав шлях боротьби, але не розумів, що боротись за правду треба тільки правдою, — неправда щастя не приносить.

Як ми бачимо, у головного героя були шанси стати порядною, чесною людиною, він мав гарні якості, мав і чесні наміри, але

найблагородніші пориви, закладені природою, перекреслив злочин. Невміння відшукати правильний шлях боротьби проти кривдників, "кривава стежка" бунтарства перетворили Чіпку на "пропащу силу". Зло виступило сильнішим за добро в натурі Чіпки, і тому його вибір — "моральне падіння". Він підкорився долі, пустив життя на самоплив, завдаючи шкоди рідним і оточуючим.

Отже, проблема вибору життєвого шляху, яка не раз поставала в творах української і світової літератури, може вирішуватися різними шляхами. У романі Мирного ця проблема стоїть особливо гостро, бо майже всі герої цього твору постійно опиняються в умовах, коли вони повинні вибирати між діаметрально протилежним — чесною, хоч і нелегкою долею хлібороба і достатком, здобутим ціною злочину, між спокійним родинним життям і злодійкуватими товариша-ми-пияками. Який шлях обрати, кожен вирішує сам.

Образи, створені видатним українським реалістом наприкінці XIX століття, і сьогодні нікого не залишають байдужим, спонукаючи замислитися над власним життям, над своїми вчинками та справжніми мотивами тих учинків, визначитися, чи кожна мета виправдовує засоби її досягнення, чи можна, взагалі, бодай одного праведного діяння дійти злочинним шляхом.

Варіант 2

Роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", який в одній з перших редакцій мав назву "Пропаща сила", — твір однієї ідеї. На цю думку наводить уже назва твору. Що це за пропаща сила? Чому воли не ревуть, коли ясла повні? Роман — спільна праця Панаса Мирного (Панаса Рудченка) та його брата Івана Білика (Івана Рудченка). В основі сюжету — почута від молодого поштаря розповідь про розбишаку Гнидку. Проблема, якої торкався письменник, залишається досить актуальною і в наш час. Які причини породжують злочин? Що примушує нормальну людину стати злочинцем і навіть убивцею? Які чинники є найважливішими на цьому шляху до шибениці: погане виховання, зовнішні обставини, негативні риси самої особистості?

Спочатку цей задум утілився у докладній повісті "Чіпка". До першої редакції роману зробив зауваження Іван Білик: заголовок змінити на "Легкий хліб" чи "Розбишака", поглибити психологічну характеристику Чіпки Варениченка, для контрасту повніше виписати постать Грицька. Усі ці зауваження були враховані Панасом Мирним під час написання роману — і на світ з’явився Чіпка, шукач правди й справедливості та кривавий вбивця.

Образ Чіпки подано у динаміці. Автор простежує розвиток цієї неординарної особистості, намагаючись відшукати причини подальшої трагедії. Можна стверджувати, що вже зародження життя Чіпки було позначене тавром "злочин". Його батько, двоєженець Остап Хрущ, забрів у село Піски, де й одружився з бідною дівчиною Мотрею. Через два роки Остап пішов на заробітки, а згодом прийшли відомості, що справжнє прізвище захожого чоловіка — Вареник і що він має жінку та дітей на Донщині. За двоєженство віддали Вареника в солдати, а Мотря жила в селі, бідувала. Вона народила сина, якого назвала Нечипором.

Люди починають оминати хату нещасної жінки. Поступово хата і хазяйство Мотрі зубожіли настільки, що неможливо було навіть уявити, що там хтось живе. Мотрю неохоче приймали на роботу: вона порушила правила поведінки, прийняті серед селян, зв’язавшись з Остапом. Про людяність та милосердя тут навіть не йшлося — так "уперше Чіпка познайомився із чужою несправедливістю та жорстокістю: "дітвора його не приймає. Зараз почнуть з його глузувати, щипати, а іноді поб’ють та й проженуть". Як зауважує автор, на селі одна слава — "честь". Чіпка не був "чесного" роду, отже автоматично його зарахували до "виродків", "байстрюків". Дивно, як у народі,,захищаючи моральні цінності, винуватили, кривдили та карали невинну людину. Невже в народі на підсвідомому рівні були якісь знання про генетичну спадковість? Як стверджують сучасні вчені, справді, гени відіграють велику роль у процесі зростання та становлення особистості. Велику, але не головну. Отже, на мій погляд, і діти, і дорослі кривдили Чіпку дарма. Якщо хтось з них на цьому етапі проявив би милосердя, добро, можливо у подальшому не відбулося би трагедії.

Проте на цей час у Чіпки єдина відрада — добра й лагідна бабуся, яка постійно розповідає казки і тішить малюка. Розповіді бабусині глибоко западали в гаряче серце, а в душі підіймали хвилю думок. Люди поставали в уяві хлопця лихими, недобрими: "І прокидалася невеличка злість в його невеличкому серці, росла, виростала, і сторонився він людей далі та далі". Так, крок за кроком, письменник нас підводить до головної думки — люди перші посіяли в душі хлопця зло. А потім посіяне зло він поступово починає використовувати й сам. Як маленький хлопчик сприймає розповідь про Бога? Він дуже хотів їсти, але всемогутній Бог дивився на нього своїми всевидячими очима. Чіпка не вагався: повидовбував очі в образа, а потім з’їв весь хліб. Мати до людського зла додає своє. Чи любила вона сина? Безперечно, любила, але жорстокі життєві обставини зробили і її жорстокою. Можливо, саме Чіпку вона вважала джерелом свого нещастя, проте ніколи не полишала надії на те, що коли син виросте, стане "на старість у помочі".

Негативні якості Чіпки постійно зростають. Будь-яке прикре слово він сприймає як гірку образу, будь-які спроби обмежити його свободу зустрічають шалений супротив. Чіпка не іде на тік, тому що наказав хазяїн. Хазяїн розсердився та відлупцював хлопця за неслухняність, Чіпка замислив спалити хлівець. Тільки робота у старого діда Уласа задовольняє хлопця — робота у діда Уласа просто диво, повна свобода: "Він прислухається, що діється в його серці, в душі… Хоче збагнути — й забуває… все забуває. Йому так гарно, весело; йому так вільно, просторо… Чвала собі помалу. Торбина на плечі, малахай в руці… Байдуже йому!" Від діда Чіпка вперше почув правду про свого батька. Виявилося, що в москалі спровадила батька людська заздрість та панська несправедливість.

Невдовзі сталося ще кілька подій, які завдали вразливій душі Чіпки глибокої рани. Громада присудила несподівано Чіпці шматок поля, здавалося, що він стане путящою, роботящою людиною. Померла улюблена бабуся Оришка, що одна тільки по-справжньому любила онука. Зустрів Чіпка своє кохання, "польову царівну", яка була донькою Максима Гудзя. Гудзь після розгульної та бурхливої молодості, військової служби зажив заможно на хуторі, промишляючи крадькома крадіжками та розбоєм. У той же час із Дону повернувся Луценків небіж, якому належала земля, і відібрав поле. Ніхто не спроможний зупинити хвилю, що піднялася у серці скривдженого Чіпки.

Спочатку він заливає горе у шинку. Чіпка розлютився, а горілка тільки посилила його енергію, яка знайшла несподіваний вихід. П’ючи та гуляючи, Чіпка підібрав трьох товаришів — Лушню, Матню, Пацюка.

Інстинкт натовпу в даному випадку став непереборним. Чіпка стає ватажком розбишак. У хаті Максима Гудзя ватага ділилася добром після розбійних нападів. Початкова мета була забута. Адже відразу після того як Чіпка почав пити, він втрачає все. Гроші, одяг. Він живе у брудній хаті та думає про гроші, які б покращили його життя. Зараз у нього з’явилися гроші, "легкий хліб".

Один випадок продемонстрував Чіпці, якою мірою він може покладатися на своїх товаришів. Громада починає бунтувати, Чіпка чи не в перших рядах. Але у найнебезпечнішу мить всі його полишають. Чіпка починає працювати, невдовзі його хата стає чепурною й охайною. Мотря помолодшала і вихвалялася своїм сином: "От, дурів-дурів, та таки й збіг на свою стежку! Тепер його лихий не візьме! Піде собі жити…" Бентежило матір лише те, що Чіпка був неодруженим. Та невдовзі він заслав сватів до Гудзя, і Галя стала його дружиною.

Ніжна Галя вміла спершу утримувати Чіпку він недобрих справ. Чіпка став поважним господарем, і громада вибрала його в земську управу. Але коли прийшов указ "устранить Варениченка", бо знали справу про крадіжки зерна, Чіпка знов пішов по "слизькій дорозі" добувати з кров’ю "легкого хліба". Давня історія про вбивство сторожа випливла. Так карало суспільство Чіпку за колишні злочини і не давало йому можливості отямитися, спокутувати свої гріхи. Тепер у голові Чіпки тільки одне слово — кривда: "Куди не глянь, де не кинь — усюди кривда та й кривда! Живеш, нудишся, тратиш силу, волю, щоб куди заховатися від неї, втекти від неї; плутаєшся в темряві, падаєш, знову встаєш, знову простуєш, знову падаєш… не вхопиш тропи, куди йти; не знаходиш місця, де б прихилитися…". Пошуки правди завели Чіпку на шлях злочину, його правдою стали розбій та вбивство.

Як ми бачимо, кілька обставин зумовили те, що Чіпка став на шлях злочину. Його енергетика була надзвичайною, але застосувати свої можливості на мирній ниві він не зміг. Жорстоке суспільство постійно примушувало його відповідати за свої та чужі гріхи. У дитинстві він був покараний за злочин батька. Тільки-но він підводився на ноги в боротьбі за щасливе й чесне життя, якісь обставини обов’язково ставили його на коліна. Пізніше він уже відповідав за свої юнацькі гріхи. Замкнене коло. Отже, письменник досить майстерно довів, що, дійсно, не тільки сам злочинець винен у своїх злочинах, але й ще більшою мірою провина лежить на жорстокому суспільстві, де кожен виживає, як може. Скільки сьогодні маленьких хлопців проводять вільний час без догляду на вулиці? Хто знає, які плани народжуються в їхніх головах, де вони будуть шукати своєї правди, кого вони будуть звинувачувати у своїх бідах? Тільки милосердя, повага та любов до ближнього спроможні зупинити хвилю кривавих злочинів.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.