Українська література - шкільні твори - 2026

Прийоми сатиричного зображення у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Всі публікації щодо:
Мирний Панас

В історії української літератури другої половини XIX століття творчість Панаса Мирного посідає визначне місце. У багатьох своїх творах письменник порушував життєво важливі теми, викривав експлуататорський характер класового суспільства дореформеного й особливо пореформеного періоду, сміливо виступав проти нього, закликав до боротьби і шукав виходу з тяжкого становища. Саме таким був його соціально-психологічний роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», у якому письменник широко відобразив тяжке життя українського селянства, його гірку, безрадісну долю, але показав, що дух волелюбності ще живий у народі. Розгортаючи історію села Піски протягом трьох поколінь, письменник відтворює майже сторічну історію всього українського селянства. Показує, як ще за часів козацького розселення в Пісках точилася боротьба між біднотою і козацькою старшиною, яка під час закріпачення селян захопила кращі землі, прикріпила до них колишніх рядових козаків і почала їх нещадно експлуатувати. Так народжувались українські пани. І письменник гнівно їх викриває, показуючи, що «пан і старшина — як брати рідні», «ворон ворону ока не виклює».

Правдиво змальовує Панас Мирний поневолення трудівників України також польськими і російськими панами.

За заслуги перед царським престолом Піски були даровані генералу Польському. Він походив з тієї «голопузої шляхти», котра в Польщі за панування магнатів кишіла по їх дворах, годувалася з їхнього столу і за це підтримувала своїх хлібодавців на усіляких сеймах і сеймиках. Коли ж розпалася Річ Посполита, пан Польський кинувся до Петербурга, «заліз у якийсь полк», терся до передніх вельмож, поки таки «дотерся до генерала… і Пісок».

Закріпачення українських селян проводилось силою. Як приїхав пан Польський у село Піски і сказав: «Земля моя! ви мої! і все моє!» — селяни підняли бунт. Не відразу вони підставили свою шию під кріпацьке ярмо. Але у Піски було введено військо, і селяни опинилися у неволі.

Особливо посилився кріпосницький гніт з приїздом у Піски генеральші «ве- ликородної» пані Польської. У романі показано разючі картини самодурства генеральші. Від нудьги завела вона в себе величезне котяче царство, за яким доглядала дівчина, кріпачка Мокрина. Коли Мокрина випадково придавила кошеня, то пані не подарувала їй котячої смерті. «На другий день Мокрина серед села прилюдно, цілий день мазала панські кухні, а на шиї в Мокрини за її щирі послуги — на червоній стьожечці теліпалося здохле котятко». За наказом генеральші люто катують і кріпачку Уляну.

Отже, з приїздом генеральші Польської до села піщани зрозуміли, що пропали навіки.

Розповідь про жорстоке володарювання панів Польських майстерно відтінюється колоритними малюнками з життя закріпаченого селянства, що правдиво відбивають дух феодальної епохи. «Тілиста рука товстопузого Потаповича» не одному кріпакові «виправила щелепи», не в одного «вилущила зуби». Але ще гірше стало, коли прикажчиком став свій Карно Дровиченко — «іржа, не чоловік: якщо вже на когось уїсться, то точить-точить, поки таки наскрізь не проточить». Саме він підбив кріпосника запровадити шостий день панщини на тиждень, відібрати у селян рештки поля.

Таким було для піщан «лихо давнє» — кріпацтво, але не кращим стало й «сьогочасне» — земство, що чекало на селян після скасування кріпацтва. У романі яскраво й правдиво показана зміна однієї форми гноблення народу іншою, новішою і зручнішою для панівних класів. Пореформена доба породила земство, яке нібито забезпечувало народне «благо». Насправді воно складалося із представників поміщицько-буржуазного середовища.

А як проходили вибори земських «гласних»? Становий Дмитренко, приїхавши до села, прочитав указ, розповів, кого вибирати: забороняв «сіре мужиччя» у гласні «перти», радив панів, котрі «усе знають й усе, що треба, зроблять», вихвалявся навіть, що як повибирають «мужву», то щоб начувалися…»

Панас Мирний викриває також антинародну діяльність земства. «Раду радили одні пани». На першому ж засіданні земської управи було затверджено новий податок на землю: «в кого її більше, той платить менше, а в кого менше — з того й бери».

Як належала влада у повіті панам Польським, так вона у них і залишилася після реформи. Це була зграя гнобителів, вигодуваних «чужою працею», взутих і одягнених «чужими руками», з якими боротися селянам було ще несила.

Таким чином, у творі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» письменник гостро засуджує суспільно-політичний лад, заснований на гнобленні й експлуатації трудящих, доводить необхідність знищення його і побудови нового устрою, який би відповідав інтересам трудового народу.

Прийоми сатиричного зображення у романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» порушує серйозні і важливі суспільні проблеми, але це не заважає автору показати негативні соціальні явища пером. Саме так зображені найбільш важливі моменти соціального життя. Ось сцена закріпачення колись козацького села Піски: «За мої щирі послуги цариця пожаловала мені Піски». Отже, ціле село править розмінною монетно, якою платять за «щирі послуги». То, може, обуритися? Вже другого дня «у Піски вступала москалів рота. Налетіла Москва на Піски, як сарана на зелене поле, й кинулась усе жерти, усе трощити…» Так розмічалася епоха кріпацтва. А далі не менш виразна сатирична картина приїзду генеральші, яка розпочала знайомство з селом зі знущання з їхніх звичаїв Пісків, а потім за її наказом зносили хати, які псували краєвид пані. «Щодня по камінчику вибивали з людської волі». А генеральша все скаржиться усім за невдячність «хахланкава мужичья». Так іронічно розповідає автор про принизливі стосунки між селянами й панами Польськими.

Не менш гостро зображено чиновників, яких щедро насаджали пани, аби утримувати народ у неволі. Ось секретар «мирового суду» Чижик. Його прізвище й увесь його вигляд показують справжню вартість цього чоловіка, проте саме від цього чиновника «з мишачим поглядом» залежить часом ціле життя людини, її доля, як доля Чіпки. Та це зневажливе зображення варте того, щоб згадати, що цей «сутяжище», зруйнувавши віру Чіпки у справедливість, мститься йому, відіграючи мерзенну роль у вигнанні Чіпки із земства. Не виразний образ Шавкуна, який був просто п’яничкою, недовченим студентом, але досяг кар’єри через підлабузництво й хитрість.

Такі виразні образи чиновників — це ще й данина сатиричній традиції української літератури.

Отож Панас Мирний використовує класичні сатиричні прийоми — гротеск, парадокс — для того, щоб висміяти негативні суспільні явища, які руйнують людські життя, псували характери и нищили цілий народ. Засобами сатири Панас Мирний показав недолучність претензій на панування над гордим народом, який лише на перший погляд здається схожим на вола, що реве тільки тоді, коли порожніють ясла.

Мова творів Панаса Мирного завжди вражає чіткістю, образністю, багатством народнопоетичних синонімів, приказками, прислів’ями. Тому досліджувати мову творів письменника надзвичайно цікаво. Літературознавці підрахували, що у своїх творах митець використав понад сто прислів’їв та приказок. Чому? Мабуть, тому, що письменник з юнацьких літ цікавився українським фольклором, знаходив у ньому живу історію мови нашого народу, його світогляд, бо прислів’я та приказки кожного народу тісно з’язані з особливостями його життя, світосприйманням.

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» має дуже багату й образну мову,

він містить безліч прислів’їв та приказок. Прислів’я у романі допомагають змістовніше розкрити риси характеру героїв, їхню поведінку. Так, наприклад, коли говорять про аморальний спосіб життя Чіпки, автор використовує і прислів’я: «Ні вже: не буде добра з такого! Горбатого могила справить!» Прислів’я підкреслює, що таке неможливо змінити, що ніяким словам вірити не можна, бо людина не відає, що робить.

Прислів’я «Щоб його з дужчими не битися, а з сильними не позиватися» відображає тезу про соціальну несправедливість і нерівність тогочасного життя.

Знайдемо ми у творі навіть синонімічні ряди близьких за змістом прислів’їв та приказок, які іноді і стоять поруч. Наприклад, коли Мотря характеризує Явдоху (матір Галі), то думає про Галю та її матір: «Яка мати, така й дочка: яблуко від яблуні недалеко одкотиться». Ці синонімічні прислів’я підкреслюють, що в дітях повторюються характери батьків.

Прислів’я-синоніми «Не підмажеш — не поїдеш», «Суха ложка рот дере» характеризують хабарництво. Панас Мирний, розповідаючи про здирство судових чиновників, вкладає їх в уста Пороха. У мові роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» багато синонімічних рядів, які тісно пов’язані з основною ідеєю та темою роману. Наприклад, про залежність селян від землі використано такі прислів’я: «Без землі життя нема», «Беї землі — нема волі», «Риба без води, а чоловік без землі — гине». А складність життя підкреслюють прислів’я: «Життя — що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши», «Життя прожити — не поле перейти».

У романі Панаса Мирного деякі прислів’я зазнають певних змін. Наприклад, прислів’я «Що можна мамці, того не можна ляльці» у письменника вжите у такому вигляді: «Що можна лялі, того не можна мамі». А характеризуючи Мотрю, автор пише: «Не судилося Мотрі щастя. Не зазнала вона його змалку; не бачили дівкою, жінкою; не сподівалась замужньою вдовою». Це нагадує нам прислів’я «Не було добра змалку, не буде й достатку». А прислів’я «Не несися високо, бо погано низько падать» з уст Мотрі звучить так: «Не високо лишень несися, сину, а то як прийдеться падати…».

Отже, прислів’я та приказки, вжиті автором у творі, відтворюють народну мову, підкреслюють вікові спостереження народу над тими чи іншими рисами характеру людей, чи їх ставлення до навколишнього світу. А мову роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» вони роблять багатою, емоційно насиченою.