Українська література - шкільні твори - 2024

Нелюд чи безталанний? Образ Чіпки за романом Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Всі публікації щодо:
Мирний Панас

У людину від народження закладено все — і добро, і зло. Якщо життя зруйнує духовні цінності — переможе зло. Коли душа занедбана — настає трагедія. А хто допоміг Чіпці уникнути цієї страшної трагедії?

З довірливими очима входить він у людський світ і одразу наштовхується на глузливо-образливе: «байстрюк». Народна мораль, своєрідний природний дозатор чистоти суспільства, перенесла гріх Івана Вареника на Мотрю й Чіпку і готова не тільки принизити малюка, а й затаврувати. Поступово звужується коло тих, хто любить Чіпку, жаліє його: баба Оришка, дід Улас, Грицько і все ж таки мати.

Певна річ, що велике значення для майбутньої дитини має спадковість. Згадаймо Мотриного чоловіка, який мав стільки імен: Іван Варениченко, Остап Хрущ і Хрущов. Мабуть, стільки ж він мав і життєвих доріг, які вели його в різні селища. Батько Ничипора був людиною непевною. Щось кримінальне, напевно, передалось від нього й синові. Це було щось вороже, диявольське. Недаремно шукала громада від самого народження у хлопчика ріжки й хвіст, а дехто й у батька «бачив» їх при арешті. Нелюбов односельців була ніби запрограмованою, а дитина приречена на самотність. Самотність — страшна річ. Які думки про свою неповноцінність вона породжує! Навіть за наших часів самотність, розчарування штовхають до самогубства.

Чи могла допомогти Мотря сину, вберегти його від «злих людей»?

Я думаю, вона намагалася, прагнула щось зробити. Але мати не знала щастя в житті ні до заміжжя, ні тоді, коли вийшла заміж і народила сина. Мотря юридично вільна, але в світі несправедливості втрачає будь-які можливості для особистого щастя. Змучена, з постійною думкою про нестатки, повернеться з поля, а син «з’їсть лишній кусок хліба, покачається у калюжі… Лишенько! То не вогонь паше, то лице Мотрине; то не іскри сиплються — то її прокльони…» І син незлюбив матір, не слухався її, часто був злий на неї. Не минають кривди безслідно. Ставши дорослим. Чіпка не раз ображав Мотрю, піднімав на неї руку, обкрадав, зневажав.

Але ж були в Чіпки й гарні риси: гордість, гідність, терпіння, працелюбність. Не все вбила в дитинстві материна жорстокість. Звернімо увагу на ті моменти життя головного героя, коли його не кривдили, коли він мав нормальні умови для життя: землю, повагу громади, кохання Галі. Чи не тоді Чіпка був собою? Але змінюються умови існування — чи спадковість прокидається, чи то зло та образи в душі назбиралися. Бо саме тоді, коли душа співає, доля завдає тяжкого удару: життя нічого не варте.

Чіпку поступово покидають близькі люди, залишають з таким товариством, яке й підбиває на злочин. А перший нерозкритий злочин породжує новий. А які традиційні ліки — горілка! Сучасна історія, чи не так? Сьогодні нерідко можна почути чи прочитати в газетах і журналах про таке «безхмарне» до певного часу, життя.

Згадаймо тих, хто підніс першу чарку юнакові, хто привчив його до горілки. Це веселе товариство, яке «все розуміє». Саме вони й кинули його в скрутну хвилину, їм потрібен був не Чіпка, а кошти на пияцтво. Навіть Галя не могла розрадити чоловіка і піднесла йому в годину розпачу чарку, покликала «друзів», а сам Чіпка в цей час ще боровся з собою і долею.

Ось таким став цей чоловік, який вважав себе суддею над заможною частиною суспільства, а потім взагалі над усіма. Цей шлях йому вимостило суспільство.

Своїми жорстокими вчинками, крадіжками Чіпка ніби хотів утвердитись у тогочасному житті. Поступово у нього з’явилася впевненість: мене не піймають, я не невдаха. Нетерпіння і злість керували ним, штовхали до падіння у безодню, зробили «пропащою силою».

Але я хочу сказати, що людина мусить постійно давати оцінку своїм вчинкам. Навряд чи будь-яка скрутна ситуація буде провокувати мислячу серйозну людину на помсту або вбивство. Не можна виправдовувати злочини важким дитинством, нелюбов’ю до людей, прихильністю до поганих звичок, власною розгубленістю. Отже, мета не виправдовує засоби: борючись проти зла, не вчини ще більшого й не виправного лиха.