Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література - шкільні твори - 2025
Зміст підзаголовка до роману У. Самчука «Марія»
Всі публікації щодо:
Самчук Улас
Роман У. Самчука «Марія» має підзаголовок — «Хроніка одного життя». Хроніка у перекладі з грецької мови означає «літопис», «історичний твір». Роман «Марія» — це твір, у якому послідовно розкривається історія життя простої української жінки з біблійним ім’ям — Марія. Письменник показує її життя від першої до останньої хвилини.
Три частини твору — це хронологічне відображення основних етапів життя головної героїні. Перший період — час дитинства і невдалого заміжжя. Це час, коли від Марії мало що залежало. Обставини складалися так, що за неї завжди хтось усе вирішував.
До п’яти років Марія почувалась абсолютно щасливою. Вона була єдиною коханою донечкою люблячих батьків. Але біда вже чигала на щасливу родину: батька «забив камінь» у каменоломні, де він працював, а мати з великого горя тяжко занедужала, «лягла на постіль і більше не звелася». Дівчинку забрала до себе тітка Катерина, а вже через рік сирота повинна була сама собі заробляти на хліб: пасла гусей. Дев’ятирічною Марія пішла в найми до Мартина Заруби. Там вона допомагала по господарству, а за це її мили, розчісували, годували. Підрісши, Марія перетворилась на красуню. На неї стали задивлятися хлопці, а найбільше Гнат Кухарчук — гарний, роботящий парубок, але каліка: шкутильгав, бо в дитинстві сокирою розрубав коліно, нога зігнулась і так зрослась.
Марії подобався Корній — синьоокий кучерявий красень. Він клявся у коханні, але пішов у матроси і забув. А Гнат завжди поруч, нічого не просить, тільки дарує то цукерки, то коралі, то хусточку.
Довго страждала Марія, чекаючи хоч якоїсь звісточки від Корнія, але не дочекалась. Зневірившись у коханому, подала рушники Гнатові, а після весілля з головою поринула у клопоти, намагаючись не згадувати Корнія.
Після народження первістка Романа Марія почала ставитись до чоловіка з більшою повагою. Та невдовзі син тяжко захворів і помер. Розпач матері був такий сильний, що навіть народження через півроку неживої дитини не так її вразило, як смерть Романа. Марія зрозуміла, що не любить і ніколи не полюбить Гната, зривала на ньому зло. А тут і Корній повернувся у село. Призабуті почуття до зрадливого коханого розгорілися полум’ям у серці Марії, і вона кидає чоловіка, гарну хату, достаток і йде жити до Корнія, який і насміхався, і лаяв, а то й стусана давав, а жінка гнулася перед ним лозою.
Письменник послідовно, докладно розповідає Маріїне життя, розгортає перед нами книгу її днів: тяжку щоденну роботу, народження дітей, втрату нової хати, яку спалив Гнат, чекання Корнія з війни. Дні складалися у роки, і були це гарні, повні роки. Діти підростали, розбудовувалось господарство. Старший син Демко ріс помічником, донечка Надійка теж не відходила від матері і в хаті, і на городі, малий Лаврін — ласкавий стрибунець. А ось другий син Максим ріс неслухом і розбишакою. Це він прийде у село більшовиком, вижене батьків із хати, занапастить усю сім’ю. «Настав початок кінця. Дні Марії скінчилися. Сонце так само сходило і заходило. Але знаки на сході все більше і більше вказували наближення. Йшов, ступав і перемагав жорстокий дух руїни, і не було йому спину, бо ні Корній, ні Марія, ні сотні, тисячі Корніїв і Марій не знали і не могли знати, що близиться їх занепад, їх кінець…»
Остання (третя) частина роману називається «Книга про хліб».
Уперше радянська влада з’явилась перед Марією в образі немитих, розхристаних вершників під червоним прапором. Вони, як татарва, сипнули по покосах, стали топтати, розкидати сіно, напихать вози конюшиною. А далі не забарився і 1932 рік. Страшний голодомор покотився українськими селами. Корній з останніх сил ходив у поле, сподіваючись під снігом знайти для сім’ї щось їстівне, а у батьківській хаті жирував Максим. Він був серед тих, хто хапав людей і відправляв у Сибір. Не пожалів ні зятя, ні брата, хоча добре знав, що вони не винні. Батько, зціпивши зуби, терпів. Але коли дізнався, що його Надійка більше не змогла терпіти мук своєї донечки, яка повільно вмирала, і вбила спочатку її, а потім себе, він узяв сокиру і зарубав Максима. Після цієї жахливої пригоди Корній пішов з дому і зник, а Марія залишилась помирати в хаті сама.
Довго виривалася з життя Марія. Та ось настав її останній 26 258-й день.
Марія прожила і грішне, і праведне життя. Вона наробила багато помилок, але ніколи не була злою чи несправедливою. Ростила дітей, багато і тяжко працювала, безмірно кохала. День за днем Улас Самчук перегортає сторінки трьох книг її життя, створюючи літопис буття цілого покоління і всієї України.
