Українська література - шкільні твори - 2026

Трагедія особистості в романі П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Всі публікації щодо:
Мирний Панас

Варіант 1

В українській літературі творчість Панаса Мирного посідає одне з чільних місць. Літературу письменник розцінював як могутній засіб боротьби проти соціального гноблення. Вершиною його творчості в руслі критичного реалізму є роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Події у творі розвиваються за часів капіталізму. Письменник змальовує стосунки людей різних соціальних класів.

Головний герой роману — Чіпка Варениченко. Це людина глибокої душі, критичного розуму і сміливої вдачі. Уже на перших сторінках роману ми знайомимося з портретною характеристикою Чіпки-юнака. Автор наділяє свого героя привабливою зовнішністю, підкреслює такі виразні деталі, як «гострі очі», «бистрий, як блискавка, погляд», показує основні риси вдачі Чіпки: сильну волю, безстрашність і рішучість. Малий Чіпка ріс і виховувався без батька, у холоді й голоді.

До злиднів додавалися ще й моральні страждання: сільські діти не приймали хлопчика до свого гурту, називали його «виродком», «байстрюком». Усе це пригнічувало дитячу душу. А коли підріс — працював у наймах. У цей час у нього почало визрівати почуття ненависті до гноблення і насильства: «І прокидалася невеличка злість у його невеличкому серці, росла, виростала» .

Болюче відчуття соціальної несправедливості все більше закорінюється в душі героя і згодом переростає у важку недугу, відбирає спокій, порушує душевну рівновагу. Великою емоціональною напругою пройняті болісні роздуми Чіпки у зв’язку з несправедливим рішенням громади відібрати у нього землю. Зрештою, він утратив не лише землю, а й віру в добро і справедливість. У його серці запеклась ненависть до тих, хто вершить долю людей. Стримати зло уже не міг ніхто, від рук Чіпки та його дружків по пляшці почали гинути ні в чому не винні люди. Несправедливість соціальних порядків привела вольову, енергійну людину до трагічного кінця.

Змальовуючи трагедію молодої людини, Панас Мирний вирішує важливу морально-етичну проблему: злочин завжди перекреслює найблагородніші поривання, заплямовує честь людини, якою б вона не була.

У своєму романі письменник показав, наскільки тяжким було життя трудового народу за часів капіталізму. В основу твору Панас Мирний поклав реальну історію Василя Гнидки, який убив поміщика і перебував на каторзі. Цей епізод схвилював і зацікавив автора. За часів капіталізму такі випадки траплялися досить часто. Тому роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» має велике значення. На прикладі Чіпки автор показав, що людина не повинна втрачати свою гідність, порушувати загальнолюдські принципи моралі ні за яких обставин.

Варіант 2

Твір «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» є класичним прикладом українського психологічного роману. Його автор підняв складні й багатопланові проблеми, продовжуючи давню традицію європейської прози. У чому полягає сенс людського життя? Чому так нерозривно пов’язані життя і смерть?

Прочитавши роман, розумієш, що найстрашнішою трагедією є трагедія людини, яка не пішла в житті власною дорогою, а, ніби чужу одежу, вдягла чужу жахливу долю. Ось таке почуття залишилося в мене, коли книгу було прочитано.

Чіпка Вареник з дитинства впустив до своєї душі злість та ненависть. Ці руйнівні почуття з’явилися в хлопця внаслідок безжальних знущань однолітків, адже Чіпка ріс безбатченком. Та й на прикладі матері хлопець бачив, що дорослі спроможні зневажати й цуратися ще послідовніше, ніж малі. Кривдники відтоді викликали в Чіпки ненависть. Здається, мати, яку із сином пов’язувало спільне лихо, повинна була стати для Чіпки товаришем, та вийшло інакше. Мотря любила сина, але це почуття було надто складним. Коли хлопчик хворів, Мотря не спала ночами, доглядаючи його. Але ж виховувала мати малого досить жорстко: «Мотря не вміла здержувати руку над сином». Не дивно, що непокірний і гордий Чіпка після чергової екзекуції робився ще злішим. ї хлопчик відчував до матері щиру ненависть, як до найзаклятішого ворога, Отак зростав Чіпка.

Спілкування з бабою Оришкою, яку хлопець любив понад усе у світі, було в житті Чіпки відрадою. Це від неї він почув чарівні казки, відчув ніжність і тепло люблячого серця. Баба Оришка замінила Чіпці матір, наставника, друга. Були поруч іще добрі люди — дід Улас, який залюбки розповідав про минуле, а також одноліток хлопчика підпасич Грицько. Та після смерті бабусі в Чіпки не лишилося нікого, хто міг обігріти хоч словом, дати якусь розраду вразливій душі.

У житті Чіпки були зльоти й падіння. Сім’я виринала з моря злиднів і знову потопала в ньому. Доля посміхнулася юнакові: він покохав Галю — «польову царівну». Ось тут у Чіпки з’явилася можливість забути про образи, знову полюбити світ і ставитися до нього з більшою людяністю. Та злі люди відібрали в сім’ї спадок — землю. Суддям треба було давати хабара, але грошей на це не було. «Життя — як те колесо: того вниз несе, другого вгору підіймає, щоб знову в болото втоптати», — так міркує Чіпка. Кохання загинуло, злі люди вбили його. Душу Чіпки сповила непроглядна темрява, у якій лише зневіра й, знову ж таки, ненависть здавалися чимось тривким, принаймні, вагомим. Алкоголь не здатний був загасити пожежу в цій затаврованій долею душі. Якщо підсумувати почуття героя роману, то вийде безкінечна, шалена образа на Бога й людей. З таким почуттям, звісно, жити дуже й дуже непросто.

«Пропаща сила» шукає виходу й знаходить його в жазі помсти, спрямованої проти людей, які не пожаліли ні його, ні Мотрю, ні діда Уласа. І Чіпка приєднується до кримінального угруповання Лушні, Матні й Пацюка. З цими жалюгідними представниками роду людського Чіпка мав мало спільного, але ж на слизький шлях злочинів так легко стати.

Доля грала Чіпкою, мов тим м’ячем. Покаявшись у колишніх гріхах, він став не просто повноправним членом сільської громади, а й навіть дуже авторитетною людиною — членом земства. І знову ті, хто оточував Чіпку, виявилися підступними. Пани не бажали бачити селянина в лавах земства. Вареника викинули з земства. Саме ця подія знаменувала остаточний крах усіх життєвих надій Чіпки. І саме так драма людського життя переросла в трагедію.

«Куди не глянь, де не кинь — усюди кривда та й кривда!. . Не вхопиш тропи, куди йти, не знаходиш місця, де б прихилитися», — у відчаї розуміє Чіпка. Замість того щоб дорослішати й людянішати, його душа поступово, але невідворотно, деградує, руйнується. Злочинну «кар’єру» Чіпки завершує різанина, яку він учинив над цілою сім’єю. Це не лише фінал роману, а й фінал життя: рідна мати видає Чіпку властям, а «польова царівна» Галя накладає на себе руки. А в читача замість співчуття, яке викликав Чіпка протягом роману, виникає щось схоже на відразу.

Автор роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» створив психологічно довершену картину занепаду людської душі. Чіпка з дитинства був дуже вразливим, а до того ж мав загострене почуття справедливості. Урівноважені іншими якостями, ці риси характеру Чіпки могли б стати в пригоді як ближнім, так і йому самому. Але ж оточення, обставини, а може, і сама доля зробили так, що головний герой твору опиняється в безвихідному становищі. Злочини, які він учинив, є лише наслідком химерного збігу несправедливих обставин, неправильного виховання.

Конфлікт між особистістю й суспільством, точніше, проблема цього конфлікту існує здавна. І кожного разу, коли людина й суспільство вступають у нерівний бій, відбувається людська трагедія. Ще одна трагедія. Мужня, горда, сильна особистість ніби ламається на скалки, і кожна з цих скалок відбиває лише невелику частину складного й різноманітного світу. Так сталося з Чіпкою. Виродження душі, утрата моральних цінностей, крайня зневіра — ось чим наповнилася душа головного героя. Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» примушує замислитися над вічними питаннями про добро і зло, життя і смерть, гріх і спокуту, і в цьому полягає незаперечна цінність твору.

Варіант 3

Трагедію особистості Панас Мирний відбив уже в назві - при виданні 1903 р, в Україні твір був названий "Пропаща сила". У романі, за визначенням І. Франка, "змальовано майже столітню історію українського села", розкрито тогочасну дійсність в усіх її складностях і суперечностях. В алегоричній назві "Хіба ревуть воли. як ясла повні?" звучала головна ідея: воли - символічний образ уярмленого селянства - не ревли б, якби було що їсти й пити.

Трагедію особистості найповніше відтворено у долі Чіпки, Грицька, Максима, Мотрі. Інші персонажі- Галя, Христя, баба Оришка- сприяють рельєфнішому відтіненню головних характерів. Треті - Лушня, Матня, Пацюк, Порох. Чижик, Явдоха, генеральша, Кряжов, пан Польський, хоча і є епізодичними, дали змогу авторові передати сутність тогочасних суспільних тенденцій та психологічно увиразнити причини трагедії особистості.

Складна композиція роману, яку академік Олександр Білецький назвав "будинком з багатьма прибудовами і надбудовами", підпорядкована меті якнайширше показати соціальні умови життя селянства і мотивувати поведінку героїв, розкрити, що ж саме штовхало селян на слизьку дорогу, калічило їх душі, нівечило мораль, тобто спричинило трагедію.

У центрі роману образ Чіпки - невтомного шукача правди, котрий зійшов на криву стежку боротьби і став "пропащою силою". Син зневаженої селянки. Чіпка зростає в злиднях, в умовах недоброзичливості й ворожості. Ровесники глузують з нього. Коли багатій Бородай за впертість прогнав Чіпку з роботи, він "поніс у серні гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робіт-ника…". Кожний з етапів життя Чіпки виразно окреслений завдяки тонкому психологічному аналізу його поведінки. Різкі переходи віл сподівань щасливо жити на своєму добрі до гірких розпачливих настроїв розкривають збентежену душу героя. Надто вразила кривда Чіпку, коли за право працювати на власній землі чиновник цинічно вимагає хабара. У цей момент Чіпка втратив віру у справедливість. У його серці вже вкотре закипіла ненависть, на жаль, не лише до гнобителів, а й до всіх людей.

Звідси - сліпе, стихійне бунтарство зневаженої, обікраденої людини. Роздумуючи над особистою недолею, над всенародним лихом, Чіпка все глибше усвідомлює соціальні корені пануючої несправедливості. Для нього стає очевидним, що на трудівника "налягли" і поміщик, піп, шинкар, і "свій брат-богатир", що "всім бажається поїздити" на шиї безправного селянина. Під впливом лихого "товариства" Чіпка опустився на саме дно життя. Проте добро в його натурі на якийсь час перемогло. Він соромився свого давнього безпуття "тієї кривої стежки". Пішли розмови про земство, про вибори гласних, і Чіпка закликає громаду захищати свої інтереси. Коли Чіпку наказом губернатора було виведено з управи "по неблагонадежности". то ця кривда стала останнім поштовхом, що зіпхнув правдошукача на стежку сліпої помсти. Грабунки, вбивства зводять нанівець його протест. Кров невинних людей страшним тавром заплямовує Чіпку. Із правдошукача він перетворився на кримінального злочинця.

Грицько, найближчий приятель дитячих літ Чіпки, обирає інший життєвий шлях. Міряючи босими ногами курні заробітчанські шляхи, Грицько мріяв про "хату теплу". Невдачі, бідування, злигодні породили у хазяйновитого парубка егоїзм, байдужість до долі інших, корисливість. Навіть приятелювання з Чіпкою Грицько намагався використати для власного збагачення. Неприховане злорад-ство щодо Чіпки, зневага свого товариша - це так само своєрідна трагедія Грицька.

Максим Ґудзь - це ще один яскравий тип трагічної особистості, "пропащої сили". Душа Максима рвалася до енергійного діла, на широкий простір. Казарма зламала його небуденну силу. Максим страждав від безглуздої служби-муштри. Коли йому потрапила до рук "граматка", самотужки опанував азбуку і навчився по церковних книжках читати. Горілка, до якої Максим звик, вимагала грошей, і він не соромиться грабувати людей, оббирати солдатів. Всякими неправдами Максим збагачується і повертається в село через тридцять років з грошима та "заслугами". Максимів хутір стає пристановищем грабіжників. Морально зіпсований солдатчиною, Максим живе єдиною пристрастю - збагаченням.

Трагедія людської особистості чи не найбільш зворушливо відтворена в образі Мотрі. Мотря - одна з найтрагічніших постатей в українській літературі. Із психологічною переконливістю вмотивовано останній крок жінки. Вона була готова віддати заради сина все. Та, не витримавши страшних випробувань, які впали на її сиву голову, не знісши кривавого розбійництва Чіпки, мати викриває його злочин. Так образ матері-страдниці, її чесні, справедливі рішення і дії набувають символічного звучання: це сама справедливість, саме людське сумління карали і злочин, і злочинця, ким би він не був. Такий поворот у розвитку образу цієї трагічної особистості засвідчує неминучість перемоги добра над злом як однієї з етичних засад нашого народу.

Варіант 4

Кожна дитина приходить у світ безгрішною, чистою. Вона не може комусь заподіяти зло або відплатити за образу. Як би добре було, щоб і дорослі мали теж неушкоджену дитячу душу. Та, на жаль, що більше років проживає людина, то більше гріхів вона має. Скоєні гріхи людини переходять у трагедію особистості. Так і сталося із Чіпкою — головним героєм роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Зі сторінок роману перед нами пропливає життя Чіпки. Яке ж воно у нього?

У холоді, у постійному недоїданні ріс малий Чіпка. Батька свого не знав, ніколи не бачив. Його мати — убога селянка Мотря жила із своєю матір’ю, перебивалася випадковими заробітками у багатих сусідів. Єдиною відрадою у його сирітстві була баба Оришка. Дитяче товариство його не приймало: безбатченко, злидень. Тому не любив Чіпка ровесників і тікав від них до баби — у світ казки і життєвої мудрості. Він цікавився всім — і птахами, і землею, і Богом. Діставав наївні пояснення від баби. Ще з раннього дитинства, часто битий долею, ровесниками і матір’ю, хлопець ріс замкнутим, відлюдкуватим. Чіпка вже тоді закипав ненавистю до жорстокого світу, а старенька гасила, як уміла, ті перші спалахи ненависті.

У дванадцять років пішов у життя, у найми. І мало не спалив хазяїна за те, що той побив його за непослух. Тоді й залягла в його серці ненависть на долю, «що поділяла людей на хазяїна й робітника». Викинутий паном з двору, пас громадську череду. Спілкування з дідом Уласом приносило розраду хлопцеві. Матір свою не любив, бо вона «не вміла здержувати руку над сином», і він ставав ще злішим після такого виховання. В такі хвилини хлопець ненавидів свою матір.

Смерть баби Оришки, останнє панське покарання діда Уласа (забрали знову до двору), відмова громади на випас Чіпкою людської худоби — перші моральні трагедії, які так тяжко переживав Чіпка.

Далі ми бачимо Чіпку-юнака, що повернувся до землі, став справжнім хазяїном. До хлопця прийшло кохання, яке завжди возвеличує людину, змушує сприймати світ зовсім по-іншому. У Чіпки наче крила виросли, він готовий любити весь світ, пробачає людям образи. Але люди позбавили Чіпку землі, і цим вони вбили його любов. З пекучою ненавистю він забрів у шинок та там і потонув у горілці. «Що тепер я? Людський попихач, наймит? Пропало… все пропало!» — так оцінює Чіпка це жахливе для себе становище.

І пішло. Увесь нехитрий його статок поплив у шинок. Горілка вигнала з дому його матір. Він приєднується до злодійкуватого товариства Лушні, Матні і Пацюка. Під їхнім впливом Чіпка поступово став на слизьку дорогу злочину. Здається, вже ніщо не могло спинити Чіпку, але любов і повага до Галі допомогла йому відгородитись від минулого. Та недовго шцстя посміхалось йому. Чіпка покаявся в гріхах, став повноправним членом громади, був «такий же прихильний до чужого нешцстя, такий же жалісливий на чужу утрату», що здобув авторитет серед селян і його обрали до земства. Але панам, які збирались нагріти руки біля земства, він стримів, як кістка в горлі. Пани швидко вивели Чіпку із управи. Це вже було останньою краплею, яка переповнила все і залишила в його свідомості тільки ненависть і бажання помсти. Чіпка вбиває і грабує всіх поспіль. Жахливий стан руйнує душу Чіпки, знищує у ній людяне і добре. Так людина мужня, горда вироджується і стає вбивцею невинних людей. Таким став Чіпка.

Трагедія особистості переростає в нього у страшну злочинність, якій немає виправдань.

Роман П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» вчить нас бути вірними до кінця ідеалам честі, добра, справедливості, ніколи ні за яких умов не йти на компроміс зі своєю совістю.