Українська література - шкільні твори - 2026
Патріотичні мотиви у творчості Лесі Українки
Всі публікації щодо:
Українка Леся
Варіант 1
I. «Три величні золоті зорі». (Рання творчість Лесі Українки — це період становлення таланту, шукань, сумнівів, коли поетеса ще заносилась в мрії, описувала абстрактні людські стосунки, милувалася природою. Та вже в цей час виразно проступає велика любов до рідної землі, мрія про братерство, рівність, волю:
Коли я погляд свій на небо зводжу, —
Нових зірок на ньому не шукаю,
Я там братерство, рівність, волю гожу
Крізь чорні хмари вгледіти бажаю, —
Тих три величні золоті зорі,
Що людям сяють безліч літ вгорі…
(«Мій шлях»)
II. Змужнілий голос поетеси.
1. Цикл «Сльози-перли». (Цикл «Сльози-перли» став першою ластівкою громадянсько-політичної лірики, у якому поетеса, за словами Івана Франка, «піднімає важке голосіння вже не над своєю долею, не над долею якогось героя або примховатого артиста, але над цілим рідним краєм, над тим народом, забитим у кайдани». Змужнілий голос автора звучав твердо, рішуче:
Або погибель, або перемога —
Сі дві дороги перед нами стане…
Котра з сих двох нам судиться дорога?
Дарма! повстанем, бо душа повстане.
(«Всі наші сльози…»)
2. «Горить моє серце, його запалила Гаряча іскра палкого жалю».
(У поезії Лесі Українки, як і в більшості справжніх поетів, нерідко важко розрізнити особисте і громадське. У своїй пісні вона висловлює не тільки те, шо стосується її особисто. Сльози-перли поступово витісняють сльози палкі,
…вони душу палили.
Сліди полишили огнисті навіки.
«Вогнисте диво» вже ніколи не залишить лірики Лесі Українки, буде її постійною, внутрішньою потребою).
3. «Мені видається, що на руках і на шиї у мене видно червоні сліди, що понатирали кайдани та ярма неволі, і всі бачать ті сліди, і мені сором…» (Леся Українка писала, що її гризе сором і жаль за країну. Почуття сорому вирізняється у багатьох творах поетеси:
Ні, сором се терпіти, наша смерть
Научить інших, як їм треба жити.
(«Грішниця»)
Вона хоче вогнем гніву випекти рабський дух покори:
О, сором мовчки гинути й страждати.
Як маєш у руках хоч заржавілий меч.
«Слово, чому ти не твердая криця». (Леся Українка вигострила свою огнисту зброю — слово, щоб ним боротися проти неправди і неволі. Слово поетеси — це гострий меч, «що здійма вражі голови з плеч». Поет не може, не повинен мовчати, і Леся Українка закликає до боротьби, уславлює борців, називає їх нащадками Прометея).
Варіант 2
Ім’я відомої української письменниці та поетеси Лесі Українки справедливо ставлять поряд з такими значними постатями української літератури, як Т. Шевченко та І. Франко. Її творчість відрізнялася багатогранністю мотивів та тем, провідними серед яких були патріотизм і відданість справі розбудови рідної батьківщини.
Появі громадянської лірики Л. Українки насамперед сприяла її активна життєва позиція. Характерними ознаками патріотичних творів поетеси була непохитна віра в краще майбутнє рідної країни, сильний і бадьорий тон, який звучав навіть у часи зневіри. Мужні та енергійні слова Лесі Українки дуже захопили І. Франка, який отримав велике враження від поезій і назвав її «трохи не одиноким мужчиною на всю соборну Україну».
Роблячи перші кроки в поетичній творчості, Л. Українка вже тоді добре усвідомлювала, що її шлях як української поетеси не буде легким. Але попри зловісні осінні хмари і люті зимові морози, вона, не роздумуючи, стане на шлях боротьби і піде «на гору круту, крем’яну», на яку буде нести «важкий камінь» долі, буде «на морозі сіяти квіти», буде «поливати їх гіркими сльозами», аби тільки вони зійшли.
Отже, головними мотивами поезій Л. Українки були не сумні пісні і думи, а активна боротьба проти зла, не смерть, а перемога. Тому усе своє життя вона прагнула бути корисною народові своєю єдиною зброєю — словом. Саме таку програму дій вона поставила у вірші «Contra spem spero», який можна вважати гімном боротьбі і життю поетеси:
«Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись
Буду жити! Геть думи сумні».
Надія на краще і віра у щасливе майбутнє ніколи не залишали Лесю Українку. Вона й сама зізнавалася: «Людська недоля будила не розпач у мені, а бажання кращої долі». Мабуть, тому й народжувалися у її поетичних творах «слово — безжалісний меч», «слово — криця», «грім весняної бурі», «вогнисті пісні» та «двосічний меч». Л. Українка вірила, що її слово ніколи не загине, воно завжди стане у пригоді тим, хто буде боротися за людське щастя і волю.
Л. Українка сама кермувала свій корабель по хвилям бурхливого океану життя, сама шукала «дороги тим людям, що ходять в ярмі». Її не лякали безкрайні «простори і дикі дороги тернисті», поетеса, незважаючи ні на що, світила власним словом, йдучи за своєю мрією. Хоча її батьківщина була пригнобленою і нещасною, для неї вона була найдорожчою.
Осуд пасивності і бездіяльності української інтелігенції, ненависть до гнобителів, заклик до активних дій і визвольної боротьби, уславлення людської праці, звеличення рідної України — це те, що складало патріотичні мотиви творчості Л. Українки. Свою власну творчу і життєву місію поетеса бачила у служінні громаді і суспільству, а своє щастя і призначення — у праці. Вона добре розуміла, що поету потрібно бути для не тільки речником, а й пророком і поводирем свого народу.
Варіант 3
Поезія — цвіт і гордість нашого народу. Вона зачіпає найкращі людські почуття, спонукає до дії, до боротьби зі злом.
Поезія будить у людях потребу оберігати життя в усіх його виявах — зберегти ліси й повітря, красу трав і рідну мову.
Я закохана у вірші Лесі Українки. Хочеться гортати й гортати сторінки її творів, адже там знайдеш відповіді на найболючіші питання. І де б не була Леся Українка, в яких краях не подорожувала б, її думки, як урочиста клятва, були з Україною і людьми.
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
Активна життєва позиція, любов до України сприяла появі громадянської лірики Лесі Українки, чиє ім’я справедливо ставлять поряд з Т. Шевченком та І. Франком. Характерною ознаки патріотичної лірики є сильний, бадьорий її тон і непохитна віра в краще майбутнє України. Поетичний голос Лесі Українки звучав у часи зневіри.
Сильні, енергійні, мужні слова захопили Івана Франка, який назвав Лесю Українку «трохи не одиноким мужчиною на всю соборну Україну».
Роблячи перші кроки в поезії, Леся усвідомлювала, що її шлях українського поета буде нелегким. Але наперекір долі, тим зловісним хмарам осіннім чи лютим зимовим морозам, вона мужньо стане на боротьбу, піде «на гору круту, крем’яную» нести «важкий камінь» долі, на морозі буде сіяти квіти, поливатиме жагучими сльозами, аби вони зійшли. Отже, не смерть, а життя, не сумні думи і пісні, а активну боротьбу проти зла утверджувала Леся Українка. Вона прагне своїм словом-зброєю бути корисною народу.
Таку програму дій вона ставить перед собою у вірші «Contra spem spero». Це був гімн її життю і боротьбі.
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись
Буду жити! Геть думи сумні.
Віра й надія ніколи не полишали Лесю Українку. Недаремно вона зізнавалася: «Людська недоля будила не розпач у мені, а бажання кращої долі». Але чим же вона зарадить тим людям, що знесилилися в боротьбі?
Яке слово — слово жалю, розпачу чи втіхи — скаже вона їм? І народжуються, спалахують у її поетичних рядках образи: «двосічний меч», «вогнисті пісні», «грім весняної бурі», «слово — криця», «слово — безжалісний меч». Леся вірить, що її слово, єдина її зброя, не може загинути, воно має служити тим, хто стане на боротьбу за волю, за людське щастя.
Поетеса сама кермує корабель серед бурхливого життєвого океану, шукаючи «дороги тим людям, що ходять в ярмі». Її не лякають безмежні «простори і дикі дороги тернисті» — вона наперекір усьому іде за своєю мрією, світить власним словом. Хоч її батьківщина нещасна, пригноблена, але для неї вона найдорожча.
Образ слова у вірші «Зоря поезії» асоціюється в Лесі Українки з образом зорі, що встала вогнем опівночі і прокладала шлях через темне, бурхливе море, даючи нову надію. Поетеса повірила в силу слова, і ця віра її окриляє, дає сили до життя. Зірка таланту Лесі Українки засяяла в краї, де переплелися горе, сльози, смуток і ридання.
Але письменниця впевнена, що в майбутньому будуть інші лунати пісні — вільні і горді, відважні й щасливі.
Основними мотивами громадської лірики Лесі Українки є звеличення України, уславлення людської праці, заклик до активних дій за визволення народу, ненависть до гнобителів, осуд бездіяльності й пасивності інтелігенції. Власну поетичну місію авторка бачила у служінні суспільству, громаді. У праці — щастя й призначення поета.
Вона добре розуміла, що поет в Україні повинен бути не тільки речником народу, а проводирем його.