Українська література - шкільні твори - 2026

Роль поета і поезії в житті і суспільстві (за поемою Лесі Українки «Давня казка»)

Всі публікації щодо:
Українка Леся

Варіант 1

Чи замислювалися ви коли-небудь над тим, чи може будь-яке суспільство жити без творчості письменників та поетів? Мабуть, доки кожен з нас не стикався з творами Лесі Українки, ця думка нікому не спадала в голову. Бо без творів геніальної поетеси, без слова найвидатнішої жінки свого часу та сильної духом людини не могло б жити освічене суспільство, не міг би повноцінно існувати український народ з усіма його мріями та сподіваннями на кращу долю.

Отже роль поета і поезії в житті суспільства майже безмежна. І Леся Українка довела це нам своєю творчістю, почавши з ліричних творів, овіяних смутком, ніжністю і романтикою, а потім стала справжнім трибуном. В свої слова видатна українська поетеса вкладала настільки багато душевної сили та енергії, стільки енергії і волі, рішучості і духу, скільки не кожному під силу.

Усією душею розділяючи незавидну долю українського народу, Леся Українка пише у своїй поезії «Під час облоги міста» такі слова:

«Поет не боїться від ворога смерті,

Бо вільная пісня не може умерти…»

Геніальна поетеса дійсно не боялася смерті, вона вміла жити і любити, а героїня її вірша «Товаришці на спомин», так само, як і сама поетеса, була сповнена беззавітної любові до свого народу, до своєї батьківщини, та безмірної ненависті до ворогів українського народу.

«Що ж тільки той ненависті не знає,

Хто цілий вік нікого не любив. »

Любов до власного народу, до Вітчизни, яка ярко висвітлюється у творах Лесі Українки, словами з яких вона користується як зброєю, вчить нас ненавидіти ворогів і захищати свою батьківщину, борючись за її свободу та незалежність.

Поетеса не може жити без слова, а ми не уявляємо собі життя без її творчості. Про це вона пише в одному із своїх віршів: «Як я люблю оці години праці…». А безсонні ночі, під час яких у поетеси народжувалися думки і втілювалися у захоплюючі полум’яні слова, дозволили нам насолоджуватися великою силою поетичного слова.

«І любо так, і серце щастям б’ється,

Думки цвітуть, як золоті квітки. »

Леся українка і дня не може жити без натхнення, а суспільство того часу та й наші сучасники не могли обійтись без її поезії, її заклику, її любові до батьківщини. Надаремно уся творча діяльність поетеси пройшла під псевдонімом Українка, бо саме Україна, український народ — це найвагоміші для неї слова, слова, відданість яким вона доводила своєю творчістю майже кожен день, доводила своїм словом і усім своїм життям. І тому й нині полум’яні слова Лесі Українки пробуджують у наших співвітчизників національну гідність, свідомість і віру в краще майбутнє свого народу.

А де ж сьогодні ті письменники і поети, які б зробили внесок у скриню невмирущих творів національної культури, без яких би наше суспільство не змогло б існувати? Питання це було актуальним у всі часи, і століття тому, і у вирі сучасного життя. Так чи інакше, але талановитий митець завжди являє собою неперевершений взірець гідності, мудрості, відданості служінню справедливості та наслідуванню споконвічних моральних цінностей.

«Не поет, хто покидає

Боронить народну справу,

Щоб своїм словам блискучим

Золотую дать оправу;

Не поет, хто забуває

Про страшні народні рани,

Щоб собі на вільні руки

Золоті надіть кайдани!»

Розуміючи силу свого слова, Леся українка в своїй поемі «Давня казка» з великою художньою майстерністю висвітлює тему служіння поета своєму народові під час боротьби проти поневолювачів, у найважчий час національної історії українського народу. Саме тому особа поета у творі підноситься до такої моральної і соціальної висоти, що не відчути усі його заклики серцем просто неможливо. Мабуть, і саме тому образ поета із поеми «Давня казка» хвилює і гостро пронизує свідомість читачів та викликає в їх душах гарячий відклик.

Після знайомства з поемою Лесі Українки «Давня казка» стає зрозумілим, що цей твір звернений не тільки до сучасників поетеси, але й до нашої дійсності, до нашого часу, часу, коли Україна долає численні політичні, соціальні та економічні перешкоди, ставши на шлях незалежності і будуючи свій особистий, вільний дім. Незалежно від епохи справжній поет не повинен стояти осторонь подій, які відбуваються у суспільстві, не має права бути стороннім свідком усіх негараздів до тих пір, доки його народ не відбудує своє щасливе майбутнє.

Варіант 2

Твір за поемою Лесі Українки «Давня казка». У 1899 році у Львові виходить друга поетична книжка Лесі Українки «Думи і мрії». Її відкрила поема «Давня казка», в якій пристрасно прозвучала тема покликання поета, його обов’язку перед народом. Описуючи зовнішність головного героя поеми, Леся Українка підкреслює, що він був звичайнісінькою людиною:

На обличчі у поета

Не цвіла урода гожа.

Хоч не був він теж поганий, —

От собі — людина Божа!

Але справжня краса людини не в зовнішніх ознаках, а в її духовних якостях. Леся Українка в авторських характеристиках оспівує талант свого героя: його поезія була «і дзвінкою, і гучною, бо розходилась по світу стоголосою луною». За цю невеличку здібність — творити вірші, у яких можна знайти і розвагу, і пораду, співця дуже любили люди, особливо молодь. Спочатку, в юності, він славив красу, природи, красу вільної людської думки, чистих почуттів дружби і кохання. На крилах думки поет часто линув «в таємні світи надхмарні». Найважливішим для співця було відчувати свою внутрішню свободу. Зустрівшись на лісовій стежині з лицарем Бертольдом, поет говорить йому: Бачиш ти — оця діброва, Поле, небо, синє море — То моє багатство-панство 1 розкішне, і просторе. Але не здатний Бертольдо зрозуміти цих слів, бо для нього «таємний світ надхмарний» нічого не . вартий у порівнянні з гарним замком або з графством. Лицар дивується, коли бачить великий вплив поетового слова на молодь, він. навіть вбачає в цьому якесь чаклування.

Минув час, і Бертольдо вирушає в походи воювать чужі міста. Його військо супроводить пісня про рідний край, який завжди в серці, якого ше щиріше любити навчає нас далека розлука. З думкою про рідний край вояки сміливо йдуть на приступ замків і фортець. Щасливий і сп’янілий від перемог, лицар не чує тих пісень, думаючи про власну звитягу. Та коли щастя відвернулося від нього і у війську почалися чвари та незгоди, Бертольда рятує глумлива пісня військових співців про недбалого вояка, який повертався додому живий і неушкоджений, бо мав за талісман^ мудре речення: «Утікай, поки здоровий!» Ця пісня повернула «їм відвагу, а з нею і перемогу в бою. Перемогла не Бер-тольдова відвага, перемогло поетове слово з дивною, ніби справді ворожбитською силою. Тож своїм військовим щастям можновладець завдячує поетові.

Коли Бертольдо пропонує митцеві високу, на думку пана, честь — стати придворним поетом, жити у нього в замку, бути в шані, достатку та славі, поет з усмішкою на вустах відкидає те запрошення:

Золотих не хочу лаврів,

З ними щастя не здобуду.

Ях я ними увінчаюсь,

То поетом вже не буду.

Так розв’язує Леся Українка питання про незалежність мистецтва від золотого мішка, про свободу творчості митця, який повинен виражати думи і прагнення рідного народу, надихати його в боротьбі за волю і щастя.

Варіант 3

Чи може суспільство жити без письменників, без поетів?

Раніше я над цим не задумувався, але, познайомившись із творчістю Лесі Українки, я зрозумів, що ні!

Без її слова, без слова геніальної поетеси, без слова найосвіченішої жінки свого часу, без слова такої сильної духом людини не могло жити людство, не міг жити український народ із його мріями і сподіваннями на краще.

Отже, роль поета і поезії в суспільстві величезна.

Леся Українка, яка почала свою творчість з ліричних творів, овіяних Ніжністю, смутком, романтикою, стала поетом — трибуном. Вона в своє слово вкладала стільки сили, стільки енергії, волі, духу, рішучості, шо це не кожному під силу.

Розділяючи долю свого народу, поетеса пише у вірші "Під час облоги міста":

Поет не боїться від ворога смерті,

Бо вільная пісня не може умерти…

Так, Леся Українка не боялася смерті, вона вміла любити і жити, її героїня вірша "Товаришці на спомин" сповнена (як і сама поетеса) беззавітної любові до батьківщини, до свого народу і жагучої ненависті до ворогів рідної землі:

Що ж тільки той ненависті не знає,

Хто цілий вік нікого не любив.

Любов до свого народу, до Вітчизни навчила Лесю Українку, як її героїню, ненавидіти ворогів, і вона звертається до свого слова як до зброї.

І без слова поетеса не може жити. Про це вона пише у вірші "Як я люблю оці години праці…" Безсонні ночі, народження думок втілюються в полум’яні, захоплюючі слова:

І любо так, і серце щастям б’ється,

Думки цвітуть, як золоті квітки.

Поетеса і дня не може жити без музи. А тогочасне суспільство не могло обійтись без поетеси, без її заклику, без її поезії, сповненої любові до батьківщини.

Леся Українка! Як багато містить у собі цей псевдонім. Україна, український народ — це такі вагомі слова для поетеси. І відданість їм вона сама доводила своїм життям і словом.

І тому й сьогодні "голос" Лесі Українки пробуджує в людей національну свідомість, гідність, віру в краще майбутнє.

І де ж сьогодні ті поети і письменники, яких би можна назвати "золоті поети України", без яких би суспільство не могло жити?