Українська література - шкільні твори - 2026

Ідея служіння митця народові у творчості Лесі Українки

Всі публікації щодо:
Українка Леся

Варіант 1

Її мужність, пристрасність борця, її стійкість,

її непохитність у біді,— властивості, які вирізняють

не лише поезію, а й життя великої Лесі Українки.

М. Бажан

Леся Українка понад тридцять років віддала творчості. На ці ж роки припадає безупинне змагання з туберкульозом.

Безперечно, і тяжка хвороба, і тривалі болі, і хвилинні радощі впливали на твори Лесі Українки, але ніколи вони не були виявом вузько особистого.

Героїзм, з яким поетеса переборювала свої муки, непримиренність компромісів робили Лесю Українку наймужнішою серед численних тогочасних поетів. Її поетичне слово служило визвольним ідеям народу і залишилося взірцем для поетичних поколінь.

Простежуючи її творчість, ми розуміємо, що вона черпала сили, припадаючи до джерел народного життя та героїзму. Близька до визвольного руху Леся Українка віддавала йому всі сили і це, як відзначила ще дожовтнева «Рабочая правда», зробило її поетесою — другом робітників, поставило її в лави борців за повалення самодержавства і встановлення справедливого ладу.

Леся Українка була поетесою-борцем. Вона писала про героїчних людей, про їхню відданість справі, про їхні поривання до волі.

Героєм її творів ставав борець, обдарований поетичним, мистецьким хистом. Його думки і вчинки близькі й рідні самій поетесі.

Велика художня і громадсько-політична сила цього узагальненого образу полягає в тому, що він втілює в собі те краще, що відзначало передових людей її часу.

Ще змалку Леся Українка бачила людську недолю, яка викликала у неї не розпач, а бажання кращої яснішої долі. Думка про слово, що збудить вогонь у чиємусь серці, проймала її почуття. Мабуть, під цим впливом у Лесі Українки народжується тверде рішення:

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

«Від сліз заржавіють кайдани — самі ж ніколи не спадуть!» — говорила вона поетам-сучасникам, які лили сльози над долею країни й рідного народу і в цьому вбачали свій патріотизм. Вона прагнула розбудити сумління і вогонь у душах своїх сучасників і товаришів. У «Досвітніх огнях» вона кинула клич:

Вставай, хто живий, в кого думка повстала!

Година для праці настала!

Леся Українка віддавала свої сили, знання і талант боротьбі за визволення рідного народу. Коли Вітчизна поневолена, а народ позбавлений права на вільне життя, коли у нього відбирається право на рідне слово, поетеса думає тільки про боротьбу і допомогу народові. Леся Українка будила байдужих, підіймала втомлених та спокорених своїм словом:

Так, ми раби, немає гірших в світі!

Фелаки, парії щасливіші від нас,

Бо в них і розум, і думки сповиті,

А в нас вогонь Титана ще не згас.

Ступаючи на шлях боротьби з царатом, Леся Українка розуміла, що цей шлях довгий і важкий. Ця думка проходить через численні поезії. Вона бачила людей загартованих, як криця, і сама прагнула бути такою. Поетеса могла бути спокійною за долю своїх палких слів:

Месники дужі приймуть мою зброю,

Кинуться з нею одважно до бою…

Леся Українка твердо сподівалася на перемогу і вважала, що прийде весна і переможе люту зиму:

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть і настане

Ще й для мене весела весна.

Глибоке відчуття свого обов’язку перед народом спонукало письменницю все життя гартувати своє слово. Образ художнього слова передано у вірші-роздумі «Слово, чому ти не твердая криця». У ньому розкривається могутня сила поезії. Рядки вірша звучали як заклик іти на штурм самодержавства. Леся Українка служила поезії, а через неї народові. У дні революції поетеса утвердила той шлях, на який ступила ще дівчинкою і яким пройшла своє важке життя. Вона пристрасно бажала, щоб мрія її не стала міражем:

Тільки життя за життя! Мріє, станься живою!

Слово, коли ти живе, статися тілом пора.

Головна ідея її лірики — заклик народу до визвольної боротьби. Я гадаю, що життя для Лесі Українки було безупинним змаганням, боротьбою, дружбою і коханням. Вона любила добро і пристрасно ненавиділа зло, боролася з ним в ім’я добра. Леся Українка прожила недовгий вік, але це було життя людини, що увесь свій хист віддала народові в боротьбі за його соціальне і національне визволення.

Варіант 2

Крицевим і ніжно-трепетним вродилося слово Лесі Українки. В нелегку добу лихоліття ступила велика поетеса на крутий і тернистий шлях. "На шлях я вийшла ранньою весною, — писала дев’ятнадцятилітня дівчина, — і тихий спів несмілий заспівала". Але той тихий спів пролунав громосилим дзвоном, гучним сполохом, підупалих духом він кликав стати "одважно до бою", вселяв віру й надію в те, що прийде жадана воля, яка з люду рабів "люд героїв сотворить".

Перші кроки в чарівний світ мистецтва Леся Українка зробила подібно до більшості поетів. Поетичне становлення юної Лесі пройшло порівняно швидко. Активна в пошуках естетичного ідеалу, вона порушує питання, яким має бути митець, яку пісню принесе він людям, яке слово зронить? Ось тоді й народжуються в її серці яскраві образи: двусічні мечі й блискавиці, вогнисті пісні, громи весняної бурі й слово — криця, слово — безжалісний меч. Позитивними героями багатьох творів поетеси є народні співці, які брали безпосередню участь у збройній боротьбі з ворогами вітчизни, йшли на самопожертву в ім’я волі народу:

… Поет не боїться від ворога смерті,

Бо вільная пісня не може умерти…

Народжена серцем пісня має бути вільною. На неї не скуєш кайданів, бо ніхто не в змозі задушити пісню співця, для якого слово — "одваги меч двусічний". Поетеса закликає творити

Пісню нову, щоб сіяла, як промінь,

щоб гомоніла й буяла, як пломінь,

так, щоб червона ясна корогва

з піснею вкупі творила дива!

Митець для Лесі Українки — пророк, відважний поводир, спільник народу в боротьбі з гнобителями. Саме таким є герой "Давньої казки": кришталево чистий і непідкупний, безстрашний і відданий народній справі. Його пісні піднімають трудящих на штурм неприступних мурів, допомагають у "страшній затяжній війні" за "правду нову". Сама Леся Українка все життя думала над тим, як краще служити батьківщині, рідному народові. Поетеса була надзвичайно вимоглива до своєї творчості. Якусь мить їй здавалось, що її слово не зовсім потужне. Та незабаром сумнів змінюється надією. Ідея служіння людям окрилює її:

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів.

Естетичний ідеал Дочки Прометея створювався на основі її політичних і філософських поглядів. Звідси — глибоке розуміння поезії як активної сили, що захищає інтереси знедолених, допомагає їм у боротьбі з тиранією. Митці, що не стають оборонцями рідного краю, поневоленого народу, перестають бути співцями:

Не поет, хто забуває

Про страшні народні рани,

Щоб собі на вільні руки

Золоті надіть кайдани!

Так, поетеса глибоко переконана в тому, що справжній митець той, хто в гурті однодумців іде до народу, віддає життя за істину.

Дочка Прометея служила поезії, а через неї — людям, аж до самозречення. Невигойна хвороба, яка дедалі ускладнювалася, змушувала письменницю кати шукати ліків, не давала можливості взяти безпосередню участь у революційній боротьбі. Але сильним, пристрасним, невмирущим залишилось її слово, що зробило цю нескорену жінку-борця безсмертною. "… Я збагнула, що забуття не суджено мені". І це справді так.

Суть життя співачки "Досвітніх вогнів", у творчості, любові й боротьби за щастя рідної землі, скривдженого народу розкривається в пророчих словах, які вона вклала в уста Мавки, героїні "Лісової пісні":

Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає! Леся Українка — це вічна легенда про могутність і мудрість, ніжність і титанічну незламність, яка своїм життям підняла на височінь ідею служіння митця народові її творчість — це таємниця скарбів для наших сучасників і прийдешніх поколінь.

Варіант 3

Леся Українка жила і творила в часи, коли Україна несла на собі подвійний соціальний та національний гніт від царської Росії. Але суспільна і моральна задуха не кинули поетесу ні в сльозливий розпач, ні в лоно ідилій та «щасливих небилиць», ні в містику «надхмарних висот», куди кликали в своїх маніфестах українські декаденти.

Уже в ранніх своїх віршах вона заперечувала пасивну тугу багатьох своїх сучасників, що, схиливши в журбі голову, марно нарікали на долю, чекаючи тих часів, коли самі «спадуть кайдани». Леся Українка шукала свого активного місця поета в складних життєвих ситуаціях, в боротьбі за кращу долю свого народу і батьківщини. Якою ж мусить бути місія поета?

Відповідь на це питання Леся Українка намагається знайти уже в ранніх своїх віршах.

Так, у «Місячній легенді» вона протиставляє співця, що кохався в рожево-ідилістичних мотивах та «гучній славі», лірику, яка співала народну пісню про загублену правду людського життя, про людську долю, гірку і занедбану, і спів той доходив до сердечних глибин, його розуміли звичайні сільські люди.

Але духу і характеру Лесі Українки не пасувало співати сумні пісні та лити сльози:

Доволі вже їм литись, —

Що сльози там, де крові навіть мало?..

(«І все-таки до тебе…»)

Леся Українка зуміла глибоко відчути наближення великих суспільних зрушень і зрозуміла всю нікчемність суспільної і митецької пасивності.

В поемі «Давня казка» Леся Українка утверджує організуючу, активно-дійову роль художнього слова. Лицар Бертольдо — гнобитель і зрадник народу, ворожий співцеві революційних ідей, який не тільки іде з народом, але й веде його:

І гукнуло військо хором:

«Ми готові йти до бою,

Краще смерть, ніж вічний сором!»

Леся Українка усвідомлювала наближення революційної бурі, наростання могутнього руху народних мас проти існуючого ладу. Це її почуття виразилося віршем «Ворогам». Ідея, що визрівала в народі і підносила його до боротьби, стає органічною ідеєю поета. Леся Українка утверджує цю ідею як закономірну ідею своєї поетичної програми.

Роль поета усвідомлюється не тільки як роль бійця в народних лавах, але як носія «нової мрії», що освітлює шлях до перемоги: «Ти блискавицею мусиш світи» ти у тьмі». («Північні думи»).

Вселяти в душу народну невгасиму віру в перемогу освітлювати шлях до неї, будити народ до мужнього героїчного подвигу — такою є усвідомлена Лесею Українкою місія поета.