Українська література - шкільні твори - 2026

Мої роздуми над поемою «Давня казка»

Всі публікації щодо:
Українка Леся

Варіант 1

У творчості усіх видатних поетів завжди можна знайти твори, присвячені поетичному слову — його впливу на життя суспільства, його силі, яка інколи не менш, ніж сила звичайної зброї. А інакше не може і бути, тому що людина, яка знаходить своє призначення у літературі, повинна добре усвідомлювати своє місце у житті суспільства та свою мету, яку вона і прагне досягнути силою свого слова. Одним із видатних літературних митців, які добре розуміли своє покликання та бачили його в служінні своєму народові, була видатна українська поетеса Леся Українка. Вона не тільки розуміла, але й діяла, ніколи не відступаючи від своїх переконань.

Вона створювала свої безсмертні поезії попри відчай і розчарування, попри хворобу та інші удари долі. Її твори стали свідченням відповідального ставлення до поетичного слова, а найяскравіше переконливу роль поезії у житті суспільства Леся Українка розкрила у своїй поемі «Давня казка». Головний герой цього видатного твору — молодий поет, який усім своїм серцем відданий служінню своєму народові. Він живе заради того, щоб створювати пісні про простих людей.

Поетичне слово молодого митця здатне не тільки будити душі, а й спонукати людей на подвиги. Сюжет поеми грунтується на конфлікті між головним героєм твору та лицарем Бертольдо, який вважав себе найбагатшою та наймогутнішою людиною, доки не зустрів молодого співця. Виявилось, що багатство полягає не в кількості золота та в чисельності війська. Багатство — це значно більше.

Справжнє багатство — це воля, незалежність, чудові пісні, здатні зачаровувати слухачів, глибока душевна сила людини та сила її слова. А силу свого слова поет довів лицареві вже тоді, коли завдяки його пісням кохана Бертольдо згодилася прийняти освідчення лицаря та вийти за нього заміж. Удруге в поемі сила поетичного слова врятувала лицаря під час війни. На витримавши опору оточеного міста, військо Бертольдо готово було відступитися та повернутися додому без перемоги, причому, не зважаючи на свою могутність, лицар не міг протистояти своєму війську. І знову вирішальну роль зіграли пісні поета, які співці виконали перед військом, тим самим піднявши його бойовий дух та надихнувши на перемогу, яка невдовзі і була здобута.

З не меншою силою, ніж надихати людей на героїчні вчинки, поетичне слово може вчити людей, пробуджувати в них прагнення до справедливості, волі та незалежності. Це теж підтверджують пісні з поеми «Давня казка», які розкривали правду про панщину та простих людей, закликали народ до боротьби за захист своїх прав. На мій погляд, своїм твором Леся Українка ще раз ствердила вірність справжнього поета інтересам свого народу і готовність усе життя служити його інтересам, адже у поемі «Давня казка» поетеса прагне зробити своє слово зброєю, яка без страху разить ворогів народу і захищає його прагнення. Вона щиро вірить у силу поетичного слова, яке здібне повести співвітчизників до бою, додати їм рішучості і відваги.

Поема «Давня казка» втілює думки Лесі Українки про велику роль поета і поезії в житті суспільства. Та й в інших творах нашої видатної співвітчизниці можна знайти підтвердження сили слова, прикладом якого стала поетична спадщина Лесі Українки та її творча доля. Для багатьох поколінь її слово було, є і буде допомогою у подоланні життєвих перешкод, у боротьбі з труднощами та у досягненні перемоги на шляху до своєї мети. У творі «Давня казка» письменниця дуже ярко висвітила свою словесну зброю і подарувала її своїм нащадкам.

На мою думку, цей твір Лесі Українки став перлиною її творчості, який вона присвятила своєму народові, своїй Батьківщині.

Варіант 2

Головні герої поеми «Давня казка» — Поет та лицар Бертольд. Дія відбувається ніби поза часом, але ми підсвідомо вважаємо усе описане ситуацією, що мала місце у давнині: ще б пак, лицарі, прекрасна дама, військові походи… Але занурюючись у сюжет, ми забуваємо про те, що описані події не втратили своєї актуальності і дотепер. Авторка окреслює головний конфлікт поеми: це суперечності між Поетом, який виступає ніби узагальненим образом поета як такого, співця краси природи, виразника народної думки, і лицарем Бертольдом, який уособлює узагальнений тип правителя, ласого до грошей та статків, приземленого, амбіційного, несправедливого.

Дійшовши таких висновків з прочитаного, розкривши той прихований зміст, те широке узагальнення, на основі якого побудувала Леся Українка свою поему, ми розуміємо, що «давня казка» має місце і в XXI сторіччі… Згадаймо часи СРСР (адже це було так недавно!), зокрема репресії, яких зазнавали діячі культури та літератури, журналісти і вчені. Хіба це не Поети, ув’язнені злим лицарем? Поет не боявся ув’язнення, адже знав, що його вільні думи-чарівниці, його нащадки та послідовники допоможуть його магічному слову і далі поширюватись світом, нести не лише красу мистецтва, а й ідеї справедливості, рівності. Так само й громадські діячі XX сторіччя не соромились та не боятись висловлювати свою думку, знаючи, що правда переможе; навіть якщо прийдеться віддати за неї життя, — їхня справа не марна.

Ми пам’ятаємо цей непростий період в нашій історії і шануємо людей, які показали себе сміливими борцями за свободу. Але чи зникла ця проблема зараз? Вже постала «правда нова», яку ніби пророкувала нам видатна поетеса? Це непросте питання. Адже в нашій країні немає утисків з боку влади щодо журналістів, письменників, поетів. Кожен може вільно висловитись, навіть якщо його позиції не збігаються з чиєюсь думкою… Це на поверхні, але мені здається, що проблеми все-таки залишились… Кілька років тому в Україні було проведене і отологічне опитування серед працівників ЗМІ, в якому спитали, чи впливає політика редакції на думки, висловлені в дописах журналістів. І близько сорока відсотків відповіли, що впливає… На мою думку, причиною цього є не тільки «неправильна» політика редакції, а й спосіб мислення людей: ще й досі, А не побоювання з приводу висловлення своїх думок, підсвідомо ще боїмось сказати бодай слово всупереч. Я сподіваюсь, що з часом такий спосіб мислення, такий спосіб поведінки зміниться. Та він і зараз змінюється, тож часи правди нової, мабуть, не за горами…

Нещодавно я дізнався, що за звичайними для нас речами (телебачення, радіо, газети) ховаються цілі наукові галузі: психологія, соціологія, правознавство досліджують феномени, пов’язані зі ЗМІ. Кажуть, що журналісти не стільки відображують громадську думку, скільки творять її. І добре, якщо це Поет з «Давньої казки», який закликає людей до боротьби за справедливість. Але часто журнали та телебачення впливають на нас не зовсім позитивно. Крім того, я також дізнавався про важливе поняття «інформаційної безпеки» та «інформаційного нападу» — коли відбувається спеціально зорганізований інформаційний вплив на глядачів… Виходить, коли спала боротьба між «правителями» та «поетами», загострилась боротьба між самими «поетами»?

Всі ті процеси, що мають місце в річищі впливу ЗМІ на людей, приховане протистояння чи тиск політики на журналістику — дуже складні і ми не можемо зовні їх осягнути, а відтак не можемо й знайти шлях розв’язання багатьох проблем. Але існують науковці: психологи, соціологи, правознавці та й просто і громадські діячі, які займаються і займатимуться цими проблемами. Тож розраховуємо на їхню компетентність та на нашу власну обачливість і чесність перед собою.