Українська література - шкільні твори - 2026

Звернення до проблеми національної історії у драматичній поемі Лесі Українки «Бояриня»

Всі публікації щодо:
Українка Леся

I. Літературна доля поеми — відображення ставлення до національної ідеї. (Драматична поема «Бояриня» була видана окремими виданнями 1914 року, а потім ще у 1918 та 1923 роках. Після цього аж до 1989 року її не те що не друкували, а й не згадували. Свого часу 1929 року була опублікована вступна стаття М. Драй-Хмари до поеми «Бояриня», а відтоді навіть в академічному виданні радянських часів поеми «Бояриня» не було. Вона була заборонена, бо залишалася актуальною і викликала певні асоціації).

II. Звернення до проблеми національної історії українців доби Руїни. (Мотиви національної долі народу були провідними у творчості Лесі Українки, бо вона була свідомою патріоткою і відчувала необхідність захисту українства, відстоювання інтересів свого народу. У поемі «Бояриня» відчутні два мотиви).

1. Мотив національної пасивності. (Ця проблема у поемі пов’язана з проблемою національної зради, яку показано через оцінку результатів Переяславської ради вже в І дії у розмові між Степаном та братом Оксани Іваном. На виправдання Степана щодо того, чому він у Москві («На раді Переяславській мій батько, подавши слово за Москву, додержав те слово вірне») Іван відповідає: «Та певне! Краще зрадити Вкраїну». Мотив національної пасивності цілком відображений у позиції Степана, який говорить, що батько навчав його не здіймати зброю проти брата, а насправді вже зрікся національної ідеї, перейшовши на службу до російського царя).

2. Мотив ностальгії. (Мотив ностальгії виростає з неприйняття московських звичаїв і взаємин між людьми як на побутовому, так і на суспільному рівнях (одяг, принизливий «поцелуйний обряд» та інші). У Оксани зріє думка про те, що Московщина — «неволя бусурманська», «темниця». Адже тут їй невільно не те що жити своїм домом і своїм законом, а вона має боятися повсякчас немилості царя. Що вже говорити про захист інтересів України! З туги за рідним краєм Оксана починає хворіти, вона тепер і на Україну не може поїхати, бо сором і за себе, і за чоловіка, що «сидів у запічку московськім» в той час, як на Україні лилася кров).

ІІІ. Реалістичне й романтичне у поемі. (Змальовуючи історію героїв на тлі подій епохи Руїни, Леся Українка, з одного боку, вважає за потрібне подати романтично вивищений образ Оксани — патріотки України, гідної дочки не лише козацького старшини Олекси Перебійного, а й свого краю. Саме через цей образ поетеса осмислює образи Батьківщини, патріотизму, національної честі. Разом з тим Леся Українка подає цілком реалістичні картини, що змальовують достовірні деталі суспільно-політичного, громадського і побутового життя Росії XVII століття: шовінізм, великодержавний цинізм у ставленні до інших народів, відступництво від договірних статей Переяславської ради 1654 року («Все нам в очі тією присягою тичуть… Чому ж вони самі забули Бога?»), рабське догоджання (Степан визнає, що змушений «холопом Стьоп- кою» себе взивати та руки цілувати, як невільник…). Деталі ж побуту, змальовані у «Боярині», нагадують описане М. Лєрмонтовим у «Пісні про купця Кал ашникова»).

IV. Протистояння двох світів. (Леся Українка досить категорично змальовує Україну як «світ веселий», а Московщину як неволю, «темницю». Але це протиставлення зумовлене не «войовничим націоналізмом», у чому н звинувачували, а ображеним національним почуттям. Вона ніде не культивує національної ненависті і досить самокритично ставиться й до свого народу («ми — паралітики з блискучими очима»). Але, осмислюючи проблеми національної історії часів Руїни, вона осмислювала одночасно й сучасну їй національно-політичну ситуацію, і її поема — крик болю до своїх національних «забудьків», а також нагадування усьому світові про те, що нація з героїчною історією і високими морально-етичними традиціями заслуговує принаймні не на приниження своєї гідності «старшим братом», а на шану).