Українська література - шкільні твори - 2026

Леся Українка про роль поета і поезії в житті суспільства

Всі публікації щодо:
Українка Леся

Леся Українка часто замислювалась над питаннями: «Для чого і для кого працює письменник?» У багатьох творах поетеса порушувала проблему митця і мистецтва та його ролі в суспільстві. Митець, на думку Лесі Українки, потрібен усім, хто прагне повноцінно жити.

Поет — це й співець-чарівник, і пробуджувач людських душ, і вартовий рідного краю. Про нього сказано у поезії «Поет під час облоги»: «не боїться від ворога смерті, бо вільная пісня не може умерти». Леся Українка добре усвідомлювала, що роль поета в Україні завжди була значною. Адже він був не лише глашатаєм, речником народу, а й його поводирем. Коротко і влучно про це сказано у вірші «Пророк». А у поезії «На столітній ювілей української літератури» Леся Українка зуміла узагальнено відобразити долю українських митців упродовж багатьох століть. Твір було присвячено ІОО-річчю нової української літератури. У ньому поетеса і нагадала, що в усі часи у поетів «навіть терни їх були позлотисті, кайдани — і ті золоті!».

Поет — це голос народу. Він уславлює не себе, а свій народ, якому віддає вогонь свого серця і силу духу. Про роль поета і його творів у громадському житті йдеться у поемі «Давня казка». В авторських характеристиках Леся Українка оспівує талант свого героя: його поезія була «і дзвінкою, і гучною, бо розходилась по світу стоголосою луною». За здібність творити вірші, у яких можна знайти і розвагу, і розраду, співця дуже любили й поважали. Поет постає у творі і як народний митець, захисник трудящих. Він, гордий і безкорисливий, на пропозицію графа продати свій хист за золото відповідає:

Не поет, хто забуває Про страшні народні рани.

Щоб собі на вільні руки Золоті надіть кайдани!

Не раз у віршах Лесі Українки чувся мотив незадоволеності своїм мистецтвом. У поезії «Співець» вона запевняла читачів у тому, що ніякі сили не примусять її відмовитися від служіння своїй Батьківщині й рідному народові:

Та хоч би й крила мені солов’їні,

І воля своя, —

Я б не лишила тебе в самотині.

Країно моя!

Юна поетеса усвідомлювала: поетичний шлях важкий і здолати його самій неможливо. Такі роздуми і почуття пронизують вірш «Мій шлях». У циклі віршів «Сім струн» чарівною зброєю, якою можна розвіяти чорні хмари, вона вважає поезію. А в поезії «Слово, чому ти не твердая криця…» Леся Українка звертається до слова, яке має піднімати народ на боротьбу. Останні рядки вірша сповнені радісного переконання в тому, що щире художнє слово стає міцною зброєю лише тоді, коли його візьмуть дужі месники:

Месники дужі приймуть мою зброю.

Кинуться з нею одважно до бою…

Зброє моя, послужи воякам Краще, ніж служиш ти хворим рукам.

Поезії Лесі Українки не втратили своєї актуальності. Навпаки, вони сьогодні звучать так, неначе написані у наш час.