Українська література - шкільні твори - 2026

Жінка як сильна стать: жипя і творчість Лесі Українки

Всі публікації щодо:
Українка Леся

Якщо познайомитись з біографіями хоча б деяких митців, одразу розумієш: єдине, що об’єднує чи не усіх діячів мистецтва — непроста доля і непростий внутрішній світ. Насправді, люди мистецтва дуже рідко бувають гармонійними внутрішньо й прості у спілкуванні. Можливо, саме це внутрішнє напруження і стає поштовхом до творчості, до розвитку, до самовдосконалення. Бувають письменники, які створюють настільки досконалі твори, що їм можна дозволяти собі певні дивацтва: конфліктність, внутрішню суперечливість, людські слабкості. Бувають такі люди, що за одну їхню вдачу, насправді героїчне життя (не високими вчинками, а повсякденною силою духу) цим людям можна вибачити якісь невдачі у професійному і творчому. Бувають люди, які до глибини душі вражають і своїми діями, і своїм внутрішнім світом. Саме такою видається мені Леся Українка.

Хтось із тогочасних українських письменників сказав, що в українській літературі того періоду є тільки один справжній чоловік — і це Леся Українка. Як і в будь-якому жарті, у цій фразі є тільки частка жарту. Усе ж інше — правда. Леся

Українка своїм життєвим шляхом і своєю творчістю спростовує тезу про «слабку стать». Не легко знайти в українській і світовій літературі приклад такої сили духу, яку мала ця жінка. Я досі дивуюся, як цій людині вдалося сумістити нежіночу силу, справжню жіночність (принаймні із текстів та фотознімків судячи) і поетичний талант.

Леся Українка, видатна українська поетеса, із дитинства мріяла стати …піаністкою. Вона бачила у музиці усе своє життя. Але музика стала для нею недосяжною через важку хворобу, яка переслідувала авторку ледь не з дитинства. Напевно, втрачена мрія — вже достатній привід зламатися і зневіритись. Чи привід шукати далі, самовдосконалюватись, боротись? Це та ситуація, коли особистий вибір людини (кому, зрештою, що до того, чи зневірилася б у житті ця молода дівчина, чи продовжила б шукати?) приніс неоціненно багато у культуру цілого народу. Музика була життям молодої дівчини. Коли мрія стала недосяжною, життя стало музикою.

Іноді, читаючи вірші Лесі Українки, особливо це стосується любовної та пейзажної лірики, мені вчуваються внутрішні мелодії текстів… насправді тексти поетеси звучать не тільки в звичайному розумінні поетичної ритміки, а й звучать якоюсь іншою мелодією, дійсно схожою на справжні ноти.

Але не тільки краса лірики, не тільки сила духу письменниці робить її гідною захоплення. Хоча й цього було б більш ніж достатньо. Леся Українка — людина непересічної освіченості. Вона чи не перша вивела українську літературу за межі суто національного контексту: вона переспівала у своїх творах мотиви європейської літератури (зокрема образ Дон Жуана). Але переспівала на свій лад. Леся Українка перша заговорила про особливе місце жінки, особливу роль жінки, а головне — право жінки. На творчість, на самореалізацію, на силу. Особливо ж на силу. І зреалізувала це право на силу так, як, мабуть, ніхто до неї і довгі роки після неї. Увесь життєвий й творчий шлях Лесі Українки видається мені втіленням якоїсь неземної жіночної сили — сили слова, музики, людського духу. Сили боротися і не здаватися, сили боротися мудро, а не жорстоко. Сили боротися не тільки із зовнішнім ворогом, а й із внутрішньою слабкістю. Своєю ж.

Творчий спадок Лесі Українки неоціненний: філософська, соціальна, пейзажна, інтимна лірика, драми, переклади… Але мені здається, письменниця залишила нам ще одну спадщину, окрім творчої, яку не всі помічають, не всі говорять про неї: це спадщина власного прикладу, власної мудрості. Коли жінка стає сильною, зберігаючи всю красу і ніжність жінки. Або навіть не «стає сильною», бо це якось безособово, а робить себе сильною.

Проблеми, поставлені авторкою у її творчості, є вічними й глибинними. Кожен має знайти відповідь для себе. Питання, як виховати у собі внутрішню силу — питання так само вічне. Його так само кожен має вирішити для себе сам. Але життєвий шлях Лесі Українки — неоціненний приклад вирішення цього питання.